Щоб досягти цього, необхідно помічати найменший порух думки, успішну спробу колективно розв'язати поставлене на уроці завдання і схилити його; радіти успіхам школярів, викликати таку ж реакцію учнів у класі ("Сьогодні Надя помилялась при відповіді, надто хвилювалась: Допоможемо їй всі разом знайти правильну відповідь".)
По-друге, вчитель має ставити перед учнями такі навчальні завдання, які передбачають співробітництво: придумати по 1-2 речення і скласти з них оповідання - спочатку учням, які сидять за однією партою, далі школярі вибирають найбільш вдалі речення і складають із них одне оповідання [7].
Висновки, зроблені Л. Арістовою, поділяють психологи І. Бех [13], та ін.
У молодшому шкільному віці навчальна діяльність серед інших видів діяльності (ігрової, спортивної, трудової) є ведучою, бо саме в процесі навчальної діяльності відбуваються. найбільш важливі інтелектуальні, психологічні, моральні зміни молодшого школяра.
Сформованість способів навчальної діяльності, зазначають вони, є основою якісного засвоєння навчального матеріалу. Окрім того, рівень сформованості способів самостійної роботи впливає на мотивацію навчальної діяльності. Сформованість способів добування і засвоєння знань підвищує готовність учнів до самоорганізації навчальної праці, стабілізує інтерес до навчання. І навпаки, недостатнє оволодіння способами навчальної роботи призводить до нестійкої навчальної мотивації, нерідко спричиняє виникненню негативного ставлення до навчання [1].
У пошуках ефективних шляхів розв'язання проблеми зниження продуктивності у навчанні Ю. Гильбух запропонував вже при вступі до школи за допомогою спеціальних тестів визначати непідготовлених до школи дітей і створювати для них класи "підвищеної індивідуалізації навчально-виховного процесу" [23]. Він вважає, що слід відбирати дітей, які: 1) мають низький рівень розумових здібностей; 2) повільно засвоюють інформацію; 3) не мають бажання вчитися; 4) часто хворіють; 5) важко знаходять контакт з оточуючими.
Спеціально розроблені методики, невелика наповнюваність класів, за твердженнями Ю. Гильбуха [23], дозволяють за період перебування таких дітей у початковій школі звести до мінімуму відставання і забезпечують задовільну успішність у середніх та старших класах.
Серед причин зниження працездатності школярів ряд авторів - називають такі, що прямо пов'язані з недостатністю вольової регуляції поведінки дітей, із невмінням працювати. Під "невмінням працювати" вчені мають на увазі невміння дитини примусити себе виконувати нецікаві завдання, невміння доводити почату: справу до кінця, неадекватні реакції на труднощі у навчанні тощо. Особливо ретельно досліджувалися у цьому плані діти, які з перших днів перебування у школі потрапляли до розряду невстигаючих. Для них характерна низька не лише інтелектуальна, але й вольова активність, неорганізованість, деструктивність.
За останні приблизно тридцять п'ять років у рамках розв'язання питання оптимізації навчального процесу сформувалися в теорії навчання напрямки, які концентрують і збагачують прогресивний досвід розвитку пізнавальної самостійності учнів: 1) теорія активізації процесу навчання (М. Скаткін); теорія розвивального навчання (І. Якиманська); 3) теорія навчання молодших школярів на підвищеному рівні складності (Л. Занков); 4) теорія змістового узагальнення (В. Давидов, Д. Ельконін); 5) теорія укрупнення дидактичних одиниць (Б.. Єрднієв, П. Єрднієв); 6) теорія проблемного навчання (І. Лернер, М. Махмутов); 7) теорія поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна) та ін.
Розглянемо їх під кутом зору проблеми дослідження теорії оптимізації процесу навчання. В ході дослідження М. Скаткін установив спільні для всіх навчальних предметів і вікових груп негативні аспекти навчального процесу.
- націленість процесу навчання на миттєве запам'ятовування навчального матеріалу;
- засвоєння зосереджується лише на дрібних одиницях змісту, що знижує теоретичний рівень навчання, заважає формуванню в учнів наукового світогляду;
- значний прорахунок в організації навчального процесу, який викликає відставання учнів - слабке стимулювання пізнавальних інтересів.
На основі вивчених недоліків, він виділив умови сприятливого перебігу діяльності і позитивного впливу на особистість учня:
1. максимальне використання не тільки об'єктивних можливостей діяльності, але й всебічне забезпечення в них суб'єктивних начал. Особливо важливим є забезпечення мотивації як всієї діяльності, так і окремих предметних дій учня; взаємозв'язок мотивів і способів діяльності.
2. поступове ускладнення діяльності, її змісту, мотивів.
3. розвиток в діяльності активності і самостійності самого учня.
Проявом високої працездатності учнів є їхня інтелектуальна активність. Запитання учня, який звертається до вчителя, найчастіше знаменує пізнавальний інтерес. Питання означає прагнення осягнути ще незрозуміле, а самостійність - пошук, активне прагнення знайти першопричину.
Другим показником інтелектуальної активності є прагнення учнів за власним бажанням брати участь у діяльності, в бажанні висловити бачення.
Показником інтелектуальної активності є активне оперування набутим багажем знань і вмінь.
М. Фіцула наголошував на необхідності оптимізації навчальної діяльності школярів через удосконалення системи, методів і форм навчання. Він вважав також корисним запровадження програмованого навчання, яке дозволяє удосконалити логічну структуру знань надати більш організованого характеру самостійній роботі учнів, забезпечити самоконтроль пізнавальної діяльності.
1. Теорія розвивального навчання.
Розвивальне навчання, на думку І. Якиманської, є навчання, котре спрямоване на забезпечення засвоєння учнями знань, озброєння їх спеціальними прийомами опанування матеріалом в умовах різноманітних навчальних ситуацій, що безпосередньо впливає на розумовий розвиток школярів. Дослідження показали, що коли паралельно зі засвоєннями змісту навчального матеріалу школярі оволодівають раціональними способами добування знань, то це сприяє істотному загальному розвитку їх інтелекту. Результати, котрі отримала І. Якиманська в процесі експерименту, дали їй підстави стверджувати, що:
Основою розвитку особистості школяра є діяльність, в якій дитина виступає як суб'єкт. Зміни, що проходять у ході різних видів діяльності і пов'язані з ускладненням мети, завдань, предметних дій, мотиваційної схеми діяльності, а також зі зміною в діяльності самого учня.
Вдосконалення працездатності впливає і на розвиток учня як особистості, оскільки зовнішній план його дій переходить у внутрішній, змістовний план, а розвиток психічних процесів (інтелектуальних, мнемічних, емоційно-вольових) піднімають дії і працездатність школяра в цілому на більш високий рівень.
Часто стаємо свідками того, що учень, котрому батьки забезпечують і заняття музикою, і додаткове вивчення іноземної мови, в якийсь період життя лишає музику, зовсім втрачає бажання займатися іноземною мовою. Причина побудова і організація діяльності не створили основу дії її суб'єкта: не сформована необхідна мотивація.
Пізнавальний інтерес не може розвиватися і зміцнюватись, якщо операційний бік учіння залишається постійним. У ній обов'язково має бути поступальний рух, тільки тоді учень, оцінюючи свої можливості і сили, усвідомлює, що тепер він по-іншому, по-новому, краще і швидше діє.
Емоційна атмосфера навчання, позитивний емоційний тонус навчального процесу - важлива умова забезпечення повноцінної працездатності молодшого школяра. Сприятлива емоційна атмосфера навчання пов'язана з двома головними джерелами розвитку школяра: із учбовою діяльністю і спілкуванням, котрі народжують багатозначні відношення і створюють тонус особистого настрою учня.
Різні, інколи протилежні, судження вчителя про працездатність учня можуть створювати діаметрально протилежний емоційний тонус навчання, сприяти або його позитивному перебігу, аби створювати атмосферу) негативізму, невпевненості.
Атмосфера підвищеної цілеспрямованості навчання породжує бажання працювати, вчитися без остраху, спокійно, одержуючи задоволення від спроби власних сил, від власного виконання завдань.
2. Теорія навчання молодших школярів на підвищеному рівні складності.
Автором даної, концепції виявлено ряд нових принципів, які сприяють тому, щоб навчання стало дійсно розвивальним. Він обгрунтував можливість оптимального навчання молодших школярів на високому рівні складності із забезпеченням врахування індивідуальних особливостей усіх учнів [30]. Дидактична система Л. Занкова спрямована на розвиток в учнів спостережливості, уваги мислительних операцій [30]. Л. Занковим досліджені найбільш ефективні способи використання у початковій школі наочності в поєднанні її з постановкою проблемних питань і завдань , розроблені рекомендації щодо оцінювання учнів [30].
3. Теорія змістовного узагальнення.
Розроблена В. Давидовим і Д. Ельконіним і направлена на застосування змістових узагальнень із метою підвищення результативності уроків, економії часу підсилення розливального, впливу навчання на школяра. Напочатку вивчення теми учнями повідомляються не окремі факти чи приклади, а певні узагальнені теоретичні положення. Потім із них дедуктивно вирізняють детальну інформацію предметного характеру. Такий підхід спрямований на більш плідне мислення у навчанні [28].
Д. Ельконін дослідив залежність успішності молодших школярів від мотивів. Співставлення, проведене вченим, показало, що успішність найтісніше пов'язана із наявністю ігрового мотиву та поєднанням навчального мотиву з соціальним. Розвиток ігрових мотивів негативно впливає на успішність. Учителеві необхідно ретельно добирати навчальні методи і прийоми, щоб запобігти перенесенню ігрового мотиву у сферу навчальної діяльності [28].