Позитивною стороною даної системи професійної освіти можна вважати фундаментальну практичну підготовку по обраній професії (спеціальності), що включає навчальну й виробничу практику в ПТУ; навчальну, технологічну й переддипломну практику - у середній і вищій професійній освітній установах.
До початку 90-х років ХХ століття диверсифікованість професійних освітніх установ привела до зміни їхньої структури.
Перехід України на ринкові відносини поставив перед системою професійної освіти нові цілі, рішення яких ми бачимо в глибоких перетвореннях системи професійної освіти. Ці перетворення доцільно представляти у вигляді двох взаємозалежних процесів: удосконалювання існуючої освітньої системи й формування нових концептуальних підходів і умов її розвитку на основі прогнозних оцінок і стратегічних напрямків, у відповідності зі структурними зрушеннями в економіці й соціальній політиці держави. Нова система професійної освіти припускає розвиток і становлення особистості людини як професіонала протягом всього життя й тому повинна:
· надати окремої особистості свободу у виборі освітніх траєкторій у відповідності зі своїми здібностями, запитами й можливостями;
· ураховувати потреби замовників професійних кадрів у підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;
· сприяти розвитку демократичних свобод у діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми
Саме тому, починаючи з 1991 року в Україні створена нова система керування професійно – технічною освітою.
До державних органів управління професійно-технічною освітою ставляться:
- спеціально вповноважений центральний орган виконавчої влади в області професійно-технічної освіти - Міністерство освіти й науки України;
- міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, яким підлеглі професійно-технічні навчальні заклади;
- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська й Севастопольська міські державні адміністрації й створені ними органи управління професійно-технічно освіти;
- міжгалузева рада по професійно-технічній освіти
До повноважень МОН України в сфері професійно-технічної освіти ставляться:
- організація здійснення державної політики в області професійно технічної освіти;
- визначення перспектив і напрямків розвитку професійно-технічної освіти;
- розробка проектів законів, державного переліку професій по підготовці кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, визначення державних стандартів професійно-технічної освіти, типових навчальних планів і типових навчальних програм і інших нормативно-правових актів щодо функціонування й розвитку професійно-технічної освіти;
- створення, реорганізація, ліквідація державних професійно-технічних навчальних закладів;
- ліцензування й атестація професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності й підпорядкування;
- визначення на основі державного замовлення й потреб ринку праці обсягів підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації в професійно-технічних навчальних закладах кваліфікованих робітників;
- здійснення державного інспектування професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності й підпорядкування щодо рівня професійно-технічної освіти;
- організація й здійснення контролю за дотриманням законів і інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту працівників, учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів;
- управління державним майном, що перебуває в користуванні підлеглих йому професійно-технічних навчальних закладів у порядку, встановленому законодавством ;
- організація інформаційного забезпечення й статистичного обліку в області професійно-технічної освіти;
- організація науково-методичного забезпечення професійно-технічної освіти, впровадження в учбово-виробничий процес досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду;
- визначення нормативів і здійснення матеріально-технічного, фінансового забезпечення підлеглих йому професійно-технічних навчальних закладів;
- розробка типових правил прийому до професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності й підпорядкування
В цей час виховна робота в системі професійно – технічної освіти розглядалася як складова частина професійної підготовки і до неї в передових професійно – технічних закладах, разом із традиційними суб'єктами виховної роботи ( містерами, викладачами, кураторами й т. д), були залучені нові фахівці :
1. Соціальний педагог, у функції якого входить дослідження соціуму закладу освіти; організація соціального захисту й опіки учнів, організація соціально-педагогічного консультування батьків учнів й інших громадян, що проживають у мікрорайоні; соціально-педагогічна профілактика життєдіяльності й побуту учнів; соціальна підтримка в становленні особистості учнів; рішення проблем соціальної адаптації учнівський молоді, що опинилася в складних життєвих ситуаціях; визначення стратегії й змісту роботи по формуванню самосвідомості, громадської позиції молоді; здійснення роботи з формування традицій, ідеалів, світогляду в рамках білоруської державності; здійснення профілактики асоціальних проявів учнів, прилучення учнів до роботи з нужденними громадянами, залучення до волонтерського руху.
2. Педагог-психолог уфункції якого входить здійснення психодиагностики, психокоррекції, психопрофілактики й психопросвітньої роботи, тісно взаємозалежної з особистісним, соціальним і професійним розвитком учнівської й студентської молоді, відповідно до цілей і завдань ідеологічної й ідейно-виховної роботи в закладах освіти.
Планування - підготовчий етап кожного управлінського циклу, тому йому приділяється одне з важливих місць у системі управління процесом виховання . В Україні в період з 1970 - по 1990 роки система планування виховною й освітньою роботою в ПТНЗ була жорстко централізованої, регламентувалася різними документами, видаваними на рівні міністерств і відомств, що ставляться до системи професійно – технічної освіти.
У жовтні 1970 долі Міністерством освіти УРСР був розповсюджений методичний аркуш «Про підсилення виховної роботи в системі професійно – технічної та середньої спеціальної освіти», у якому йшлося про те, що «принципами планування виховної роботи є: цілеспрямованість, систематичність (виховний процес як система); конкретність (конкретні справи, спрямовані на реалізацію мети); оптимістичність (найкращий варіант організації життєдіяльності); діалогічність (урахування думки всіх); індивідуальність (цілісне відношення до особистості кожного, забезпечення умов для її самоактуалізації); науковість (наукове розуміння процесів виховання); безперервність, послідовність; розмаїтість змісту форм і методів.
У плані виховної роботи відображаються результати й оцінки досягнутого; мети, стратегічні орієнтири майбутньої діяльності; програма дій колективу, спрямованих на досягнення поставлених цілей; реальні строки реалізації наміченого; відповідальні за виконання конкретних справ
На підставі мети виділяється група завдань, що стоять перед виховною роботою: