У результаті опрацювання роздуму як типу мовлення в учнів мають сформуватися такі вміння, необхідні для побудови висловлювань: розпізнавати роздум серед інших типів мовлення; співвідносити тип тексту і його комунікативне завдання; правильно обирати тип мовлення; визначати об’єкт обґрунтування та формулювати основну думку висловлювання; добирати та вводити в роздум найістотніші факти; складати роздум певної композиційної форми викладу; вдосконалювати зміст, композицію та мовне оформлення роздуму.
Система роботи має передбачати запобігання можливим помилкам у міркуваннях учнів та усунення недоліків, з-поміж яких слід виділити:
- бездоказовість роздуму;
- невміння формулювати висновки;
- відсутність зв’язку між окремими положеннями роздуму;
- неправильне змістове наповнення частин міркування;
- невміння розташовувати й поєднувати композиційні частини;
- неправильне вживання слів причинно-наслідкового значення;
- підміну міркування іншим типом тексту;
- порушення основних логічних законів у міркуванні.
Роздум зазвичай складається з трьох частин: теза – частина, що містить думку, яку треба довести чи пояснити (вступ); докази – аргументуюча, пояснювальна (основна) частина (для підтвердження основної думки слід добирати якомога більше вагомих доказів); висновок – (як правило, збігається з думкою, висловленою на початку тексту).
За специфікою роздуму як типу мовлення шестикласники ознайомлюються на матеріалі тексту для докладного чи часткового переказу.
З огляду на сказане всі три типи мовлення ставлять за мету навчити учнів правильно володіти вміннями будувати зв’язні висловлювання, відповідно до ситуації спілкування, передбачають формування всебічно розвиненої особистості.
1.4 Особливості розвитку усного та писемного мовлення
Уміння правильно говорити й писати відповідно до мовних норм потрібно кожній людині.
Мовна норма – це правило, якому підкоряється мова, а мовленнєва помилка – це порушення мовної норми. Культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовновиражальних засобів відповідно до ситуації спілкування); орфоепічні та орфографічні.
Мовленнєві помилки мають ті самі назви, що і мовні норми. У програмі з української мови зазначається, що заняття з розвитку зв'язного мовлення треба будувати так, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, набували культури мовленнєвого спілкування (уважно, не перебиваючи, слухали співрозмовника, були ввічливими, переконливо і тактовно відповідали на запитання та ін.).
Оскільки школярі допускають помилки в усному і писемному мовленні, доцільно на типових прикладах показувати учням невідповідність у використанні лексики і фразеології, ознайомлювати з типовими помилками у наголошуванні, вимові тощо, з обов’язковим зазначенням правильного варіанту в узагальнюючих таблицях.
Таблиця 1
| Форма мовлення | Вид помилки | Приклад | Що порушено? | Як правильно? |
| Усна | Помилка у наголошуванні | одинадцять | в цьому слові наголос падає на склад -на- | одинадцять |
| Вимовна | на річці | в цьому слові сполучення букв чц вимовляється як ц | на[ ріц:і] | |
| Усна й письмова | Лексична | Через неділю дім збудували | слово вжито не в його значенні | Через тиждень дім збудували |
| Фразеологічна | Хлопець мовчав як риба об лід | змішування в значенні двох подібних сталих зворотів: мовчати як риба; битися як риба об лід | Хлопець мовчав як риба | |
| Морфологічна | Він уже звик до пташків | неправильно утворено формуродового відмінка множини іменника | Він уже звик до пташок | |
| Синтаксична | Згідно повір’ю на Івана Купала… | Неправильно побудоване словосполучення | Згідно з повір’ям на Івана Купала… | |
| Усна й письмова | Орфографічна | Мовчало сило | В корені слова треба писати букву е, перевірне слова - села | Мовчало село |
| Пунктуаційна | Які новини | У кінці питального речення треба ставити знак питання | Які новини? |
Мовлення повинно бути послідовним, багатим, точним, правильним, доцільним та виразним.
Культура – це не тільки все те, що створено руками і розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виявляється в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.
Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.
Справді, вчитель повинен повсякчас звертати увагу учнів на необхідність поліпшувати усне й писемне мовлення.
Усне мовлення – це мовлення, яке сприймається на слух і адресується безпосередньо співрозмовникові. Його мета – швидко сприймати висловлюване. Існує усне розмовне і усне книжне мовлення.
Усне розмовне – характеризується відносно вільним добором мовних засобів. Тут наявні просторічні, інколи діалектні слова, буденна фразеологія. Трапляються також повтори окремих слів або словосполучень. Синтаксис характеризується використанням простих та неповних речень. Крім мовних, використовуються допоміжні засоби вираження: інтонація, міміка, жести.
Усне книжне мовлення реалізується у формі лекції, доповіді, офіційного виступу, орієнтується на традиції писемного мовлення (продуманість, старанний відбір фактів, мовних засобів, послідовність і логічний виклад думок).
Удосконалення розвитку усного мовлення охоплює:
а) прищеплення мовної культури, засвоєння орфоепічних норм і правил виразного читання;
б) збагачення лексичного запасу учнів новими словами, фразеологізмами, розрізнення значень і семантичних відтінків слів;
в) оволодіння нормами утворення форм слів, побудови словосполучень і речень, засвоєння основних синтаксичних норм усного різновиду літературної мови;
г) формування навичок зв’язного усного мовлення.
Писемне мовлення – це мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Адресується читачеві й розраховане на зорове сприйняття. Його мета – досягти точної передачі та сприйняття висловлення. Писемне мовлення характеризується суворим добором мовних засобів: додержанням літературних та стильових норм, відпрацьованим синтаксисом. Речення здебільшого складні. Прості ж речення, як правило, поширені й ускладнені. Великого значення набуває порядок слів у реченні та логічна послідовність у зв’язному мовленні.
Письмо іноді розглядають як особливу графічну форму мови, навіть як писемне мовлення. Рельєфніше визначення письма можна дати, порівнюючи його не з мовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення – це мова у дії, в роботі, це використання мовних засобів у процесі спілкування, що відбувається у звуковій (усній) чи писемній формі.
Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість "слухати" (сказане), читати (написане). На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше – тексту мовлення. Писемне мовлення – письмо в широкому розумінні терміна – це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв’язку. Писемне мовлення відрізняється від інших видів мовленнєвої діяльності не тільки своєю специфікою, але й ступенем розповсюдження його в побуті, установах, навчальних закладах і т.д.
Процес писемного мовлення складається з внутрішнього проговорювання та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизованого оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення, його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму в оперуванні лексичним та граматичним матеріалом.
На уроках зв’язного мовлення вчителеві слід регулярно проводити тренування в писемному висловлюванні. Через виконання завдань творчого характеру показувати учням, що усне повідомлення стає більш ґрунтовним, коли воно підготовлене письмом.
Самостійно складені тексти-роздуми, як відомо, характеризуються багатством мовних засобів, виразністю, точністю, послідовністю й відповідають стилю типу мовлення. Під час зіставлення власних текстів із текстом-опорою активізується увага учнів до аналізу мовних засобів, стилів і типів мовлення. Доповнюючи текст-опору власними роздумами, учні уважно добирають слова й будують речення, які найточніше передають їхні думки.
Отже, використання розмаїтої палітри методичних підходів, гнучких методів роботи сприяє творчому опрацюванню того чи іншого матеріалу, врахуванню рівня мовної підготовки учнів, досить активному розвитку їхнього усно-писемного мовлення. Щоб показати учням красу й виражальні можливості мови, вчителю необхідно добирати найрізноманітніші тексти за тематикою і типом мовлення.
2. Інновації у роботі з розвитку зв'язного мовлення
Інтерактивні технології на уроках української мови і мовлення є важливим складником особистісно-зорієнтованого розвивального навчання.
Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, коли дотримуються певних умов:
- створення позитивного настрою для навчання;
- відчуття рівного серед рівних;
- забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;