На відміну від ECTS більшість сучасних освітніх кредитних систем є системами, що акумулюють кредити. Така кредитна система розробляється для окремого ВНЗ і є внутрішньою. У ній "трудомісткість процесу пізнання", необхідного для здобуття певного академічного ступеня, сегментується і "нормується" (тобто кожному сегменту присвоюється визначене число кредитів). Студенту надається академічний ступень після того як студент накопичив визначене навчальним планом/число кредитів. При цьому проміжок часу, протягом якого допускається процес акумуляції, певною мірою є довільним, хоча й припускає певні обмеження. Яскравим прикладом кредитної системи, що акумулює, є вища школа СЦІА. Очевидні переваги такої системи:
— гнучкість (кожен студент вибирає свою траєкторію набуття визначеного числа кредитів). Тобто система дає змогу ефективніше реалізовувати концепцію індивідуалізації процесу навчання;
— підвищується як ефективність процесу навчання, так і економічна ефективність.
Слід зазначити, що кредитно-модульна система є не тільки основою навчального процесу у традиційній вищий освіті, а й елементом системи післядипломної освіти, перепідготовки і підвищення кваліфікації, в тому числі у системі дистанційного навчання, де її застосування найбільш ефективне, оскільки пов'язане із системою контролю — тестуванням. Тобто впровадження цієї системи забезпечує реалізацію одного з головних положень Болонського процесу — "навчання протягом усього життя" [19; 98].
Болонська декларація включає як одну з головних умов Європейської науково-освітньої інтеграції розробку системи оцінювання якості освіти за відповідними критеріями і методологією. При цьому передбачається істотне підвищення ролі держави як у запровадженні систем якості, так і узгодження їх у рамках Болонського процесу. Тобто, незважаючи на культурні і системні розходження, національні уряди мають розглядати оцінювання якості освіти як основну сферу своєї відповідальності.
Передбачається, що це буде як мінімум дворівнева система із залученням недержавних експертних організацій. Як приклад можна розглянути структуру, що включає такі складові: державну систему оцінювання якості (включаючи стандарти освіти й акредитацію), контроль на рівні ВНЗ і, можливо, участь недержавних структур (агенцій), що забезпечують суспільну експертизу і враховують вимоги ринку праці.
При цьому необхідно враховувати низку особливостей, пов'язаних зі сформованою структурою відносин у системі держава — вищий навчальний заклад — підприємство [18; 27].
Одним із головних факторів, що забезпечує зростання виробництва і поліпшення якості продукції, є впровадження сучасних технологій. Цей процес неможливо забезпечити без високопрофесійної підготовки випускників ВНЗ, які відповідають сучасним вимогам. Таким чином, у системі оцінювання якості обов'язковими учасниками мають бути представники споживачів (замовників), фахівців, що випускаються вищими навчальними закладами. Форми їхньої участі є предметом подальших обговорень, однак, безсумнівно, участь замовників (підприємств і організацій) буде ще більш актуальною, особливо у сфері вищої технічної освіти, оскільки вона включає вагомі технологічну і практичну складові навчання.
Поряд із реалізацією принципу автономії університетів, що дають можливість самостійно будувати систему самооцінки ВНЗ, вплив державних і недержавних органів контролю якості дасть змогу як виявити слабкі сторони власне освітнього процесу, так і врахувати потреби ринку праці. При цьому незалежні результати оцінювання якості на всіх трьох рівнях мають накопичуватися в державному органі,, який відповідає за якість і освіти. Ці результати мають бути вирішальними при визначенні інтегрального рейтингу вищого навчального закладу державним органом контролю. Тобто органи недержавної експертизи і контролю якості та система самоаналізу ВНЗ є складовими загальнодержавної системи контролю якості освіти.
Безумовно, усі критерії оцінювання якості мають бути визнані міжнародними організаціями з якості, однак внаслідок національних особливостей і різних рівнів економічного розвитку паралельно можуть застосовуватися додаткові критерії й оцінки.
Важливо також створити європейські інструменти контролю якості вищої освіти: спільні ступені, докторантуру, механізми оцінювання якості, інструменти прозорості та порівнянності, гнучку політику щодо доступу та прийому до вищих навчальних закладів.
Європейська співпраця з питань гарантії якості здійснюється як на рівні університетів (внутрішня оцінка), так і на міжуніверситетському рівні (зовнішня оцінка якості). Внутрішня оцінка, як експеримент, забезпечується шістьма групами, до яких входять університети, члени Європейської асоціації університетів, що проводили дослідження з проблем менеджменту досліджень, навчання і викладання, реалізації Болонських реформ. Зовнішню оцінку якості здійснює Європейська мережа оцінки якості (ENQA). Важливо забезпечити функціонування Європейської системи якості освіти як постійно діючої системи [8; 57-58].
У Нідерландах є три типи вищих навчальних закладів, що функціонують паралельно.
1. Університети (їх у Нідерландах 14, з яких 9 — класичні, 3 — технічні, 1 — аграрний і 1 — відкритий, що надає освіту за заочною (дистанційною) формою навчання). Ці навчальні заклади надають освіту студентам з розрахунком, що ті згодом стануть вченими і дослідниками, хоча багато навчальних програм включають професійне навчання, а більшість випускників знаходять роботу за межами дослідницької сфери. Університети розрізняються за розмірами і кількістю студентів, що навчаються (від 6 до ЗО тис.).
2. Вищі професійні школи — 50 закладів, що пропонують вищу освіту за прикладними спеціальностями на рівні бакалавра.
Всі освітні програми професійних шкіл націлені на професійну діяльність. Максимальне число студентів у такій школі — 20—25 тис.
3. Міжнародні інститути пропонують англомовні післядипломні програми. Навчання побудоване так, щоб задовольнити запити іноземних студентів. Як правило щоб бути зарахованим в один з таких навчальних закладів, претенденту необхідно мати диплом про вищу освіту і кілька років практичного досвіду роботи. Разом в інститутах міжнародної освіти навчається кілька тисяч студентів. Звичайні університети й університети професійної освіти пропонують курси навчання (понад 600 найменувань) різного рівня і тривалості англійською мовою.
Гарантії якості вищої освіти у Нідерландах забезпечує держава. Є національні стандарти освіти. Вищі навчальні заклади ідентифікують себе тільки за галузями знань, а не за якістю освіти. Принциповим є те, що роботодавці насамперед цікавляться дипломом (і додатком до нього) потенційного працівника. У якому університеті він був отриманий — не важливо.
Диплом докторанта — doctorandus (drs.) — видається після чотирьох років денного навчання за певними напрямами і після п'яти років у сфері інженерії, природничих наук і сільського господарства. Вища освіта вважається незакінченою, якщо академічна програма. переривається до того, як студент виконає усі вимоги навчального плану.
Академічна програма у Нідерландах концентрується на основній сфері досліджень, за якою студенту буде видано диплом. Навіть у процесі першого року навчання студенти не вивчають загальних дисциплін. Це пояснюється тим, що такі предмети включено до програми навчання двох останніх років середньої школи, яка готує абітурієнтів до вступу до університету.
Важливою частиною університетської програми є самостійні дослідження. Основна вимога — дипломна робота. Це доповідь, складена на основі самостійної оригінальної дослідницької роботи, проведеної студентом. Кращі роботи публікуються в наукових журналах у вигляді статей. Дослідження проводяться під науковим керівництвом викладача, який має бути професором університету.
Для здобуття наступного наукового ступеня (доктора — doctor (dr.)) студент пише дисертацію, одержуючи ступінь, еквівалентний ступеню Ph.D. Диплом докторанта еквівалентний диплому магістра в англосаксонській системі вищої освіти.
У зв'язку з проведеною реформою вищої освіти у Нідерландах у 2004/05 навчальному році передбачається перехід на згадану систему "бакалавр — магістр". Уже з 2001/02 навчального року в університетах з деяких дисциплін запроваджено міжнародні бакалаврські програми англійською мовою тривалістю три роки.
Академічна програма вищих професійних шкіл також відрізняється від дворівневої англосаксонської системи. Вона включає тільки один диплом, що видається після чотирьох років навчання. Важливим елементом програми є стажування і робота в компаніях — програма акцентує увагу на професійних навичках студентів. На відміну від університетів навчальні заклади професійної освіти не проводять дослідницької роботи і не пропонують своїм студентам можливості продовжити навчання для здобуття наступного наукового ступеня.