Педагогічна спрямованість трудової діяльності школярів проявляється:
1. У відповідному педагогічному інструментуванні організованої трудової діяльності, щоб стимулювати інтерес до неї, вироблення соціально значимих установок і мотивів, що в кінцевому результаті спричиняє формування в учнів готовності до діяльності.
2. Учитель може допомогти в правильному розміщенні сил учнів, забезпечити чергування видів діяльності й виконуваних функцій, щоб кожний школяр міг освоїти позиції керівництва й підпорядкування й органічно включитися у відносини товариського співробітництва.
3. Велике значення має своєчасне коректування трудових дій учнів, їхнє стимулювання до вольової напруги за допомогою таких методів, як змагання, заохочення результатів праці в різних формах.
4. Незалежно від виду трудової діяльності необхідно формувати в учнів культуру праці. В основі її лежить ряд умінь: уміння планувати майбутню діяльність, раціонально використати час, тримати в порядку робоче місце, ощадливо й дбайливо звертатися з матеріалами й знаряддями праці. Культура праці припускає розумне сполучення праці й відпочинку, перемикання різних видів діяльності, забезпечення високої якості роботи. Важливо допомогти учням у розвитку таких організаторських умінь, необхідних у трудовій діяльності, як цілісний погляд на майбутню діяльність, бачення її найважливіших напрямків, правильне визначення етапів роботи, облік її результату, аналіз трудового процесу й грамотне оформлення ділової документації.
5. У спільній праці учні здобувають досвід морального поводження, досвід спілкування з іншими людьми. Різні організаційні форми колективної праці по-різному впливають на характер взаємин у праці, на відношення учнів до праці, на самооцінку позиції школяра в праці. Від учителя залежить педагогічна спрямованість моральних оцінок і самооцінок учнів, їхнє відношення до успіху товаришів, до оточуючих людей, до результатів праці.
У праці в учнів розвиваються такі морально-вольові якості, як працьовитість і дисциплінованість, завзятість і наполегливість, творча ініціатива й самодіяльність.
У праці формується цивільна самосвідомість, почуття причетності до загальної праці народу й таке відношення до праці, за умови, що воно сформовано у випускників ПТНЗ швейного профілю, безумовно буде сприяти підвищенню рівня їхньої конкурентноздатності на сучасному ринку праці України..
Сучасний педагог, майстер професійного навчання, що працює в сфері професійно-технічної освіти повинні пам'ятати, про те, що досвід виховання робочих швейників говорить про необхідність розглядати виховання, навчання й розвиток як рівноцінні складові підготовки фахівця швейної промисловості.
Останній компонент, будучи прикордонним між двома попередніми, сполучає в собі властиві їм характеристики, оскільки в процесі розвиваючого навчання виховуються нові особистісні якості учнів.. Це поділ умовний, тому що на практиці всі сфери освіти тісно зв'язані між собою. Але оскільки організація, форми, методи навчання й виховання мають свою специфіку, для пояснення сутності виховання варто розглянути окремо цю педагогічну категорію, усвідомити її змісти, мети й завдання в контексті сучасних соціально-економічних перетворень у нашій країні.
У зв'язку з реформуванням освіти й зміною освітньої парадигми проблема виховання на всіх освітніх рівнях стоїть особливо гостро. Сучасні реалії вузівського життя свідчать про те, що в пострадянському освітньому просторі виховний компонент як рудиментарний орган старої системи втратила свою значимість, нова ж парадигма виховання ще тільки складається й знаходить нові аксиологічні змісти. У цій прикордонній ситуації виховні процеси ослаблені й в основному залежать від волі й майстерності педагогів, кураторів, ініціативи адміністрації й традицій конкретного навчального закладу.
У процесі розвитку суспільства змінюється зміст виховання, але завжди як суб'єкт виховання педагогіка розглядає людину, а виховний вплив спрямований на його вдосконалювання. Це дає підставу визначити феномен виховання як перетворюючу діяльність педагогів-вихователів, спрямовану на зміну свідомості, світогляду, психології, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяє її якісному приросту й удосконалюванню. Мети виховання - це очікувані зміни в колективі або особистості, здійснювані в процесі реалізації системи виховних дій.
Таким чином, соціально-історичний досвід дозволяє визначити головну мету виховання як формування гармонійно й всебічно розвитої особистості, підготовленої до ініціативної соціальної й професійної діяльності у швейній промисловості й у сучасному суспільстві, особистості, здатної розділяти й пре множити його цінності.
Мети виховання визначають його зміст, методи й засоби, оптимальна взаємодія яких повинна забезпечувати шуканий результат. Виховання - багатофакторний процес, що залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. До об'єктивних факторів варто віднести соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, прийняту в ній систему освіти, до суб'єктивних - особистісні якості педагогів, рівень їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості й ціннісні орієнтації учасників виховного процесу.
Опираючись на минулий досвід, критеріями вихованості учнів ПТНЗ можуть служити:
рівень працьовитості, любові до професії, прагнення до самовдосконалення
• ступінь оволодіння загальнолюдськими гуманістичними домінантами;
• оволодіння етичними нормами й естетичними цінностями суспільства як основою соціальної й професійної діяльності, особистісних оцінок і вчинків;
• рівень і ієрархія якостей особистості, придбаних у процесі виховання
При цьому, на нашу думку, виховні прийоми, розроблені й широко використовувані в радянський період, цілком можуть бути використані й у процесі виховання учнів сучасних професійно - технічних училищ, що готовлять фахівців для швейної промисловості.
До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами.
Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду, диспут і метод позитивного прикладу.
Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку.
Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Яскрава емоційна розповідь , збагачення морального досвіду школярів досвідом моральної поведінки інших людей, використання позитивного прикладу у вихованні.
Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської притчі, повідомлення хвилюючої історії, коментар до прочитаного твору тощо.
Успіх застосування розповіді пов'язаний із дотриманням певних вимог до змісту розповіді й характеру її проведення:
1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів.
2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори живопису, художні фотографії, кінофільми, музичні записи тощо.
3. Для успіху сприймання розповіді слід використати відповідну обстановку: вогнище, квітучий сад, поле...
4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розповіді, почуття, які вона у дітей викликала, зберігались якомога довше.
Роз'яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Застосування методу базується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу.
Роз'яснення ж використовується у двох випадках
1) для того, щоб сформувати або закріпити нову мораль та якість або форму поведінки,
2) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже здійснене (наприклад, весь клас не прийшов на урок).
Роз'яснення норм і правил поведінки базується у практиці шкільного виховання на навіюванні. Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє на особистість цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка психіки використовується у тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання поєднується і іншими методами виховання для підсилення виховного впливу в практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з роз'ясненням і навіюванням. Педагогічна ефективність умовлянні висока, якщо вихователь опирається на позитивне, звертаємося до почуття власної гідності, честі, совісті, змушує учня пережити почуття сорому, незадоволеності собою і вказує шляхи виправлення.
Бесіда — метод обговорення конкретних знань, фактів, подій, вчинків, який передбачає участь двох сторін — вихователя і вихованців. Бесіда відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах співробітництва, партнерства. Бесіди можуть бути різного плану: пізнавальні, етичні, естетичні, екологічні, політичні та ін.
У практиці виховання використовуються планові і непланові бесіди. Добре, коли бесіда завершується реальною корисною справою, в якій її учасники можуть практично закріпити розглянуті під час бесіди положення, норми і правила поведінки.