Саме таким чином поступово реалізовувалися інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн. Україна – активний учасник цих процесів. Приклади цього твердження: закони України «Про освіту» і «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До України приїжджали спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в університетах і коледжах знайомилися з практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Їх вивід був позитивним.
За період з 1993-го по 2003 рік вищі учбові заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало можливість ввести загальні учбові програми, нові принципи управління вузами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.
До проблем вищої освіти України, які перешкоджають її розвитку відносять:
1. Надмірна кількість учбових напрямів і спеціальностей, відповідно 76 і 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають в 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом у вуз здійснюється не на бакалавра, а на спеціальність.
3. Загрозлива в масовому вимірюванні тенденція до погіршення якості вищої освіти, яка наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їх еквівалентність по освітньо-кваліфікаційних статусах, а з іншої - вони проходять акредитацію за різними рівням, відповідно за III і IV.
6. Україна змирилися із зневагою передовими науковими дослідженнями в учбових закладах, які є основою університетської підготовки. Українська система наукових ступенів складна порівняно із загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої поширеної ланки освіти, як технікуми і коледжі, хоча їх чисельність в державі в чотири рази більша, ніж Вузів III і IV рівнів акредитації разом узяті.
8. Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації і перепідготовки. Нової системи, яка задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта протягом всього життя” поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими повинна йти країна. Рівень автономії Вузів в цих питаннях значно нижчий, ніж середньоєвропейських. Не виконують роль методологічних вождів учбові заклади, які мають статус національних, тоді як їх кількість досягла близько 40% від загальної кількості Вузів III і IV рівнів акредитації.
10.Ці і інші перешкоди погіршують розпізнавання української системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і європейського ринку праці. Зменшити ці перешкоди - означає для опинитися, образно кажучи, на першому поверсі величезної будівлі, яка має назву “Європа знань”.
“На другому поверсі” нас чекають дуже серйозні структурні перетворення. Це - модернізація системи контролю якості освіти, узгодження дворівневої системи з європейською моделлю, введення загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, введення вченого ступеня доктора філософії.
Як визначено в “Саламанськом зверненні” (2001 р.), якість - це основоположна умова для визнання, для довіри, сумісності і привабливості в європейському просторі. Берлінське комюніке (2003 р.) визначає якість освіти як основу створення європейського простору.
Для України важливими, враховуючи сказане, є декілька наступних положень:
- моніторинг якості освіти повинен бути повним, постійним, прозорим, об'єктивним;
- якість і акредитація, які міцно зв'язані між собою, висувають перед системою ліцензування і акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів якості, і тому наша участь в європейській мережі по гарантуванню якості у вищій освіті (система ENQA) обов'язкова вже найближчим часом;
- контроль якості повинен зосередитися не тільки на контролі учбового процесу, кадрів, науково-методичного забезпечення, матеріальної бази і тому подібне, а, в першу чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників, визначаючи їх компетентність і здатність задовольняти вимоги ринку праці;
- отримувати акредитацію повинні не тільки учбові заклади і спеціальності, але і окремі освітні програми;
- окрім внутрішньої оцінки якості неминуча зовнішня оцінка, яку підтримує ENQA і яка надає можливість оцінювати учбові програми за межами своєї країни по загальних критеріях.
На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним буде передбачене Болонською декларацією завдання ввести систему академічних кредитів, аналогічних ЕСТS (Європейській кредитово-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів при переході з однієї учбової програми на іншу, включаючи і програми післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання і мобільності, засобом реформування учбових програм, а також засобом передачі кредитів вищим учбовим закладам інших країн. Цьому не заважає наявність в даних країнах власних або вузівських кредитних систем. Важливий момент введення акумулюючої кредитної системи – можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки учбове навантаження, наприклад, участь в наукових дослідженнях, конференціях, наочних олімпіадах.
Щодо узгодження дворівневої системи, то ця проблема не була б дуже складною, якби перед нашою системою освіти не з'явилася в повному об'ємі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.
Вердикт громадськості і держави з цього питання може визначитися на перетині декількох рішень, наприклад, повністю інтегрувати кращі технікуми і коледжі в учбові заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, останні ж трансформувати в учбові заклади середньої професійної освіти для надання випускникам рівня висококваліфікованих робочих.
Відповідальне рішення необхідно ухвалити щодо освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно, поки фахівці зажадалися наший економікою, цей рівень слід зберігати. Реальна ж доля рівнів “спеціаліст” і “магістр” в наший країні зважиться з часом відповідно до їх затребуваності на ринку праці, яка також поступово інтегруватиметься в загальноєвропейський.
Аналогічний підхід можна було б застосувати і до системи наукових ступенів в Україні. Згідно Берлінському комюніке 2003 року нам було б зручно додатково до наявної системи “кандидата і доктора наук” ввести науковий ступінь “доктора філософії” відповідно до міжнародних стандартів. Для багатьох науковців це було б зняттям перешкоди в мобільності на європейському науковому і освітньому просторі. Традиційна ж система наукових ступенів (кандидата і доктора наук) була б, як і раніше, що зажадалася на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно не зважиться в майбутньому.
Вже багато було написане і сказане про впровадження європейської системи взаємовизнання кредитних одиниць. Міністерство освіти і науки України почало експеримент за визначенням особливостей кредитово-модульної системи, подібною ECTS. У листопаді 2003 року вЛьвові відбулася науково-практична конференція, присвячена цьому питанню. Альтернативи її впровадженню в Україні немає. Зробивши це, ми знімемо істотну перешкоду в розпізнаванні наший системи вищої освіти зовнішнім світом.
При здійсненні вказаних структурних перетворень важливо надати широкі права Вузам в ухваленні європейських стандартів - повністю або частково і в певні терміни. Це тим більше важливо, що самі Вузи добре знають, що їх привабливість у абітурієнтів і студентів прямо залежить від того, який вибір зробили ці Вузи і як швидко вони цей вибір утілюють в життя.
Всі документи Болонського процесу і пов'язані з ним завдання, в першу чергу, стосуються студентів. Вони є центром, навколо якого шикується вся система.
Лісабонська конвенція, Сорбонська і Болонська декларації визнали, що основною метою підписаних документів є полегшення доступу жителям кожної держави Європи і студентам учбових закладів до освітніх ресурсів і ринків праці інших країн.
Як же практично дати можливість молоді скористатися цими правами? Учасники Болонського процесу формулюють три необхідні і достатні принципи, які, на жаль, є найтяжчими для виконання в нашій державі. Це - мобільність членів освітнього простору, в першу чергу студентів; привабливість просвітницьких послуг і можливість працевлаштування.
Об'єднує ці три принципи те, що вони, по суті, виходять за рамки сугубої системи освіти, вони - прерогатива держави, і в наших вітчизняних умовах вони можуть бути виконані в процесі соціально-економічної інтеграції наший країни в європейський простір.
Мобільність - важлива якісна особливість європейського простору, вона передбачає мобільність людей між вищими учбовими закладами і між державами. В Україні їй заважають системні невідповідності, візовий режим, економічні характеристики наший країни, врешті-решт, відмінність між рівнем життя в Україні і країнах ЄС. Але, коли мова йде про інтернаціоналізації освіти, що є просвітницьким крилом глобалізації, зусилля держави повинні бути ексклюзивними.