Значне місце у педагогічній спадщині В.Сухомлинського займає проблема виховання у дітей поваги, любові до матері-берегині домашнього тепла. У любові до матері – основа, джерело виховання, від якого все залежить, все починається.
Вияв справжньої любові до матері педагог показав у змісті оповідання „Сьома дочка” при вивченні теми „Рідна домівка, рідна сім’я – тут виростає доля моя” (2 клас).
У цьому творі Василь Олександрович піднімає таку морально-етичну і вічну проблему, як діяльна любов до матері. У ньому йдеться про те. як виражали доньки свою любов до матері, з якою були розлучені цілий місяць. Одна скучила за матір’ю , „немов маківочка за сонячним променем”, друга ждала її, „як суха земля жде краплину води”, третя плакала за нею, „як маленьке пташеня за пташкою”, четверта щебетала до матері, що їй тяжко було без неї, „як бджолі без квітки”, п’ятій вона снилась „як троянді снилась краплина роси”, шоста виглядала її так, „як вишневий садок виглядає соловейка”. Але всі ці гарні слова враз поблідли у порівнянні зі справжнім виявом любові до матері сьомої дочки, що виразилася не в словах, а в простих діях: вона зняла з ніг матусі взуття і піднесла їй води в мисці – помити з дороги ноги.
У підручнику автор задає питання дітям: „Хто з дочок по-справжньому любив матусю?”. Важливо, щоб учитель на уроці активував це запитання для дітей і організував живу дискусію між дітьми, а також активно беручи в ній участь поряд з дітьми на рівних із ними началах.
Такі дискусії, обговорення мають допомогти школярам зрозуміти, що справжня любов до матері появляється не лише в гарних словах, а в добрих вчинках, у ставленні, повазі, шані, бажанні й потребі допомогти. Звичайно, що зі змісту оповідання учні самі дійдуть суті, хто із дочок дійсно любив (по-справжньому) свою матір. Але вчитель повинен особливо акцентувати увагу дітей на цьому висновку-ідейному змісті:
- По справжньому любила матір сьома дочка. А може хтось думає інакше?
Важливо, щоб діти, які хочуть виразити свою іншу думку, змогли це зробити відкрито. Важливо також вислухати різноманітні і всі дитячі думки, і щоб діти пояснили свої думки (Чому ти так думаєш?). Наголошуємо учням, що відповідь на це запитання поміщена вже у самому тексті оповідання: „А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матері взуття і принесла її води в мисці – помити ноги.”
Любов до матері має формуватися з раннього дитинства. Вже у маленькій дівчинці-школярці Сухомлинський бачив майбутню матір, у неї має формуватися уявлення про сім’ю, про життя задля інших, в ім’я щастя ближнього, працелюбство, непримиренність до споживацького благополуччя.
Відомо, що одне з найбільш значущих людських почуттів, яке робить людину людиною, є совість. Непросто сформувати уявлення про це почуття, розуміння його сутності у молодших школярів. Досягається це поступово, у результаті переживання дитиною різних морально-етичних ситуацій, у яких проявляється її або чиясь совість. Василь Олександрович засобами оповідання-казки „Як Наталя у лисиці хитринку купила” (Читанка. 2 клас) дає дітям уявлення про совість у протиставленні з хитрощами, які між собою є несумісними. Так само в оповіданнячку „Дідова колиска” педагог формує у дітей поняття Батьківщини, здавалось би віддаленим засобом, суто побутовим предметом – дитячою колискою, в якій колись колисали дідуся сучасного хлопчика. І від думки про єдність поколінь, через зберігання пам’яті про предків педагог-письменник проводить таке просте, але таке вагоме і водночас доступне для дитячої свідомості метафоричне узагальнення: „Наша сучасна колиска – це наше рідне село, рідна хата, мати, батько. З рідної хати починається для нас наша Батьківщина.
Цілу низку оповідань і казок В.О.Сухомлинський присвячує темі філософії життя, місцю кожного у цьому житті на землі. Письменник-педагог дитячими вустами ставить запитання, на які школярам треба шукати відповідь разом з учителем, батьками, своїми ровесниками. Наприклад, дівчинці важко збагнути, як це могло бути, що її колись не було (оповідання „Як же все це було без мене?”, Читанка, 2 клас / О.Я.Савченко). актуальне і вічне питання в дитячому світі. Його не можна ніяк обійти у спілкуванні з дітьми молодшого шкільного віку. Тому це оповідання Василя Олександровича й „працює” на сторінках сучасного підручника.
Яскравим прикладом художнього розв’язання філософської проблеми на рівні, доступному дітям, є оповідання „Соловей і жук”, яке знаходиться у цьому самому підручнику. Гордий, самозакоханий Соловей виявляє нетерпимість до жука, який не співає, а гуде:
„Перестань гудіти. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було”. На це Жук, сповнений власної гідності, відповів зухвалому Солов’ю:
- Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
І дівчинка, ровесниця семирічних другокласників, якій за сюжетом казки, довелося стати арбітром у суперечці між тваринами, також робить дитячий, але по-дорослому правильний висновок: „Хай будуть і Соловей, і Жук”. Потім подумала і додала: „Як же можливо без Жука?”
Такі самі аналоги маємо уже не в дитячому, а в нашому дорослому житті. Це є стрижнева, дуже важлива проблема нашого суспільства, суспільства, яке тільки опирається на ноги у набутті справжнього демократичного обличчя, вигляду. Цю думку варто підкреслити учням і на уроці тією мовою, тими словами, які вони у своєму віці можуть сприйняти.
У методичному апараті до тексту автор підручника ставить запитання: „Поміркуй, що хотів сказати нам цією казкою письменник?”
Близьким до цієї дитячої, але по-дорослому філософської казки, і дуже істотним за своїм значенням є пласт оповідань В.Сухомлинського, присвячених етиці дитячого спілкування, їхнього шкільного співжиття. Вічною є і буде залишатися така педагогічна проблема, як „дитина з фізичними вадами в умовах не спеціальної, а загальноосвітньої школи”. Це проблема насамперед самої дитини, її батьків та інших членів родини, які з величезним хвилюванням і побоюванням за дитячу психіку відправляють обділену природою дитину в коло її ровесників. Це і проблема вчителя, оскільки саме йому найчастіше доводиться бути свідком проявів моральної жорстокості до таких дітей, запобігати їм.
Тонкий психолог, великий дитинолюб, Василь Олександрович Сухомлинський також не обминув і не міг обминути цієї проблеми. У читанці для 2 класу (видавництво „Освіта”, 2003) вміщено його оповідання „Горбатенька дівчинка”. Напевно не тільки після опрацювання цього твору в класі на уроці, але й вдома, батьки, перевіряючи підготовку дитиною домашніх завдань, ніяк не зможуть поставитися до цього тексту як до рядового учнівського завдання. Тому 2- класники і в школі, і в дома безумовно одержать на все життя гарний урок, урок співчуття до ближнього, співпереживання і бажання проявити йому підтримку.
У підручнику подано кульмінаційний момент оповідання – неочікувану і для вчителя, і для дітей появу горбатенької дівчинки, яку до класу посеред уроку завів директор школи, виділено жирним шрифтом:
„Учитель затамував подих і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: „Хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиві, ні насмішки”.
Другокласникам буде над чим задуматися і зробити відповідний висновок з кінцівки оповідання, також виділеної в тексті жирним шрифтом: „Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит.”
Можна собі уявити: такий урок проходить одночасно у других класах усіх шкіл України, на яких відбувається робота над цим оповіданням, написаним педагогом для дітей. Це Всеукраїнський урок людяності, урок милосердя, урок утвердження в душах семирічних дітей почуттів доброти, взаємоповаги, взаємо підтримки. І співавтором цього сучасного уроку маємо по праву вважати нашого великого педагога В.О.Сухомлинського.
У читанках для 3 класу вміщені художні твори В.О.Сухомлинського „Сергійкова квітка”, „Спляча книга”, „Красиві слова і красиве діло”, „Кінь утік”, „Гвинтик”, „Який слід повинна залишити людина на землі?”.
Зміст 2-ї частини Читанки для 3 класу завершується твором Василя Олександровича „Що таке Школа під Голубим небом”, а також узагальненням О.Я.Савченко великого виховного та розвивального значення:
„Давно вже нема серед нас великого Вчителя – Василя Олександровича Сухомлинського. Але у Павлиській школі, якою він багато років керував, діти продовжують створювати казки. Прочитайте казки учнів початкових класів.
Поміркуйте над їх змістом”.
Педагогічні казки В.Сухомлинського нібито опосередковані, непомітні зовні, але активно та ефективно виховують у дітей найкращі почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями
У художніх творах міститься значний освітній і виховний потенціал. Зміст казок дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання. Істотна особливість полягає в тому, що повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро перемагає зло. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Слід не розвіювати співчуття дітей ображеним, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому полягає помилка дій дійових осіб.
Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей потрібно підтримувати, бо в ній – виховний момент. Вчителеві залишається тільки підвести своїх вихованців до знаходження причин радості цієї перемоги.
Аналіз казок збуджує дітей до формування оціночних суджень характеру казкових дійових осіб. Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо.
Дуже часто діти дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Якою б не була відповідь кожного окремого учня, нікотрий з них не повинен не те, що бачити, а навіть відчувати насмішкувате відношення вчителя до його думки. У кожної дитини вона своя, неповторна і варта особливої уваги.