Дуже часто єдина дитина звикає до свого виняткового становища і стає справжнім деспотом у сім'ї. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї та свої турботи, і мимоволі вони виховують егоїста: "Тільки в сім'ї, де є декілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер" [71, с.12-14].
Отже, розв'язання розглянутих А. Макаренком проблем удосконалення сімейної структури (попередження порушений структури сім'ї, збереження цілісності та єдності сімейної групи як колективу, обгрунтування переваги повної кількадітної сім'ї, багатства різноманітних відносин у чисельній родині) сприятиме ефективному включенню дитини в систему сімейнихвзаємин, організації її повнокровного життя в умовах родини і поза нею.
Однією з актуальних проблем теорії і практики сімейного виховання, на думку В.Сухомлинського, є врахування особливостей формування дитини в умовах різного типу сімей. Він вказував, що результат сімейного виховання багато в чому залежить від умов сімейного середовища: "Причини, внаслідок яких дитина стає важкою, невстигаючою, відстаючою, здебільшого криються.., в умовах, в яких дитина росте в роки раннього дитинства. І якщо дитина стала важкою, то це означає, що в дитинстві вона не дістала для свого розвитку від людей, які її оточують, того, що повинна буладістати"[74, с.387-388].
Видатний педагог виступає послідовником А. Макаренка з цих питань. У багатьох своїх працях, у практичій діяльності він постійно підкреслював значення для розвитку дитини повноти сімейної структури, батьківської любові, материнської ласки, теплих емоційних відносин [ 46, с.431].
На сучасному етапі роль родини, сім'ї та її виховні функції знецінено. На родину, як на інститут формування особистості, негативно впливають наслідки модерного розвитку суспільства.
Сучасний український педагог-дослідник І.Музичкасеред негативних чинників впливу на родину виокремлює:
- зміщення пріоритетів у вихованні: в напрямку наукового виховання, інтелектуальної формації, оволодіння ремеслом;
- нехтування вихованням чеснот, характеру, загальнолюдських цінностей;
- панування у молоді так званого "духу свободи", що на практиці означає більше відхід молоді від будь-якої влади і керівництва з боку родини та виправдання бездіяльності родичів у вихованні;
- занепад релігійності як у суспільстві, так і в родині зокрема;
- зникнення традиційних родинних засобів, які пов'язували родину з народним середовищем[39, с.219-224].
За результатами нашого дослідження актуальними проблемами формування особистості в однодітних сім’ях можна виділити такі як:
1. Єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов’язаних із суперництвом братів [26, с.48].
В. Кудрявцева поняття «суперництво» трактує як соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси [41, с.7].
Суперництво може бути дуже корисним, оскільки саме змагавшись з іншими ми можемо порівняти себе з іншими і відповідно наш рівень з рівнем інших. Крім того, саме суперництво (конкуренція) служить стимулом в досягненні нами кращих результатів. З іншого боку, суперництво може нести в собі і деструктивну силу, яка позбавляє нас внутрішньої упевненості в собі, призводить до незадоволення в роботі і навчанні. Воно здатне змусити людину здатися, опустити руки.
Суперництво може призвести і до конфлікту. Для того, щоб стосунки у сім'ї не досягали піку, то В. Кудрявцева пропонує дотримуватися простих правил:
· Відноситися до дітей як до індивідуальних осіб. Не намагатися відноситися до них однаково і проводити з ними однакову кількість часу, дарувати їм однакову кількість уваги і любові, тому що саме це і викликає у дітей підозрілість. Вони починають ставити собі питання, чи дійсно ви відноситися до них однаково, чи дійсно у одного такі ж хороші подарунки, як і у іншого і так далі.
· За всяку ціну уникайте порівнянь. Не ставте дитині питання типу "чому ти не можеш прибрати у своїй кімнаті так само, як твій брат", "чому ти не вчишся так само добре, як твій брат". Прославляючи одну дитину над іншим шляхом порівняння, ви провокуєте виникнення почуття ревнощів. Дитина у вашому посланні до нього чує не те, що йому треба за собою прибрати або добре вчитися, а то, що його люблять менше, ніж брата.
· Розвивайте в кожній дитині його індивідуальні якості. Підтримуйте розвиток у дітей різних здібностей і інтересів. Коли дитина відчуває, що ви визнали і оцінили його таланти і унікальність, він вже не намагається змагатися з братами і сестрами, розуміючи, що це ні до чого не приведе.
· Старайтеся більше часу проводити з кожною дитиною окремо. Діти цінують це. Побудуйте свій день так, щоб первинним для вас був час, який ви проводите з дітьми, а не робота.
· Встановіть чіткі рамки. Діти повинні навчитися поважати один одного. Це означає, що старші не повинні кривдити молодших, тоді як молодші не повинні докучати і дратувати старших. Діти повинні знати, що входити без проса в кімнату батьків або старших братів або сестер не можна. Ви у свою чергу повинні пам'ятати, якщо діти посварилися, ви повинні залишатися об'єктивними і неупередженими.
· Регулярно позитивно відмічати старання дитини. Замість того щоб сказати, що Ваша дитина добре грає на якому-небудь музичному інструменті (або робить щось успішно), підкресліть, що Ви бачите його старання і деякі уривки музичних творів у нього добре виходять. Іншими словами, батьки повинні швидше підкреслювати окремі позитивні моменти (сильні сторони дитини), але ні вякому випадку не виносити оцінку.
· Не порівнюйте дитину з іншими її однолітками. Порівняння дітей призводить до нікому суперництву усередині сім'ї. Самим батькам не варто ставити питань подібно: «Чому твій друг або подруга розумніша за тебе? Чому твій друг або подруга справляється з чим-небудь швидше»?
· Сприймайте кожну дитину як єдиного, а не рівного. Приміром, батьки близнюків часто думають, що вони повинні обходитися однаково з обома (тобто нічим не виділяти їх). Навпаки, слід обов'язково відмічати індивідуальність і говорити про це близнюкам для того, щоб кожен з них розвивався як особистість.
· Проводьте з дитиною деякий час. Обов'язково регулярно викроюйте дитині час на спілкування з вами.
· Встановите чіткі правила. Дітям необхідно навчитися поважати один одного. Це означає, що старшим не повинно дозволятися дратувати молодших, а молодшим батьки не повинні дозволяти докучати старшим. Якщо дозволяє площа квартири, будинки, батьки повинні привчити дітей стукатися, перш ніж увійти до кімнати сестри або брата.
· Сприяйте розвитку індивідуальних якостей у дитини. Мотивуйте дитину на розвиток різних захоплень/інтересів, щоб кожен міг проявити себе як особу. Крім того, так діти зможуть уникнути суперництва і зміцнити свою самооцінку (адже якщо вони захоплюватимуться різним, отже їх не можна буде порівняти!)
· Допомагайте дитині впоратися з невдачею, розчаруванням. Якщо дитина погано впоралася з контрольною роботою, а інший зробив це успішно, підтримаєте словами [41 , с.8-11].
Наступним важливим питанням формування особистості в однодітній сім'ї є такий аспект:
2. Єдиній дитині приходиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу.
В основі порушення психічної рівноваги - суперечність між тим, що людина усвідомлює, що в її житті відбулося щось ганебне, принизливе, і тим, що вона підсвідомо бажає «скасувати» те, що сталося, або хоча б витлумачити всі події в сприятливішому для себе ракурсі. Вважають, що найголовнішим у дії психологічного захисту є зниження суб´єктивної значущості травмуючого факту. При цьому бажання захистити себе від чинників, які тривожать психіку, виявляються на свідомому та несвідомому рівнях.
Психологічний захист виявляється не лише в разі виникнення надзвичайних обставин, а й повсякденно. Тому психологічний захист - нормальний, постійний механізм людської психіки.
Основне завдання психологічного захисту - у «витісненні» негативної психоенергії. Це відбувається через перебудову установок, зміну складових свого переконання, утворення додаткових джерел позитивної психоенергії - вироблення нової стратегії, нових поглядів, нових цілей тощо [33, с.149-153].
3. Наступною актуальною проблемою є те, що батьки, які мають єдину дитини, звичайно приділяють їй надмірну увагу. Вони занадто піклуються про неї тільки тому, що вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. І дійсно, деякі з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як ми тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут - недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деяких обмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, інші побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому, просто не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки [25, с.40-48].
У психології увага - це спрямованість та зосередженість психічноїдіяльності людини на об'єкти та явища зовнішнього світу, а також на думки, почуття та процеси, що відбуваються всередині у нього.