- Як ви гадаєте, про що цей твір?
Словникова робота.
Пагін
зворушила
не зміг відвести очей
дивовижно
висловити
зачарований
Первинне читання вчителем.
Перевірка первинного сприймання.
- Що вам найбільше сподобалося?
- Що схвилювало?
IV. Закріплення вивченого матеріалу.
Відпрацювання навичок читання.
„Ланцюжок” – учні по черзі читають по одному реченню.
„Буксир” – діти починають читати уривок напівголосно, одночасно з ними виразно, голосно цей саме текст читає вчитель або учень, який добре читає.
„Блискавка” – за командою „Блискавка” учні починають прискорювати темп читання.
„Губи” – щільно стиснути губи, притулити до них палець лівої руки так, щоб вони під час читання не могли рухатися, читати мовчки.
Перевірка розуміння прочитаного.
Вибіркове читання.
- Прочитайте, як народилася чарівна квітка.
- Знайдіть і прочитайте місце, де йдеться про зустріч хлопчика і квітки.
- Прочитайте, як автор описує красу квітки.
Читання за частинами з постановкою запитань.
Читання в особах уривку розмови хлопчика і конвалії.
V. Підсумок уроку.
Бесіда.
- Чим схожі твори В.Сухомлинського „дуб під вікном” і „Хлопчик і дзвіночок конвалії”?
- Чого вчать нас ці оповідання?
Слово бабусі Одарки.
- Я, бабуся, Одаркою звуся, на рослинах розуміюся, людям допомагаю, лікарські трави збираю, корисні корінчики викопую, щоб діти зростали здоровими, щоб лихо наші сім’ї обходило, щоб ми горя не знали.
Наша земля красива і щедра. А ще краще, коли її прикрашають кущі калини. Погляньте на цей пучечок. Це – калина. Садять калину біля хат, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала. Коли вдома свято – на стіл поряд з хлібом кладуть калину.
Дорогі гості, діти! А я для вас приготувала цілющий чай з калиною. Пригощайтеся. Хто дивуватиметься, хто милуватиметься, а я , дивлячись на вас, радітиму і милуватимусь
Домашнє завдання.
Відпрацювати читання в особах. Скласти свою казку про весняну квіточку.
Додаток Г
СЕРГІЙКОВА КВІТКА В.Сухомлинський
Сьогодні передостанній день навчання. четверо хлопчиків прийшли до школи рано-ранесенько. Посідали під високим дубом і почали хвалитися батьківськими подарунками.
Петро показав хлопцям ножик. Це був чудовий ножик з мідною колодочкою, а на колодочці намальований кінь і на ньому вершник.
- Добрий ножик, - сказали хлопці.
- Це мій ножик, - похвалився Петро.
Максим показав хлопцям ліхтарик. Такого ліхтарика вони ніколи не бачили. На білій ручці його було вирізьблено дивовижного птаха.
- Добрий ліхтарик, - сказали хлопці.
- Це мій ліхтарик, - похвалився Максим.
Гриць показав металевого соловейка. Доторкнувся до нього губами, подув, і той заспівав.
- Добрий соловейко, - сказали хлопці.
- Це мій соловейко, - похвалився Гриць.
Хлопці чекали: а що ж у кишені Сергійка?
- Ходімо зі мною.
Він повів хлопців у гущавину чагарника й показав квітку. Вона цвіла під кущем акації. Це була прекрасна квітка. На її блакитних пелюстках тремтіли краплини роси, і в кожній краплині горіло по маленькому сонцю.
- Яке диво! – зітхнули хлопці.
- Але ж це не твоя квітка, - сказав Петро. – Ти ж не можеш узяти її з собою...
- А навіщо мені брати квітку з собою? – запитав Сергійко.
- Ти ж не можеш її на щось поміняти, - доводив Максим.
- А навіщо мені квітку міняти? – усміхнувся Сергійко.
- Пхе, і я можу сказати: це моя квітка, - мовив Гриць.
- А хіба від цього вона стане гіршою? – здивувався Сергійко.
Додаток Д
ЯКИЙ СЛІД ПОВИННА ЗАЛИШИТИ ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ?
В.Сухомлинський
Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. „Завтра в ньому оселяться люди”, - думає з гордістю.
А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
- Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі
Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся – ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима – ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.
- Що ж ти залишив після себе? – питає у старого Чоловіка один дід. – є в тебе син чи дочка?
- Немає у мене ні сина, ні дочки.
- Може, ти дуба посадив?
- Ні, не посадив я дуба...
- Може ти поле випестував?
- Ні, не випестував я поля...
- Так, мабуть ти пісню склав?
-Ні, й пісні я не склав.
- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? – здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той, як наче вчора збудований, а на нижчій сходинці – закам’янілий відбиток хлопчикової ніжки.
- Ось і все, що залишилось від мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. – Але ж цього мало, дуже мало... Не так треба було жити.