Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в процесі стимулювання навчальної діяльності
Вступ
Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дитина, яка пішла в школу, володіє суб'єктивною і об'єктивною готовністю до навчально-пізнавальної активності. Об'єктивно вона має необхідний рівень психічного розвитку. Достатньо тривала і стійка в порівнянні з дошкільним віком її увага. Легко учень може запам'ятати те, що його вражає або інтересує. Мова його уже достатньо виразна і граматично правильна. Дитина може зв’язано викладати свої думки, здатна до елементарних розумових операцій – порівняння, узагальнення, висновків. Вона має деякий досвід управління своїми почуттями. У майбутнього першокласника яскраве рухоме уявлення, він допитливий і сприйнятливий, що позначається на його навчально-пізнавальній активності.
Суб'єктивна готовність до навчально-пізнавальної активності визначається тим соціальним досвідом, який набула кожна дитина до школи.
Тут велике значення має дошкільне виховання в дитячому садку і атмосфера сімейного життя, в якій дитина росла і розвивалася. Суб'єктивна готовність до школи визначається й індивідуальними особливостями дитини, психічним станом її особистості. Велике значення має фізичний розвиток і стан здоров'я молодшого школяра. Як відзначають психологи, ні в якому іншому віці, крім молодшого, стан здоров'я і фізичний розвиток організму не роблять такого сильного впливу на навчальну діяльність дитини, а значить і на її навчально-пізнавальну активність.
1. Прихід учнів до школи
стимул пізнавальний початковий школа
Більшість дітей, які прийшли у школу, мають позитивну спрямованість до школи. Для більшості з них вступ до школи – це крок до дорослості, вони з нетерпінням дивляться на новий портфель, пенал, зошит, багато хто з дітей вміють читати, рахувати і невелика кількість писати. Вони хочуть вчитися. Але це хотіння має свої мотиви: одних, надто, «домашніх» – лякає самостійність, відповідальність; інші – неорганізовані, не вміють, не можуть зосередитися; треті – несміливі, хворобливі, відчувають страх перед колективом, вимогливим учителем. Діти, які прийшли до школи, однакові за віком, але рівень розвитку особистості кожного школяра індивідуальний.
Навчальна діяльність не просто розвиває учня, зміцнює його психічні процеси, але й визначає склад його особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини.
Спочатку у дітей початкових класів формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності. їм подобається бути в школі, збирати портфель, готувати уроки, піднімати руку. Тільки потім їм стає ясно, що учіння це серйозна робота, яка вимагає посидючості і уваги. Тоді і можливе виникнення негативного ставлення дитини до учіння. Завдання школи і сім'ї в цей момент – розкрити перед школярем значущість навчальної діяльності, яка дозволяє йому опанувати новими знаннями і вміннями, важливими і дуже потрібними, показати практичний зміст шкільної навчальної праці. Тільки після виникнення інтересу до результатів навчальної діяльності формується інтерес до змісту навчання, виникає потреба набути знання.
Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів учіння у молодших школярів.
2. Мотивація учня початкової школи
Мотиви молодшого школяра нестійкі, перебувають у стадії формування. Проте навчальні мотиви, які закладаються в цьому віці, можуть зберігатися протягом усього шкільного життя і навіть визначати ставлення особистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічна наука постійно звертається до проблеми мотивації учіння, до пошуків педагогічних шляхів впливу на розвиток і виховання суспільно-цінних пізнавальних мотивів і мотивів обов'язку.
Основними навчальними мотивами молодших школярів є мотиви соціальні, які займають настільки значне місце, що здатні визначити позитивне ставлення дітей до діяльності, навіть позбавленої для них безпосереднього інтересу.
Оцінка вчителя формує в учня переживання успіху або неуспіху, почуття захоплення, наміри, вчинки і ставлення учня. Завдяки цьому оцінка впливає на інтелектуальну і емоційно-вольову сферу, тобто на особистість в цілому.
В першому класі вчитель не ставить оцінку, а тільки висловлює схвалення або осуд навчальної роботи. Але якийсь стимулюючий вплив на школяра мають і ці судження. Це підкріплює його інтерес до навчальної діяльності, допомагає йому зайняти певне місце в колективі класу. Оцінка і оціночне судження впливають на емоційний стан учня, його самопочуття, вони визначають дальшу поведінку дитини, її ставлення до школи, до процесу навчання. Для того, щоб оцінка і оціночні судження несли стимулюючу силу, необхідно пам'ятати, що для розвитку інтересу до будь-якої діяльності важливе відчуття її успішності, відчуття власних можливостей займатися цією діяльністю. Сама оцінка виступає як міра успішності, крім того, вона набуває самостійного значення як один із надто дійових стимулів пізнавальної дійсності.
Ці дві потреби – потреба в успіху і пов'язана з нею потреба в позитивних переживаннях – є тією реальною основою, яка повинна бути використана для формування в учнів потреб у тій або іншій діяльності. Саме досягнення успіхів у діяльності є основною умовою розвитку потреби в ній. Звідси можна зробити надто важливий практичний висновок – важлива функція вчителя забезпечити успіх кожного учня в пізнавальній діяльності, створювати умови для виникнення позитивних переживань учнів у процесі цієї діяльності, вселити в них упевненість у своїх силах, усунути все те, що заважає досягненню успіхів в учінні.
3. Оцінювання як засіб стимулу
Помітно зростає у молодших школярів ознака, яка розкриває емоційну сторону їх ставлення до навчальної праці. Якщо у першокласників сильна любов до будь-якої оцінки вчителя і інколи вони радіють просто самому факту оцінки, не надаючи значення, яка вона «5» чи «12», то в третьому, четвертому класах учні вже чітко усвідомлюють значення кожної одержаної ними оцінки. Розвиток ставлення до навчально – пізнавальної діяльності супроводжується таким чином посиленням емоційної напруги цього ставлення. Відсутність емоційного почуття в тих учнів, які погано встигають, мають мотив «примусу» і слабо розвинуті морально-вольові якості.
Може бути так, що учень звикає до низьких оцінок і не чекає хороших, не надіється на зміну свого положення, тоді він зовні байдужий до оцінок учителя і постійно проявляє невпевненість, скованість, нерішучість, що приводить до формування в нього заниженої самооцінки, а це негативно впливає на його навчально-пізнавальну активність. Позитивний емоційний фон посилює ставлення молодшого школяра до навчально-пізнавальної діяльності, розвиваючи пізнавальні мотиви учіння і його працелюбність.
4. Основні психічні процеси
З переходом дитини в школу її почуття і емоції починають визначати не стільки гру і спілкування з дітьми в процесі ігрової діяльності, скільки процес і результат її навчальної діяльності та потребу, яку вона в ній задовольняє.
Навчальна діяльність стимулює прояв інтересу до ігор, які вимагають кмітливості, елементів змагань. Позитивні почуття виникають тепер і від розв'язання інтелектуальної ігрової задачі.
Учень початкових класів прагне дізнатися, що було, де, коли і як, його більше цікавлять факти, ніж причини, але він не повинен зупинятися на конкретному емпіричному мисленні. Образне мислення – необхідний етап для мислення поняттями.
Говорячи про діяльність, ми маємо на увазі ті вольові зусилля, що їх застосовує особистість для досягнення найпростішої мети. Коли особистість переборює певні труднощі, вона дістає велике задоволення, бо це відповідає її первинній потребі у творчості.
У молодшому шкільному віці, як відзначав Л. Виготський, інтенсивно проходить інтелектуальний розвиток. Система пізнавальних процесів включається в інтелектуальний розвиток, при цьому інтелектуальна активність забезпечує взаємозв'язаний розвиток усіх пізнавальних процесів – сприймання, уявлення, увага, запам'ятовування, мислення [14, с 103].
Б. Ананьєв, Б. Теплов і інші дослідники відрізняють в першу чергу існування індивідуального рівня чутливості, індивідуальних і типологічних відмінностей у сприйманні, у виникненні уявлень, що особливо важливо в період навчання.
Л. Занков, П.Зінченко, А. Смирнов встановили індивідуально-типологічні особливості в процесах пам'яті. Особливе значення для педагогіки має визначення ними різних за швидкістю і міцністю запам'ятання типів дітей початкових класів [22; 23].
Дослідження Н. Менчинської, С. Рубінштейна, В. Теплова дали змогу переконатися в існуванні індивідуальних відмінностей у мисленні, в якості розуму, в характері зв'язку між окремими компонентами розумової діяльності [39; 51; 59]. Про те, що дитина першого року життя здатна сприймати, свідчать факти раннього пізнання нею знайомих людей, іграшок, речей.
Але і в молодшого школяра можна побачити деяку своєрідність сприймання простору, часу.
На відміну від відчуттів, характерними для сприймання є предметність, цілісність, і ця особливість його прояву – в конкретності поняття, яке вивчається. Сприймання характеризує рівень пізнання, на якому емоційна реакція на зовнішні подразники зливається з раціональною стороною свідомості. У результаті синтезу і аналізу відчуттів виникає сприймання, яке в свою чергу породжує нові уявлення, тобто виникнення сприймання схематично можна зобразити так:
Сприймання може виникнути і на основі запасу уявлень, які були в свідомості учня. Гострота його залежить від запасу знань, понять, уявлень, розвитку асоціативних здібностей мислення, від того, наскільки воно підготовлене попереднім досвідом, інтересом до сприйнятого, тобто від стимулювання пізнавальної активності до сприймання того чи іншого навчального матеріалу. Виходячи із сказаного, засвоєння множення і ділення на 2, сприймання якого проводиться паралельно з демонстрацією на рахівниці, малюнках, іде успішніше, ніж словесне пояснення даного навчального матеріалу.