- взаємодія педагогів і учнів у виховному процесі й т.д.
Можна виділити наступні види контролю:
- індивідуальний і фронтальний, що охоплює одночасно значне число учасників педагогічного процесу;
- тематичний і комплексний, що передбачає одночасно контроль по ряду питань, наприклад контроль за системою діяльності класного керівника;
- поточний, періодичний, підсумковий;
- попередній, ціль якого зафіксувати вихідний стан питання або проблеми;
- попереджувальний, котрий спрямований на попередження можливих помилок (наприклад, знайомство із задумами педагога по організації якої-небудь справи).
У досліджуваний період стали розрізняти властиво адміністративний контроль і методичний контроль. Адміністративний контроль близький до обліку діяльності й фіксує виконання або невиконання роботи. До даного контролю можуть залучатися педагоги й учні. Він не вимагає спеціальної підготовки.
Методичний контроль припускає кваліфікований аналіз, визначення педагогічної ефективності, доцільності проведеної роботи. Цей контроль здійснюють фахівці.
У роботах, що ставляться до педагогіки професійної освіти й виховання, що вийшли в 1900 - 2000 роки відзначається, що розмаїтість змісту видів і методів контролю за виховною роботою вимагає чіткого планування, ретельно продуманого плану-графіка навчального контролю. Природно, що глибокий і об'єктивний контроль за всіма учасниками й напрямками роботи здійснювати неможливо й недоцільно. В основу відбору об'єктів контролю насамперед повинні бути покладені завдання ПТУ й план виховної роботи. Керівництво ПТУ, педагоги також ураховують:
— сучасні вимоги, пропоновані до змісту й організації виховної роботи;
— аналіз стану виховної роботи з підсумків навчального року, основні досягнення, недоліки, перспективи на різних напрямках діяльності ПТУ;
— головні проблеми, над якими працює педагогічний і учнівський колектив;
- досвід роботи педагогів, рівень їхньої підготовленості до виховної роботи
— план атестації вчителів
Корисно включити в процес планування контролю всіх педагогів, актив учнів і батьків, що надалі визначає зацікавлене відношення до контролю всіх учасників педагогічного процесу. Так, на засіданні методоб'єднання класних керівників педагоги можуть обговорити наступні питання:
— які ділянки виховної роботи адміністрації необхідно взяти під контроль у першу чергу;
- які питання могли б контролювати самі педагоги, актив учнів, батьківський комітет.
Кожний педагог відписує на питання: що необхідно проконтролювати особисто в нього з метою надання методичної допомоги, що проконтролювати з метою вивчення й узагальнення досвіду роботи
Організаційну роботу із планування контролю проводить заступник директора по виховній роботі. Члени адміністрації, керівники громадських організацій, організатори виховної роботи вносять свої пропозиції в план контролю. Заступник директора становить проект плану контролю й виносить його на обговорення адміністрації, потім педколективу.
Для організації поточного контролю складається план на чверть, місяць, а іноді й робітник план на тиждень. Ці плани конкретизують річний план контролю, включаючи контроль за повсякденною роботою педагогічного й учнівського колективів.
Підкреслимо, що контроль - це не самоціль, а педагогічні засоби, що спонукують учителів і учнів до самовдосконалення, пошуку, своєчасному виявленню актуальних проблем і способів їхнього рішення.
У цілому можна сказати, що система контролю за виховним процесом за період з 1970 по 2000 роки перетерпіла зміни, особливо в тому плані, що якщо в період з 1970 по 1990 роки контроль був орієнтований на вузьку сферу розвитку особистості, в основному на ідейні стороні виховання, то в цей час контроль за вихованням учнів ПТУ розглядається в широкому змісті й охоплює різноманітні сторони виховного процесу, що впливає на особистість учня.
Вивчення історичного досвіду професійного виховання робочих швейних спеціальностей у системі професійно-технічної освіти України, його аналіз і періодизація дозволили зробити висновок, що його організація й мети на кожному етапі суспільного розвитку були пов'язані зі змінами в політичному і соціокультурному життя суспільства, що, у свою чергу, визначало зміст і методи виховання й навчання.
У наш час, коли нові соціокультурні процеси в суспільстві стали необоротними, а зі зменшенням попиту на вироби вітчизнянної швейної промисловості підготовка фахівців з нормативно-заданими якостями не відповідає умовам ринкової економіки, відновлення змісту й процесу професійної підготовки швейників стає необхідним.
Перспективи розвитку сучасної професійно-технічної освіти варто розглядати, беручи до уваги досвід її розвитку. Творче осмислення придбаного історичного досвіду повинне гідно використатися в період пошуку шляхів реформування системи підготовки робочих кадрів для швейної промисловості в Україні
На нашу думку, пророблена робота дає можливість позначити основні напрямки реформування української професійно-технічної освіти працівників для швейної промисловості, маючи на увазі чотири основних суб'єкти, на які спрямовані мети професійної освіти: особистість, суспільство, виробництво й саму сферу освіти.
Це гуманізація, демократизація освіта, її випереджальний характер і орієнтація на безперервну професійну освіту як довічну освіту людини.
І нарешті, специфічний розвиток професійно-технічної освіти повинне йти з урахуванням традицій і інновацій у сфері праці , бачення робочої кваліфікації й моделі фахівця в Україні й за рубежем.
Звідси, ми виділяємо два основних напрямки її розвитку:
1. збереження традиційних функцій і структури професійно-технічної освіти;
2. перспективний розвиток професійно-технічної освіти, пов'язаний із впровадженням нового.
Говорячи про збереження традиційних функцій, ми маємо на увазі функції:
· соціального захисту (одержання безкоштовної професійної освіти дітьми малозабезпечених верств населення, реалізація принципу рівних можливостей);
· забезпечення швейного виробництва кваліфікованими працівниками й фахівцями із традиційними напрямками діяльності.
Перспективний же розвиток системи професійно-технічної освіти зв'язується зі змінами в освіті й визначається, у першу чергу, розвитком (відновленням) її структури.
Накопичений досвід навчання й виховання підростаючого покоління в різних типах професійних навчальних закладів містить багато повчального й для сучасності. Зокрема, завдяки вивченню історії професійно-технічного навчання робітників представляється можливим:
- установити закономірні залежності збільшення кількості професійних навчальних закладів і молоді, що в них навчається від динаміки розвитку промислових підприємств;
- вивчити виникнення нових форм і методів навчання й тенденції їхнього постійного вдосконалювання;
- розкрити особливості форм і методів виховної роботи в різних типах професійних навчальних закладів і простежити взаємозв'язок у їхньому розвитку;
- розробити науково-обґрунтовані концепції безперервної професійної освіти в Україні;
- визначити фактори, які визначають формування нової системи підготовки робочих кадрів в Україні;
- розробити принципи управління системою підготовки робочих кадрів на сучасному етапі.
Таким чином, практично освоєний досвід ПТНЗ радянського періоду, безперечно, надасть допомогу в постановці й рішенні таких проблем, як визначення складу кадрів для швейної промисловості, їхнього професійного рівня й майстерності, складу учнів і якості їхньої підготовки й т.д.
Що стосується питань удосконалювання системи професійного виховання учнів ПТНЗ швейного профілю, то в цьому змісті досвід, накопичений у роки радянської влади може виявитися безцінним і в нових історичних умовах.
Професійне виховання учнів ПТНЗ у СРСР розглядалося як виховання формування необхідних для трудової діяльності моральних якостей людини за допомогою праці; у соціалістичному суспільстві - у широкому змісті - цілеспрямоване формування комуністичного відношення до праці як основи нового духовного вигляду людини, виховання високосвідомого й всебічно розвиненого громадянина; органічна складова частина комуністичного виховання; у більш вузькому змісті - цілеспрямований, тісно пов'язаний з навчанням у школі процес підготовки дітей і юнацтва до трудової діяльності.
Ми впевнені, що таке трактування даного поняття не втратило актуальності й сьогодні й на її основі можливе відновлення системи трудового професійного виховання учнів у сучасних ПТНЗ швейного профілю.
При цьому, соціально-економічні перетворення, що відбулися в Україні за останні роки, обумовили істотні зміни соціального середовища, що оточує молодь Більша частина дорослого працездатного населення виявилася поза виробництвом, засоби існування родини добуваються випадковими заробітками, роботою на дачі, городі й т.д. Знизилося значення колективної суспільно корисної праці, підсилилася важливість індивідуальної праці для існування родини. Відсутній вплив робітничого класу на особистість, що формується. Негативний вплив на учнів ПТНЗ роблять підлітки групи ризику, неблагополучні родини, частина програм засобів масової інформації й відеопродукції. Звузилася шкільна база організації трудової діяльності учнів, у тому числі трудового виховання, що веде до того, що в ПТНЗ приходять підлітки не готові до робочої діяльності.
У цьому змісті для викладачів сучасних ПТНЗ безцінним є досвід В. О. Сухомлинського, що розробив психолого-педагогічні основи трудового виховання школярів у різних видах трудової діяльності, переконливо показавши, яким образом формується позитивна мотивація щодо будь-якого виду праці в кожного школяра. Він розкрив зв'язок між мотивацією й вибором способу дії в конкретних умовах повсякденної праці, здійснюваного учнями, послідовно, у певній системі, розробленої педагогічним колективом.