правовий — передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури
Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є:
інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, «жива газета», створення книг, альманахів);
діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);
інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);
діалогічні (бесіда, між рольове спілкування);
індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);
наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).
У процесі організації патріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:
· національної спрямованості – передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;
· гуманізації виховного процесу – вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;
· само активності і саморегуляції – сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
· культуро відповідності – передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;
· полі культурності – інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;
· соціальної відповідності – обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.
Нові завдання патріотичного виховання в системі ПТНЗ, що готовлять фахівців для швейної промисловості, цілком можливо реалізовувати на основі досвіду патріотичного виховання учнів ПТНЗ в УРСР.
Безсумнівно радянський досвід повинен бути творчо переосмислений і адаптований з урахуванням нових завдань національно - патріотичного виховання молоді в Україні.
Наприклад, в умовах сучасних ПТНЗ швейного профілю можливо й необхідно впроваджувати елементи національного виховання учнів на основі козацької педагогіки.
Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки в її вершинному вияві, яка формувала у підростаючих поколінь українців синівську вірність Батьківщині, народу, здатність захищати рідну землю від чужоземних загарбників.
Основна мета козацької педагогіки – формування в сім’ї, школі і громадському житті дитини як козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженим дійовим патріотизмом, силою волі і силою духу.
Головні завдання козацької педагогіки – готувати фізично загартованих, міцним здоров’ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності, формувати глибоку любов до людини, пошану її гідності, прагнення до милосердя; інші високі лицарські якості.
Із століттям в століття козацька педагогіка формувала у молоді такі героїчні якості, які становили кодекс лицарської звитяги. Він вимагав від кожного юнака чи юнки розвитку в собі високого рівня моралі, духовності, стійкої і незламної волі, сили духу. Кодекс лицарської звитяги в себе включав:
- готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України;
- нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів, побратимів, Матері-України;
- розвиток в собі стійкої, незламної волі, сили духу в боротьбі з ворогами Вітчизни, з усім, що заважає рідному народу вільно жити;
- презирство і ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників;
- готовність завжди бути господарем становища, володарем на рідній землі, ніколи не давати на поталу свою материзму і дідизну;
- героїзм, подвижництво в трудовій діяльності на благо родини, свого краю, Батьківщини і в захисті її гідності і честі.
Водночас козаки були, як правило милосердними людьми. Вони чуйно ставилися до інших людей, чесних, добрих і правдивих, ділили з ними радість і горе.
Такі високі якості козаків виховувалися з найбільш раннього віку на всіх ступенях козацької системи виховання і навчання. Відомо, що у січових, сотенних і полкових козацьких школах перехід з одного класу до іншого, від букваря до часослова, потім до Псалтиря тощо супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами, які загартовували дітей фізично, морально, духовно.
Закономірно, що за умов незалежної України почалося творче відродження багатогранних козацько-лицарських традицій нашого народу. Починаючи з 1995 р. на загальнодержавному рівні реалізуються укази Президента України «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995). «Про День Українського козацтва» (1999), «Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» (1999), «Про Положення Координаційної ради з питань розвитку українського козацтв» (1999), «Про склад Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва» (1999).
В указах, дорученнях і розпорядженнях Президента України мають місце положення про відродження і розвиток історико-культурних традицій українського козацтва, залучення сучасних козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед молоді.
Міністерство освіти України видало «Методичні рекомендації педагогічним колективам закладів України по відродженню історико культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995).
Науковцями і методистами створено програму «Сучасне козацько лицарське виховання дітей та юнацтва України» (1997), написані до неї методичні рекомендації.
Отже, кожному педагогу, який працює в системі професійно – технічної освіти необхідно ґрунтовно продумати і систематично реалізувати в щоденній навчально-виховній роботі з учнями цілісну систем пізнання ними національних пріоритетів українського козацтва, пробудження в них глибокого інтересу до вітчизняної історії.
Таким чином, ми можемо зробити висновок про те, що історичні традиції, форми й методи трудового виховання учнів професійно - технічних училищ швейного профілю, за умови їхньої творчої адаптації до сучасних історико-культурних, економічних умов, можуть із успіхом використатися в процесі формування особистості майбутнього працівника швейної галузі України.
Таким чином, дана частина дослідження дозволяє констатувати, що в період з 1970 року по 2000 рік система професійно технічної освіти взагалі й професійно-технічної освіти майбутніх швейників зокрема, піддалася значної трансформації.
Головною, глобальною зміною, що відбулася в даний період, є зміна централізованого підходу до управління системою професійно-технічної освіти, до більш вузького, відомчого підходу, що сьогодні існує в Україні.
Такий підхід, має як свої переваги, так і недоліки.
До переваг такого підходу можна віднести економічну доцільність географічного розміщення ПТНЗ швейного профілю, до недоліків - відсутність належного планування кількості випускників ПТНЗ із потребами в робочих кадрах підприємств швейної промисловості.
При цьому змінилися й економічні умови діяльності ПТНЗ, їхня кількість, методи контролю, рівня діяльністю ПТНЗ.
Все це приводить до корінної перебудови всієї системи професійно-технічної освіти.
Однак, при цьому на сьогодні існує гостра необхідність творчого переосмислення радянського досвіду професійного виховання майбутніх працівників швейної промисловості, оскільки сучасні цілі й завдання професійно-технічної освіти в Україні, об'єктивно говорять про затребуваність форм і методів трудового виховання учнів ПТНЗ швейного профілю, розроблених в УРСР.
Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки .
Дана робота була присвячена розгляду питань, пов'язаних з теоретичним осмисленням особливостей професійного виховання працівників швейного виробництва в системі професійно - технічної освіти, вивченню досвіду професійне виховання майбутніх працівників швейного виробництва, накопиченого в період з 1970 по 2000 роки, розробці рекомендацій з використання досвіду професійного виховання майбутніх працівників швейного виробництва, накопиченого в період з 1970 року по 2000 рік, в умовах сучасної системи професійно - технічної освіти.