Змiст авторської програми „Віночок” зумовлений особливостями розвитку дитини, завданнями загальнонацiональної моделi виховання, етнопсихологiчними особливостями населення полiського регiону, принципами побудови виховної моделi. Серцевиною змiсту є рiдна мова як феномен культури, що мiстить величезний духовний потенцiал. Материнська мова концентрує в собi культурно-iсторичний шлях етноспільноти, є могутнiм засобом міжкультурної взаємодії, формою консолiдацiї нацiональних сил. Це самобутнiй спосiб мислення, свiтобачення. Спостерiгається пряма залежнiсть: чим глибше проникає молодь у скарбницю етнокультури як способу буття спільноти, осмислює самобутність власного „Я”, тим більші прагнення пізнати світ культури одиниць інших спільнот, що проживають поруч, вступити з ними в діалог.
Програма складається з десяти роздiлiв-блокiв. Назва кожного роздiлу зумовлена відповідним кольором стрiчки в українському вiночку. Ця особливiсть зумовлює i напрями виховної роботи по кожному роздiлу. В розділах виділено ключові слова з яскравим етнокультурним забарвленням. Вони притягують до себе інші компоненти змісту, істотно позначаються на його образній структурі, поглиблюють значення певних понять. Слова – образи, породжені етнокультурою, входять у систему культурних традицій, світосприймання, у позамовний світ, характеризують етносередовище, властиве даному соціуму. Вони визначають належність мовця до певної етнічної спільноти.
Наші предки говорили мовою символів. Символ – це ідея, яка відображає найглибинніші знання попередніх поколінь. Навчитись читати і розуміти цю символіку, відтворювати її у власній творчій діяльності – одне із завдань комплексної програми “Віночок”.
Віночок – це символ сонця, якому поклонялися давні українці як найбільшому божеству (значення сонця для українців розкрито в одному із розділів програми). У нашому дослідженні віночок – образ, ідеал людини, до якого повинен прагнути кожен, хто причетний до справи виховання підростаючих поколінь. Стрічки у віночку – шляхи досягнення поставлених завдань.
Завдання програми "Віночок" – навчити підростаючі покоління розуміти і читати символіку етнокультури, розуміти походження архетипів власної культури, розбудити бажання берегти першооснови власного роду; формувати цілісну особистість, державотворчо спрямовану, етнонаціонально усвідомлену, з толерантним сприйняттям полікультурного простору Поліського регіону.
"Віночок" як етнокультурна модель національного виховання сформовано під впливом етнонаціональних та загальнонародних цінностей і зосереджує увагу на таких аспектах:
• своє – чуже (етнокультурна ідентифікація, діалог з іншими етнокультурами на основі принципів гуманізму, толерантності, взаєморозуміння та взаємовідповідальності);
• дитиноцентризм (високий ступінь орієнтації на особистість дитини; знання світу дитинства як культури в культурі, зменшення відчуження дитини від культури, навколишнього середовища, самої себе)
• родиноцентризм (орієнтація національного виховання на родинні, етнічні цінності, виховна спрямованість освіти; утвердження національної, культурної, мовної єдності; розуміння важливості власної держави, родини як найважливішого простору буття людини);
• регіональний компонент (зміщення акценту із культури наукових знань на знання про особистість, світ рідної мови, етнокультури регіону; Рідній край як простір утвердження в дитині Людини).
Запропонована модель освіти ставить виховання на світоглядний ґрунт національної культури й одночасно у контекст філософсько-педагогічної думки "людина – природа – мова – нація – держава - людство". Етнокультура є наскрізною основою всіх навчальних предметів, інтегративних курсів, позакласних та позашкільних заходів. Це сприяє формуванню світогляду крізь призму інтересів української спільноти, її історії, розвивається цікавість і шана до культур інших спільнот. При такому підході до виховання народ не втрачає свого індивідуального обличчя і не перетворюється на пасивного споживача результатів діяльності іншіх народів.
Залучення етнокультурних цінностей відіграє консолідуючу роль, сприяє освіченості молоді, розвиває інтерес до пізнання власного внутрішнього світу. Такий підхід зумовлює заново систематизувати накопичений матеріал, перевірити його життєдіяльність, а також залучити у сферу наукового аналізу "втрачені" виховні моделі, які можуть бути основою для пошуку нової системи освіти та нової педагогіки.
Основна форма виховного процесу згідно програми "Віночок" – гра. Елемент навчання непомітно для дітей вплітається педагогом в ігри, поступово зменшується частка останніх, проте не до кінця (як приклад, ділові ігри у вузах).
етнокультура національне виховання
Висновки
Завдання педагога полягає в тому, щоб допомогти дітям, навчити відчувати себе частинкою нерозривного цілого сформованої системи: людина природа – мова –культура – космос. Підхід до вивчення системи повинен бути усвідомлений, не як до розваг (хоча і це не відкидається в сторону), а як до речей, які втілюють багатовікову мудрість народу, яку потрібно осягнути розумом, зрозуміти серцем, відчути душею.
Це повинен бути комплекс впливу самим способом життя, а не подаватись окремими предметами, розділами. Потрібно створити чіткий, системний вплив на дитину. Предметні рамки максимально розмиті. Основна роль відводиться грі і підготовці до гри. У грі поєднати дійсне і вигадане, реальне і міфічне. При такому підході важливим стає не сам результат, а процес переживань, пов'язаний з ігровими діями. Дитина виконує певну роль, передає дії і вчинки особи певного часу і простору, одержує необхідний обсяг знань, засвоює норми поведінки і, звісно, моралі. Результат гри теж несподіваний: ситуація – уявна, а переживання і почуття – реальні.
Віддавши перевагу добре підготовленій грі (діти не повинні помітити цього), педагог зможе довгий час прогнозувати почуття дітей, керувати їхнім інтелектуальним та духовним розвитком. У грі кожна дитина розкривається по-своєму, а отже і в дорослому житті кожна людина стане неповторною особистістю (особистісна спрямованість виховання). Розвиток індивіда набуває особистісного зорієнтування, дитина в процесі гри саморозвивається, самовдосконалюється, шліфує власне "Я" як конкретний представник певної етноспільноти.
Список літератури
1. Романенко М.І.. Освіта як об'єкт соціально-філософського аналізу. Наукова монографія. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський інститут освіти, 1998.
2. Белик А.А. Культурология: Учебник для вузов /Под ред. В.И. Бахмина, Я.М. Бергера, Е.Ю. Гениевой, Г.Г. Дилигенского, В.Д. Шадрикова. – М.: Российский государственный гуманитарный университет, 1999 // http // ufalaw. narod. ru / 2 / kult / ycheb. Htm # 16 # 16.
3 .Козлов В.И.. Основные проблемы этнической экологии. // Этнографическое обозрение. – 1983. - № 1.
4. Козлов В.И. Жизнеобеспечение этноса: содержание понятия и его этнологические аспекты // Этническая экология: теория и практика. Сборник научных работ. - М.: Наука, 1991.
5. Маркарян Э.С. Узловые проблемы теории культурной традиции // Советская этнография/ - 1981/ - № 2.
6. Маркарян Э.С. Культурная традиция и задача дифференциации ее общих и локальных проявлений //Методологические проблемы этнических культур. Материалы симпозиума. – Ереван: Изд-во АН Арм.ССР,1978.
7. Маркарян Э. С. Культура как способ социальной организации. - Пущино: НЦБИ АН СССР, 1982.