4. Теорія укрупнення дидактичних одиниць.
Розробка теорії укрупнення дидактичних одиниць належить Б. і П.Ерднієвим. Сутність укрупнення дидактичних одиниць зводиться до об'єднання інформації у часі (урок, лекція) чи у просторі (розгортка, підручник, зошит). Укрупнення дидактичних одиниць виступає як відображення у дидактиці об'єктивної тенденції сучасної науки до інтеграції знань і сприяє засвоєнню особистого зростаючого обсягу інформації за менший, ніж раніше, термін.
Систематичне навчання із застосуванням теорії укрупнення дидактичних одиниць, як показав експеримент, стає засобом вироблення в учнів високоефективних прийомів мислення, які школяр переносить на процес засвоєння знань не лише з математики, але й з інших дисциплін. Економія навчального часу при роботі за розробленою системою становить до 20 відсотків на рік [28].
5. Теорія проблемного навчання.
Система методів проблемного навчання спрямована на формування у школярів умінь самостійно здобувати і застосовувати знання. Ці вміння І. Лернер, М. Махмутов та інші науковці вважали фактором оптимізації, який забезпечує високу успішність у навчанні.
М. Махмутов розробив систему проблемного навчання і довів доцільність широкого запровадження її у школах та інших навчальних закладах. Мету проблемного навчання вчений бачив у засвоєнні дитиною не тільки результатів наукового пізнання, але і самого шляху, процесу отримання цих результатів; у формуванні пізнавальної самостійності учня і розвитку його творчих здібностей.
Проблемне навчання трактується вченими не як безперервна низка відкриття учнями нових законів, а як оптимальне поєднання їх репродуктивної й творчої діяльності. Головними поняттями проблемного навчання є "проблемна ситуація" і "навчальна проблема". Автор визначає найбільш характерні для педагогічної практики типи проблемних ситуацій, загальні для всіх предметів.
І тип - найбільш поширений: проблемна ситуація виникає за умови, якщо учні не знають способу розв'язання даної задачі, не можуть дати відповідь на проблемне запитання, дати пояснення новому факту в навчальній чи життєвій ситуації.
IIтип - проблемні ситуації виникають при застосуванні учнями раніше засвоєних знань в нових практичних умовах.
IIIтип - проблемна ситуація легко виникає в тому випадку, якщо є суперечність між теоретично можливим шляхом розв'язання задачі і практичною неможливістю вибраного методу.
IVтип - проблемна ситуація виникає тоді, коли є протиріччя між практично досягнутим результатом виконання навчального завдання і відсутністю в учнів знань для його теоретичного обґрунтування.
6. Теорія поетапного формування розумових дій.
У відповідності з цією теорією (П. Гальперін [22], Н.Гализіна) процес засвоєння знань має включати в себе такі етапи: ознайомлення з дією, формування дії у матеріальному вигляді, формування дії як зовнішньомовленєвої, формування дії у внутрішньому мовлені, перехід її у глибокі згорнуті процеси мислення. Ряд проведених ученими досліджень засвідчили ефективність навчання, побудованого на поетапному формуванні розумових дій та економію часу, яку воно передбачає.
Ряд досліджень, присвячених вивченню найоптимальніших шляхів використання ТЗН у навчальному процесі, провів М. Шахмаєв. Вченим зроблені дидактичні узагальнення про місце і способи використання ТЗН. розроблені об'єктивні критерії для визначення педагогічної ефективності цих засобів.
Причини зниження працездатності та шляхи їх усунення й попередження досліджували також М. Алексєєва [3], A. Алексюк [4], П. Гончарук [24], Г. Костюк [32] та інші вчені. У їх працях зниження працездатності на уроці ставиться у пряму залежність від відсутності звички до регулярної праці, невміння учня організувати свою навчальну роботу, невміння дитини мислити, нерозвиненості уваги, пам'яті. На наш погляд, найбільш повно представлена класифікація причин неуспішності у працях Ю. Бабанського [10].
Причини, обумовлені недоліками в діяльності вчителів, поділяються Ю. Бабанським на:
1) недоліки дидактичного впливу, враховуючи недоліки навчально-методичної й матеріальної бази школи: недосконалість навчальних планів. програм, підручників, відсутність лабораторного обладнання;
2) недоліки, породжені недосконалістю виховних впливів учителів та учнівського колективу.
Вчений виявив, що головною причиною невстигання більшості учнів є прорахунки навчально-виховного процесу школи, неоптимальні педагогічні заходи.
В сучасній дидактиці обґрунтована система способів оптимізації навчального процесу, яка побудована на логіці послідовного вибору найкращих варіантів всіх основних компонентів навчання - його завдань, змісту методів, засобів, форм організації і аналізу його результатів.
Оптимізація, на думку вченого, несумісна із формалізмом і шаблоном у побудові навчального процесу. Вона спрямована проти піднесення в абсолют будь-яких методів навчання або окремих форм організації навчання. Вона вимагає системного підходу, врахування конкретних умов і обставин, а також дотримання міри при прийнятті педагогічних рішень. Ю. Бабанський показав на конкретному прикладі вибору методів навчання шляхи реалізації цих основних методологічних положень оптимізації.
Для того, щоб. знайти оптимальне рішення щодо вибору методів навчання, на думку Ю. Бабанського, необхідно врахувати:
1. Закономірності і принципи навчання в сучасній школі.
2. Мету і завдання навчання на даному етапі.
3. Особливості змісту навчального матеріалу.
4. Навчальні можливості школярів даного класу.
5. Умови для навчання, створені у школі.
6. Методичні можливості самого вчителя[10].
Щоб успішно реалізувати ці вимоги, вчитель мусить знати всі основні методи, котрі застосовуються в сучасній школі, знати можливості цих методів у розв'язанні основних завдань освіти й розвитку школярів.
При цьому Ю.К. Бабанський наголошує, що тільки одночасне підвищення результативності навчання і раціональне витрачання часу учнів і вчителів призведе до оптимізації навчання.
Як відомо, темпи наростання ефективності навчання залежать від професійного досвіду роботи вчителя, від стилю його діяльності, характеру діяльності учнів. Тому слід не знижувати, а продовжувати, посилювати роботу по впровадженню оптимізації, незважаючи на труднощі, і вона закономірно призведе до підвищення ефективності навчання, його якості, до економії часу та зусиль учнів і вчителів. А разом із цим завдяки оптимізації на зміну формально-логічному мисленню прийде діалектичне мислення педагогів.
Аналізуючи наукові дослідження інших авторів (А. Матюшкін, Т. Кудрявцев, М. Кручін, А. Алексюк та ін.) можна зустріти визначення і трактування оптимізації як у педагогічному, так і в загальноуправлінському планах. Наприклад, Т. Ілліна під оптимізацією розуміє ступінь відповідності організаційного боку системи тій меті, для досягнення котрої вона створена. При цьому зазначається, що оптимальність, досягнута за одних умов, може не мати місця за інших умов [31].
Оптимізація процесу навчання деякими авторами (Т. Яценка та ін.) розглядається як підбір умов, що забезпечують найбільш повне і швидке розв'язання пізнавальної задачі, що виникає перед учнями під час навчання. У роботі "Концепція творчої обдарованості" Т. Яценка розкрив можливість використання законів творчості для вдосконалення змісту і методів навчання всіх учнів[40].
На його думку, навчання і розвиток обдарованих і талановитих дітей складає ідеальну модель творчого розвитку людини.
Виняткове значення мають розроблені психологічні принципи творчого розвитку дітей в початковій школі (А. Запорожець, Д. Ельконін. М. Лісіна. Л. Венгер, В. Давидов). Як свідчать їх дослідження, зовнішні прояви творчого розвитку багатогранні. Вони виявляються в дитинстві як більш прискорений розвиток (мови і мислення), як рання зацікавленість (музикою, малюванням, читанням), як його дослідницька активність.
Домінуюча в обдарованої дитини пізнавальна мотивація виражається у формі дослідницької, пошукової активності. Вона виявляється в обдарованої Дитини як дуже широка зацікавленість (Дж.Берлайн, М. Лісіна) до всього нового для дитини.
Аналіз психолого-фізіологічного дослідження показав, що ідея оптимізації використовується не лише у проектуванні окремих уроків та інших навчально-виховних заходів. Нею слід керуватись при вирішенні більш загальних завдань, наприклад, можна вести мову про оптимізацію процесу навчання з метою попередження неуспішності школярів, а також розвитку найбільш підготовлених учнів.
При розгляді системи заходів, яка б забезпечувала оптимальну працездатність молодших школярів, зупинимося на проблемах індивідуалізації навчання і, зокрема, на індивідуалізації форм і видів допомоги школярам у навчанні.
У початкових класах, як засвідчує практика навчання, всі зусилля слід спрямувати на формування і розвиток в учнів навичок пізнавальної діяльності і працездатності. Щоб яскравіше відтінити педагогічну сутність ідеї оптимізації, Ю. Бабанський вводить поняття "педагогічний резонанс", за якого педагогічні впливи найкраще враховують внутрішні особливості і можливості тих, кого навчають, коли вони не зустрічають опору останніх, а навпаки, викликають живий відгук. Поєднання зусиль педагогів і власних зусиль учнів призводить до того, що досягають більш високі результати за один і той же чи навіть за коротший час. Саме в цьому вся мета оптимізації.