Етнокультура як механізм адаптації індивіда до навколишнього середовища
Реферат
План
Вступ
1. Огляд термінологічного ряду
2. Існування проблеми у вітчизняній педагогіці
Висновки
Список літератури
Вступ
Фахівець з еколого-біосферних проблем сучасності академік М.М. Мойсеєв впевнений, що освіта зможе забезпечити виконання екологічного імперативу, створивши нові технології виховання особистості, а вчитель стане центральною фігурою в суспільстві. Робота педагога буде своєрідним тестом на отримання права відповідальності за долі інших людей.
Саме національній системі освіти належить вирішальна роль у формуванні нового світогляду, свідомого засвсоєння індивідом ціннісних орієнтирів, виходячи з завдань коеволюційного розвитку. Власне мета формується поза рамками освітньої практики, оскільки освіта виконує замовлення соціуму. Однак осмислення шляхів виконання замовлення повинне здійснюватися освітньою системою, котра зобо'язана виробити нову освітню концепцію. Для цього необхідна відповідна структура знань, навчальних предметів, перенесення акцентів з одних напрямків навчально-виховного процесу на інші, оновлення форм роботи, розробка якісно нових ціннісних орієнтирів, звернення до мудрості народної виховної практики щодо вирішення проблеми.
Ми вважаємо, що екологічні знання повинні нести інформаційне, світоглядне, ціннісне навантаження. "Вкорінення" в отриману інформацію, відповідні морально-світоглядні принципи, "вживлення" їх в структуру власного "Я" індивіда цілком можливе на базі етнокультурного підходу до організації виховного процесу та гуманістичної перебудови сучасної освітньої практики. Саморозвиток особистості, реалізація її творчого потенціалу- це не лише напрямок гуманізації освіти, але й важлива передумова формування мислячої та діючої одиниці етноспільноти. Розвиток творчих засад у душі людини, котрі поєднані із почуттям індивідуальної відповідальності, є суттю ноосферної трансформації планети Земля. "Вкорінення" індивіда у власній етнокультурі є основним способом усвідомлення ним загальнолюдських біосферних проблем не як абстрактних наукових дилем, а як конкретних питань власного буття. Формування етнокультурних життєво необхідних цінностей виступає основним носієм становлення екологічного світогляду та екологічної культури.
Питання опосередкованого впливу екологічного оточення на психологічні особливості особистості і характеристику процесу входження в в етнокультуру (енкультурація) через культурні стереотипи поведінки цікавило багатьох науковців.
1. Огляд термінологічного ряду
Термін "екологічна антропологія" (взаємовплив природного середовища і етнокультур) у 1955 році ввів у науковий оббіг американський антрополог М.Бейтс. Він проаналізував взаємодію природи і культури, тобто врахував вплив культури, навіть на доіндустріальному рівні, на екологічне оточення. Однак навколишнє середовище вчений розглядав тільки з погляду використовуваних людиною ресурсів і умов, а не як сукупність усіх природних особливостей тієї чи іншої території.
В екологічній антропології виділяється кілька підходів до вивчення взаємодії природи і культури. Найбільш розповсюджений пов'язаний з дослідженнями Дж. Стьюарда. Його концепція носить назву „культурна екологія”. Головні положення концепції спрямовані на вивчення адаптації суспільства, тобто певної етнокультури, до навколишнього середовища. Культурна адаптація - процес безупинний, оскільки жодна культура остаточно не пристосувалася до середовища, щоб перетворитися в статичну. Значну роль у теорії Дж. Стьюарда відіграє поняття "культурний тип", як сукупність рис, що утворюють ядро культури. Ці риси виникають як результат адаптації культури до середовища і характеризують рівень інтеграції. Ідеї Дж. Стьюарда одержали подальший розвиток у працях представників американської культурної антропології М. Салінса, Д. Беннета і Р. Неттінга.
М. Салінс запропонував відносити до навколишнього середовища такі соціально-культурні параметри, як вплив інших спільнот, що контактують з досліджуваною, та враховувати той факт, що культура, трансформуючи в процесі адаптації ландшафт, змушена пристосовуватися вже до тих змін, яким сама поклала початок.
Культурно-екологічний підхід етнічної антропології взаємодіє з екологічною психологією, культурною географією (США), соціальною географією (Західна Європа) і міждисциплінарною областю досліджень»"екологія людини» [2].
Не слід забувати і про концепцію господарсько-культурних типів, авторами якої є М. Левін, М. Чебоксаров, Б. Андріанов, та про наукову дисципліну "етнічна екологія", засновником якої можна вважати В.І. Козлова. Етнічна екологія вивчає особливості традиційних систем життєзабезпечення етнокультурних спільнот, вплив сформованих екосистем на здоров'я людей і етнокультур на екологічний баланс у природі.
Етнічна екологія як наукова дисципліна появилась у другій половині 70-х років XX століття і межує з етнографією, екологією людини (соціальною екологією), має спільні теми дослідження з етнічною географією, етнодемографією, етнічною антропологією [3: 8].
Головним завданням етнічної екології є вивчення особливостей використання етносами природного середовища і їх вплив на це середовище, традицій раціонального природокористування, закономірностей формування і функціонування етноекосистем. [3: 8].
Акцент робиться на вивченні адаптації етноспільноти до навколишнього середовища. Культура розглядається як механізм, за допомогою якого така адаптація здійснюється. За допомогою культури одиниці спільноти не тільки пристосовуються до того чи іншого природного середовища (екологічної ніші), але й певною мірою змінюють це середовище, витворюючи "культурні ландшафти" [4: 26].
Особлива заслуга в розробці положення „культура як механізм адаптації індивіда зокрема та етноспільноти в цілому до навколишнього середовища” належить Е.Маркаряну. На думку вченого, адаптація – це здатність системи до самозбереження за принципом зворотного зв'язку відповідно до умов середовища проживання [5: 81]. Відбувається це за принципом культурних мутацій – виникнення в середині культури, що відповідно до певних причин перестала задовольняти потреби суспільства у регулюванні відносин із зовнішнім середовищем, системи інновацій. Е.Маркарян зазначає: "Якщо інновації привласнюються соціальною системою, то вони в тій або іншій формі стереотипізуються і закріплюються культурною традицією". У культурі закріплюються лише ті інновації (моделі поведінки, світовідчуття, світосприйняття), котрі спроможні адаптуватися саме в цьому навколишньому середовищі. З огляду на висловлені думки, адаптація - це процес соціокультурної перебудови суспільства.
Етноекологія прагне розглядати етнос, ектнокультуру, людину, її діяльність та середовище проживання певного етносу як єдину складну систему, що постійно розвивається. Ідеями етнокультурної адаптації індивіда до природного та соціального середовища наскрізь пройняті і дослідження етнопедагогів (теоретиків і практиків), котрі прагнуть виробити стратегію і тактику сучасного виховання, обов'язково використовуючи досвід попередніх поколінь щодо розв'язання цієї актуальної проблеми.
2. Існування проблеми у вітчизняній педагогіці
Сьогодні вітчизняна педагогічна наука не має дослiджень комплексного плану, в яких би етнос, природа, культура, мова поставали саме в цiлiсному процесi взаємовпливiв i, ставлячи в центр уваги Людину, бачили її в органiчнiй єдностi з нацiєю i державою в сферi не лише фiзичного свiту, а й духовного, цивiлiзацiйного, культурного.
До уваги науковців і педагогів-практиків ми пропонуємо авторську програму "Віночок", побудовану на засадах етнопедагогiки, етноекології, етнопсихологiї, етнолiнгвiстики, етнофілософії. Віночок, як один із етносимволів української спільноти, в нашому дослідженні постає як iсторично зумовлена i створена самим народом сукупнiсть iдеалiв, поглядiв, переконань, традицiй, звичаїв та iнших форм соцiальної практики, що спрямовані на органiзацiю життєдiяльностi пiдростаючих поколiнь, у процесi якої засвоюється духовна i матерiальна культура нацiї, формується нацiональна свiдомiсть, досягається духовна єднiсть поколiнь.
Беручи до уваги, що виразом справжньої сутностi iндивiда є виховний iдеал i прагнення до нього, тобто мета життя і шлях до неї, етика і мораль (у нашому випадку – віночок і стрічки). У запропонованій програмі вони виступають у цiлiсностi iндивiдуального i суспiльного, одиничного і загального, глобального і локального.
В сучасних умовах можливiсть виживання людської цивiлiзацiї в значнiй мiрi залежить вiд розумiння, вмiння, бажання кожного жителя планети Земля зберегти здоровим навколишнє природне середовище. Враховуючи неспроможнiсть нашої цивiлiзацiї щодо збереження здорового життя на Землi, то, мабуть, доцiльно запозичити в наших пращурiв науку гармонії людини і природи. Ця фiлософiя вироблялася вiками, заповнювала плоть i кров наших предкiв, тому й збереглася в підсвідомості представників етноспільноти, у знаках, символах, кодах. Вона являла собою чітко оформлену систему, результатом засвоєння якої був сформований образ світу. Цілеспрямоване спотворення вітчизняної історії, філософії, культури як способу буття спільноти призвело до перекручування структурних елементів системи, втрати значної частини складових програми формування образу світу. Сучасна екологiчна бездуховнiсть, екологiчнi злочини в певнiй мiрi також пояснюються тим, що основнi принципи поведiнки наших пращурiв були проiгнорованi. В той же час їх вiрування були найтiснiше пов'язанi з природою довкiлля. Людина хотiла бути з природою в найкращих стосунках, бо розумiла, що в усьому залежить вiд неї.
Одним iз провiдних завдань програми виховання в сучасних умовах є перехiд до нового способу життя, формування екологiчної духовностi та мислення, змiна психологiї людини. Дiтей і молодь необхідно цілеспрямовано готувати до вирішення важливих проблем довкiлля, вчити з повагою ставитись до природи, з азів формувати їх екологiчну духовнiсть. Вирішувати ефективно ці завдання зможуть лише спеціально підготовлені майстри педагогічної галузі, а це, в свою чергу, потребує детального аналізу змісту навчальних дисциплін у вузах педагогічного спрямування.