Екологічне виховання учнів початкових класів (стр. 1 из 2)

Екологічне виховання учнів початкових класів

(реферат)

Термін "екологія" грецького походження, що буквально означає "вчення про місце проживання". Це наука, що вивчає відносини рослин, тварині людей доїх середовища та загалом наука про обставини їх життя в природі.

Елементи екологічнихзнань можна знайти в працях багатьох учених, починаючиз давньогрецьких мислителів. Проте основи екології як науки були закладені лише в середині XIXстоліття. Згодом її аспекти розширились із виділення компонентів: екології рослин (вивчає взаємовідношення окремих рослин та рослинних угрупувань із середовищем, у якому вони живуть); екології тварин (про закономірності взаємовідношень тварин і навколишнього середовища) та екології соціальної.

Екологія соціальна - це галузь знань, що вивчає закономірності взаємовідносин людини й суспільства в цілому і природного навколишнього середовища.

Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання не нова. Особливий інтерес до цієї проблеми виник ще у 70-80 роки. За цей час була розроблена "Концепція неперервного екологічного виховання на Україні", в якій наголошується: "... перед сучасною педагогічною наукою і практикою створились нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, яке зможе вивести Землю із стану глибокої екологічної кризи, в яку вона потрапила через незнання або ігнорування законів взаємовідношення суспільства й природи..."

Суспільство стурбоване обставинами, які змушують людство замислитися над необхідністю свідомого підходу до таких питань, як використання природних ресурсів, вплив розвинутого промислового і сільськогосподарського виробництва на стан природного середовища і здоров'я людей.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально-виховна діяльність школи має бути спрямована на виховання екологічної культури учнів, щоб виросло покоління, яке охоронятиме довкілля.

Виходячи з актуальності означеної проблеми, виникла потреба в екологічному вихованні учнів.

Аналіз теоретичних засад екологічної освіти національної школи свідчить, що її категорійний апарат (мета, завдання, принципові положення) розробляються вітчизняною педагогічною наукою з врахуванням світових та національних суспільно-політичних процесів. Вони пов'язані з життєвою необхідністю перебудувати споживацьку культуру стосунків з природою та її ресурсами, формувати у школярів якісно новий тип поведінки у навколишньому середовищі, що базується на відповідальності за її стан, умінні орієнтуватись у конкретній екологічні й ситуації і знаходити доцільні шляхи подолання екологічної кризи.

Педагогічна наука має певний досвід щодо дослідження окремих аспектів екологічного виховання. Значний інтерес мають праці вчених, зокрема з таких проблем: Формування екологічної культури учнів загальноосвітніх шкіл (С. Дербо, В. Крисаченко, М. Колесник, Е. Писарчук, Т. Русак, Н. Сєдова), особливості екологічного виховання молодших школярів (В. Маращицька, Ж. Масенко, О. Онопрієнко, Г. Пустовіт). Аналізуючи зміст поняття "екологічна культура особистості" приходимо до висновку, що вона відповідає кінцевій меті екологічної освіти і виховання. Екологічну культуру особистості неможливо сформувати без наявності у неї певних знань та переконань, які в свою чергу, регулюють практичну діяльність людини у навколишньому середовищі, підпорядковуючи її вимогам раціонального природокористування та є показником свідомого і відповідального ставлення до природи.

Знання та уміння відіграють провідну роль у формуванні екологічної культури учнів. Проте, вони не визначають у повному обсязі ставлення та діяльність людини у природі. Не менш важлива роль належить емоційним реакціям, які визначаються як "діяльність оцінювання" інформації, яку опрацьовують школярі. Саме під час оцінювання об'єктивні наукові знання про природу набувають суб'єктивного емоційного спрямування, певного значення для особистості. Тільки такі особисті пережиті знання мають силу переконань, регулюють поведінку учнів у природі. Тобто знання є перевіреними практикою й відображеними у свідомості людини результатами пізнання навколишнього світу і способів взаємодії з ним, а екологічні знання як і будь-які інші, найкраще засвоюються саме у практичній діяльності.

У зв'язку з цим поняті "екологічне виховання" ми розглядаємо як педагогічний процес спрямований на формування екологічної культури особистості. Досягнення поставленої мети можливе за умови усвідомлення молодшими школярами сутності основ сучасних проблем екології та їх актуальність для кожного з них: сформованості елементарного відчуття особистої відповідальності за стан найближчого природного середовища та його об'єктів;

Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Його завдання - сприяти нагромадженню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це, зокрема, вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отож, любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості учнів. Загальна мета екологічного виховання учнів може бути реалізована через систему завдань:

формування в учнів розуміння необхідної гармонії людини з природою;

оволодіння знаннями по природу (зокрема свого краю);

виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі;

формування готовності до активної екологічної діяльності та основ глобального екологічного мислення.

Екологічна освіта розглядається як один із найпотужніших важелів повороту людства в його ставленні до навколишнього середовища від руйнівного, споживацького до конструктивного, бережливого, відновлювального.

Досягнення поставленої мети можливе за умови виконання послідовних навчально-виховних завдань:

формувати екологічно орієнтовані стосунки і цінності, спрямовані на подолання конфліктів між людиною і навколишнім середовищем;

сприяти, щоб засвоєні знання і моральні принципи поведінки щодо навколишнього середовища ставали переконаннями особистості;

розвивати почуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному і глобальному рівнях;

розкривати учням у доступній формі сутність сучасних проблем екології

та її актуальність для людства;

розвивати вміння приймати відповідальні рішення з питань охорони навколишнього середовища і діяти відповідно до них;

залучати школярів до практичної діяльності під час вирішення проблем навколишнього середовища місцевого значення;

розвивати у школярів почуття самоповаги і розуміння труднощів

інших людей, бажання надати їм допомогу в складних життєвих ситуаціях;

Екологічна освіта та виховання - один із аспектів гуманізації, який

передбачає подолання споживацького ставлення до природи,

екологічного невігластва і спрямований, зрештою, на відвернення

загрози глобальної екологічної катастрофи.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

національного та регіонального підходів до вибору навчального

матеріалу екологічного спрямування;

гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у

вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

У педагогічній науці чітко визначені принципи екологічного виховання. Принципи виховання, як відомо, - керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації і методів виховного процесу.

Отже, специфічними для екологічного виховання є принципи: зв'язок глобального, національного та краєзнавчого підходів; принцип співпраці; принцип прогностичності; принцип міждисциплінарності; принцип теорії і практики; принцип безперервності; єдності інтелектуального і емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню. Дані принципи взаємозалежні і взаємообумовлені.

Рис.1.1 Взаємозалежність і взаємообумовленість принципів виховання.

Академік Савченко О.Я. наголошує, що у початковій школі необхідно сповна задіяти всі передумови для системно-екологічного виховання молодших школярів: