Існує три стиля педагогічного спілкування:
1. Авторитарний.
2. Демократичний.
3. Попустітельскій.
При авторитарному стилі характерна загальна тенденція до жорсткого управління і всеосяжного контролю виражалася в наступному. Викладач значно частіше, ніж в інших групах, вдається до тону наказу, робить різкі зауваження. Характерними є також нетактовні зауваження на адресу одних учасників і безпричинні, необгрунтовані похвали інших. Авторитарний викладач визначає не тільки спільні цілі діяльності та завдання, але і вказує способи його виконання, жорстко вирішуючи, хто з ким буде працювати. Завдання і способи його виконання давалися учням поетапно. (Такий підхід знижує мотивацію діяльності, так як людина точно не знає її кінцевих цілей.) Авторитарний викладач жорстко присікає всякий прояв ініціативи, розглядаючи її неприпустиме самоуправство.
При демократичному стилі оцінюються факти, а не особистість. Але головною особливістю демократичного стилю є активна участь групи в обговоренні ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учасників розвивалася впевненість в собі і стимулювалося самоврядування. При цьому стилі у групі зростає товариськість і довірливість взаємин.
Головна особливість попустительского стилю керівництва полягає в тому, що педагог по суті справи самоусовується від відповідальності за те, що відбувається.
Отже, з усіх стилів айгіршим стилем є попустительский. При авторитарному стилі дослідник відзначє прояви ворожості у взаєминах учасників у поєднанні з покорою і навіть запобіганням перед керівником.
Найбільш ефективним є демократичний стиль. Учасники групи проявляють живий інтерес до роботи, позитивну внутрішню мотивацію діяльності. Значно підвищується якість і оригінальність виконання завдань. Групова згуртованість, почуття гордості спільними успіхами, взаємодопомога і дружелюбність у взаєминах — все це у демократичної групи розвивається в дуже високого ступень.
Створюючи атмосферу взаємодії з учнем, необхідно враховувати можливість різних позицій в процесі спілкування. Позиція у спілкуванні визначається загальним ставленням суб'єкта спілкування до свого партнера і може проявлятися самими різними способами. Найбільш сприятливу атмосферу спілкування створює позиція рівноправного партнера, яка характерна для особистісно-орієнтованої освіти. Якщо педагог в спілкуванні з дитиною займає позицію рівноправного партнера, він забезпечує взаємну довіру і створює гарні умови для обговорення будь-якої проблеми.
Неможливо абсолютна рівність дитини та педагога, але можлива рівноцінність. Спілкування, в якому обидва партнери займають рівноправну позицію, називається партнерським.
У взаємодії з учнем вчитель не тільки приймає від нього інформацію про його настрій, переживання, рівні розуміння, але і дає йому «зворотний зв'язок» про власну ввімкненість в процесі спілкування. Орієнтуючись на реакції педагога, учень будує уявлення про власні успіхи або невдачі, помилки або досягнення, у нього виникає уявлення про себе як про особу. Щиро радіючи його успіху, співчуваючи його біду, учитель надає учневі підтримку, яку той потребує.
Різні зовнішні обставини можуть вплинути на самопочуття. Але ні в якому разі не варто допускати, щоб поганий настрій, втому і роздратування розбили взаємодію педагога з дитиною, зруйнували їх контакт.
Якщо у педагога не виходить заняття або спільна гра, не слід соромитися визнати це учням. У спілкуванні дуже важливо бути природним, залишатися самим собою.
Позитивне ставлення до особистості учня і система прийомів заохочення — важлива частина педагогічного спілкування. Однак саме заохочення може бути як ефективним, так і неефективним. Критерії та ознаки ефективного та неефективного заохочення представлені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
| Ефективне заохочення | Неефективне заохочення |
| 1. Здійснюється постійно.2. Супроводжується поясненням, що саме гідно заохочення.3. Вчитель проявляє зацікавленість в успіхах учня.4. Вчитель заохочує досягнення певних результатів.5. Повідомляє учню про значимість досягнутих результатів.6. Орієнтує учня на вміння організувати роботу з метою досягнення добрих результатів.7. Вчитель дає порівняння минулих і справжніх досягнень учня.8. Заохочення для даного учня пропорційно витраченим цим учням зусиллям.9. Пов’язує досягнуте з витраченими зусиллями, вважаючи, що такий успіх може бути досягнутий і надалі.10. Вчитель впливає на мотиваційну сферу особистості учня, спираючись на внутрішні стимули: учень із задоволенням виконує завдання, тому що воно цікаве, або хоче розвинути відповідне вміння, тобто отримує задоволення від самого процесу навчання.11. Звертає увагу учня на те, що підвищення успішності залежить від реалізації потенційних можливостей учня.12. Сприяє прояву зацікавленості в новій роботі, коли старе завдання виконано. | 1. Здійснюється від випадку до випадку.2. Робиться в загальних рисах.3. Вчитель проявляє мінімальну формальну увагу до успіхів учня.4. Вчитель відзначає участь в роботі взагалі.5. Дає учню відомості про його досягнення, не підкреслюючи їхню значимість.6. Орієнтує учня на порівняння своїх результатів з результатами інших, на змагання.7. Досягнення учня оцінюються в порівнянні з успіхами інших.8. Заохочення незалежно від зусиль, витрачених учням.9. Пов’язує досягнутий результат тільки з наявністю здібностей чи сприятливих обставин.10. Вчитель спирається на зовнішні стимули: учень намагається краще виконати завдання, щоб заслужити похвалу вчителя або перемогти в змаганні, отримати нагороду.11. Звертає увагу учня на те, що його прогрес в навчанні залежить від зусиль вчителя.12. Вторгається у процес роботи, відволікає від необхідності постійної роботи. |
3.5 Психологічні бар’єри у спілкуванні вчителя з учнями
Залежно від соціального середовища і психологічних особливостей людино відзначаються відмінності у рівні і форми його спілкування, повноті і глибині порозуміння з іншими людьми. Існує чимало причин, що затрудняють спілкування.
Спілкуванню в колективі можуть перешкоджати соціальні, а головним чином психологічні бар'єри у свідомості людей. У першому випадку мається на увазі слабкість контактів, що викликається приналежністю до різних соціальних груп. У другому випадку комунікація виявляється недостатньо розвинутою унаслідок індивідуальних психологічних особливостей особистості — симпатії або антипатії, відкритості або скритності.
Порушення взаєморозуміння між педагогом та учнем зачіпає особистість останнього, отже, подолати бар'єр буває вкрай важко. Набагато легше попередити його виникнення. Для цього необхідно добре орієнтуватися в причинах появи психологічного бар'єру:
1. Пред'являється вимога, що не знайома досвіду учня, його поглядів на навколишнє, його ставлення до того, що від нього вимагають;
2. Зіткнення двох (або декількох) суперечливих тенденцій, що проявляються в учневі;
3. Неуспіх у навчанні або в праці, якщо вони займають у житті учня значне місце;
4. Розбіжність між можливостями учня та її вимогами, коли в разі високого рівня вимог і невисокої оцінки його успіхів у учня виникає негативна емоційна реакція на вчителя, а саму оцінку учень розглядає як несправедливу.
Психологічний або смисловий бар'єр у спілкуванні — це розбіжність смислів висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів у спілкуванні, що створює перешкоду для їх порозуміння і взаємодії.
Психологічні бар'єри виникають і в процесі спілкування вчителя з класом.
Процес подолання психологічних бар'єрів строго індивідуальний, але в ньому існують загальні моменти:
- спробуйте зафіксувати, чи немає у вас перерахованих вище бар'єрів у спілкуванні з учнями. Потім проаналізуйте ті сторони спілкування, які на вашу думку найбільше імпонують їм, а також ті, які викликають незадоволення;
- в процесі спілкування намагайтеся йти від стереотипів, явно заважають успішній взаємодії (манірність, дистанційність);
- намагайтеся не з'ясовувати стосунки з учнями, а ретельно аналізувати, як вони розвиваються; усувайте небажані елементи, що ведуть до утворення бар'єрів.
Психологічні бар'єри у спілкуванні виникають непомітно і спочатку можуть не усвідомлюватися вчителем. Основний спосіб попередження психологічного бар'єру — розвиток самоконтролю власного стилю взаємин з учнями.
3.6 Корекція психологічних комплексів, що перешкоджають повноцінному спілкуванню учнів
Під корекцією розуміється система психолого-педагогічного впливу, спрямованого не тільки на подолання або послаблення негативних якостей особистості учня, але і на формування протилежних за відношенням до них позитивних якостей. Корекція особистості вимагає застосування суворо індивідуалізованих методів роботи, ретельно співвіднесених з психологічними особливостями учнів. Цю роботу треба засновувати при ретельному вивченні особистості учня, діагностиці його сильних і слабких сторін, постійному аналізі отриманих результатів.
Найчастіше батьків і вчителів турбують такі індивідуальні особливості дітей, як повільність, впертість, неврівноваженість, егоїзм, агресивність і жорстокість, невпевненість у собі, страхи і т.д. Для того щоб допомогти учневі у вирішенні його комунікативних проблем, необхідно зрозуміти їх причину.
Часто ознаками захворювання є відмова дитини від контактів з однолітками, щоб уникнути будь-якого спілкування, замкнутість і пасивність. Можливі прояви підвищеної збудливості з агресивністю, забіякуватістю, підвищеною схильністю до конфліктів, мстивість.
Неадекватне оцінювання учнем себе в процесі спілкування, навіть при наяві певних навичок, може стати основою для виникнення труднощів при зав'язуванні соціальних контактів. Самооцінка дитини може бути завищеною, адекватною, заниженою. Дитина із заниженою самооцінкою частіше всього володіє високою тривожністю, невпевненістю, з агресивними тенденціями поведінки. Завищена самооцінка часто буває пов'язана з завищеними вимогами до оточуючих.