Смекни!
smekni.com

Формування у молодших школярів ціннісних орієнтирів за творами В О Сухомлинського (стр. 15 из 15)

- Як ви гадаєте, про що цей твір?

Словникова робота.

Пагін

зворушила

не зміг відвести очей

дивовижно

висловити

зачарований

Первинне читання вчителем.

Перевірка первинного сприймання.

- Що вам найбільше сподобалося?

- Що схвилювало?

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

Відпрацювання навичок читання.

„Ланцюжок” – учні по черзі читають по одному реченню.

„Буксир” – діти починають читати уривок напівголосно, одночасно з ними виразно, голосно цей саме текст читає вчитель або учень, який добре читає.

„Блискавка” – за командою „Блискавка” учні починають прискорювати темп читання.

„Губи” – щільно стиснути губи, притулити до них палець лівої руки так, щоб вони під час читання не могли рухатися, читати мовчки.

Перевірка розуміння прочитаного.

Вибіркове читання.

- Прочитайте, як народилася чарівна квітка.

- Знайдіть і прочитайте місце, де йдеться про зустріч хлопчика і квітки.

- Прочитайте, як автор описує красу квітки.

Читання за частинами з постановкою запитань.

Читання в особах уривку розмови хлопчика і конвалії.

V. Підсумок уроку.

Бесіда.

- Чим схожі твори В.Сухомлинського „дуб під вікном” і „Хлопчик і дзвіночок конвалії”?

- Чого вчать нас ці оповідання?

Слово бабусі Одарки.

- Я, бабуся, Одаркою звуся, на рослинах розуміюся, людям допомагаю, лікарські трави збираю, корисні корінчики викопую, щоб діти зростали здоровими, щоб лихо наші сім’ї обходило, щоб ми горя не знали.

Наша земля красива і щедра. А ще краще, коли її прикрашають кущі калини. Погляньте на цей пучечок. Це – калина. Садять калину біля хат, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала. Коли вдома свято – на стіл поряд з хлібом кладуть калину.

Дорогі гості, діти! А я для вас приготувала цілющий чай з калиною. Пригощайтеся. Хто дивуватиметься, хто милуватиметься, а я , дивлячись на вас, радітиму і милуватимусь

Домашнє завдання.

Відпрацювати читання в особах. Скласти свою казку про весняну квіточку.


Додаток Г

СЕРГІЙКОВА КВІТКА В.Сухомлинський

Сьогодні передостанній день навчання. четверо хлопчиків прийшли до школи рано-ранесенько. Посідали під високим дубом і почали хвалитися батьківськими подарунками.

Петро показав хлопцям ножик. Це був чудовий ножик з мідною колодочкою, а на колодочці намальований кінь і на ньому вершник.

- Добрий ножик, - сказали хлопці.

- Це мій ножик, - похвалився Петро.

Максим показав хлопцям ліхтарик. Такого ліхтарика вони ніколи не бачили. На білій ручці його було вирізьблено дивовижного птаха.

- Добрий ліхтарик, - сказали хлопці.

- Це мій ліхтарик, - похвалився Максим.

Гриць показав металевого соловейка. Доторкнувся до нього губами, подув, і той заспівав.

- Добрий соловейко, - сказали хлопці.

- Це мій соловейко, - похвалився Гриць.

Хлопці чекали: а що ж у кишені Сергійка?

- Ходімо зі мною.

Він повів хлопців у гущавину чагарника й показав квітку. Вона цвіла під кущем акації. Це була прекрасна квітка. На її блакитних пелюстках тремтіли краплини роси, і в кожній краплині горіло по маленькому сонцю.

- Яке диво! – зітхнули хлопці.

- Але ж це не твоя квітка, - сказав Петро. – Ти ж не можеш узяти її з собою...

- А навіщо мені брати квітку з собою? – запитав Сергійко.

- Ти ж не можеш її на щось поміняти, - доводив Максим.

- А навіщо мені квітку міняти? – усміхнувся Сергійко.

- Пхе, і я можу сказати: це моя квітка, - мовив Гриць.

- А хіба від цього вона стане гіршою? – здивувався Сергійко.


Додаток Д

ЯКИЙ СЛІД ПОВИННА ЗАЛИШИТИ ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ?

В.Сухомлинський

Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. „Завтра в ньому оселяться люди”, - думає з гордістю.

А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

- Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся – ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима – ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.

- Що ж ти залишив після себе? – питає у старого Чоловіка один дід. – є в тебе син чи дочка?

- Немає у мене ні сина, ні дочки.

- Може, ти дуба посадив?

- Ні, не посадив я дуба...

- Може ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля...

- Так, мабуть ти пісню склав?

-Ні, й пісні я не склав.

- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? – здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той, як наче вчора збудований, а на нижчій сходинці – закам’янілий відбиток хлопчикової ніжки.

- Ось і все, що залишилось від мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. – Але ж цього мало, дуже мало... Не так треба було жити.