Як відомо, кожне поняття має свій обсяг (об’єкти, які до нього входять) і зміст (ті суттєві ознаки, завдяки яким його можна відрізнити від інших понять). Одні автори занадто обмежують обсяг поняття самостійної роботи, інші – неправомірно розширюють його, через що воно втрачає свою специфіку.
Б.П. Єсипов пропонує, на наш погляд, найоптимальніше визначення поняття “самостійна робота”. “Самостійна робота учнів, яка входить у навчальний процес, – це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, за його завданням у спеціально виділений для цього час; при цьому учнів свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, використовуючи свої зусилля і висловлюючи в тій чи іншій формі результати розумових і фізичних (або тих чи інших разом) дій” [29, с. 15]. Це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких учні самостійно закріплюють і поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички і вміння, а також оволодівають новими.
Також Б.П. Єсипов зауважує, що у визначенні самостійної роботи вживається вираз “без безпосередньої участі вчителя”. Воно правильніше відображає суть справи, ніж вираз “без допомоги вчителя”. Допомога зі сторони вчителя уже полягала в його інструктуванні, коли він давав учням завдання; допомога його не виключена і під час виконання завдання учнями, коли окремі з них не можуть подолати труднощі, які виникнули. Зрозуміло, що ця допомога надається прийомами, які направляють учня все-таки на самостійну діяльність. Наприклад, вчитель нагадує учню будь-який знайомий йому приклад; формулює запитання, яке викликає в учня труднощі; вводить додатковий етап в роздуми учня, полегшуючи йому розуміння того, в чому він повинен розібратися тощо.
Інколи під самостійною роботою розуміють тільки самостійність висновків і роздумів учнів, викликаних матеріалом, запропонованим учителем. Так активна мислительна діяльність дуже цінна, але не можна зводити до неї самостійну роботу учнів.
Для самостійного виконання роботи потрібен такий час, коли в діяльність учня ніхто не вмішується, коли він сам зосереджує свої зусилля, сам вирішує поставлене перед ним завдання.
Розуміння самостійної роботи, при якому остання зводиться до роздумів учня, які виражаються тільки в усних відповідях, приховує в собі небезпеку обмеження навчання діяльністю лише словесного характеру; воно не приведе до всебічного розвитку самостійності і ініціативи учнів у процесі навчання.
Самостійна робота учнів на уроці входить органічною частиною у всі ланки процесу навчання. Залежно від змісту, характеру навчального матеріалу завдання можуть бути простими, нетривалими і складними, тривалими за часом, такими, що вимагають від учнів інтенсивної пізнавальної діяльності.
Основні дидактичні вимоги, які висувають при побудові системи самостійних робіт:
1. Система самостійних робіт повинна сприяти вирішенню основних дидактичних завдань – оволодінню учнями глибокими і міцними знаннями, розвитку у них пізнавальних здібностей, формуванню уміння самостійно здобувати, розширювати і поглиблювати знання, застосовувати їх на практиці.
2. Система повинна відповідати основним принципам дидактики, і, перш за все принципам доступності і систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомої і творчої активності, принципу науковості.
3. Завдання, які входять у систему, повинні бути різноманітні за навчальною метою і змістом, щоб забезпечити формування в учнів різноманітних умінь і навичок.
4. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна логічно випливати з попередніх і готувати ґрунт для виконання подальших. У цьому випадку між окремими роботами забезпечуються не тільки “ближні, але і дальні зв’язки”. Успіх вирішення цього завдання залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, але і від того, як він розуміє значення і місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх мислення і інших якостей.
Проте лише одна система не визначає успіху роботи вчителя у формуванні в учнів знань, умінь і навичок. Для цього потрібно ще знати основні принципи, керуючись якими можна забезпечити ефективність самостійних робіт, а також методику керівництва окремими видами самостійних робіт.
Ефективність самостійної роботи досягається, якщо вона є однією із складових, органічних елементів навчального процесу, і для неї передбачається спеціальний час на кожному уроці, якщо вона проводиться планомірно і систематично, а не випадково і епізодично.
Тільки при цій умові в учнів виробляються стійкі уміння і навички у виконанні різних видів самостійної роботи і нарощуються темпи в її виконанні.
При відборі видів самостійної роботи, при визначенні її об’єму і змісту слід керуватися, як і у всьому процесі навчання, основними принципами дидактики. Найважливіше значення в цій справі мають принцип доступності і систематичності, зв’язок теорії з практикою, принцип поступовості у наростанні труднощів, принцип творчої активності, а також принцип диференційованого підходу до учнів. Вживання цих принципів до керівництва самостійною роботою має наступні особливості:
1. Самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер. Це досягається чітким формулюванням мети роботи. Завдання вчителя полягає в тому, щоб знайти таке формулювання, яке викликало б у школярів інтерес до роботи і прагнення виконати її якнайкраще. Учні повинні ясно уявляти, в чому полягає завдання і яким чином перевірятиметься його виконання. Це додає роботі учнів осмислений, цілеспрямований характер, і сприяє більш успішному її виконанню.
Недооцінювання вказаної вимоги призводить до того, що учні, не зрозумівши мети роботи, роблять не те, що потрібно, або вимушені в процесі її виконання багато разів звертатися за роз’ясненням до вчителя. Все це приводить до нераціональної витрати часу і зниження рівня самостійності учнів у роботі.
2. Самостійна робота повинна бути дійсно самостійною і спонукати учня при її виконанні працювати напружено. Проте тут не можна допускати крайнощів: зміст і об’єм самостійної роботи, пропонованої на кожному етапі навчання, повинні бути посильними для учнів, а самі учні – підготовлені до виконання самостійної роботи теоретично і практично.
3. На перших порах в учнів потрібно сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьому випадку самостійній роботі учнів повинен передувати наочний показ прийомів роботи вчителем, супроводжуваний чіткими поясненнями, записами на дошці.
Самостійна робота, виконана учнями після показу прийомів роботи вчителем, носить характер наслідування. Вона не розвиває самостійності в справжньому значенні слова, але має важливе значення для формування складніших навичок і умінь, більш високої форми самостійності, при якій учні виявляються здатними розробляти і застосовувати свої методи розв’язання завдань навчального характеру.
4. Для самостійної роботи потрібно пропонувати такі завдання, виконання яких не допускає дії за готовими шаблонами, а вимагає вживання знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприяє формуванню ініціативи і пізнавальних здібностей учнів.
5. В організації самостійної роботи необхідно враховувати, що для оволодіння знаннями, уміннями і навичками різним учням потрібен різний час. Здійснювати це можна шляхом диференційованого підходу до учнів.
Спостерігаючи за ходом роботи класу в цілому і за окремими учнями, вчитель повинен вчасно направляти тих, що успішно справилися із завданнями на виконання складніших. Деяким учням кількість тренувальних вправ можна звести до мінімуму. Іншим дати значно більше таких вправ у різних варіаціях, щоб вони засвоїли нове правило і навчилися самостійно застосовувати його для виконання навчальних завдань. Переведення такої групи учнів на виконання складніших завдань повинно бути своєчасним. Тут шкідлива як зайва квапливість, так і надмірно тривале “топтання на місці”, яке не просуває учнів вперед у пізнанні нового, в оволодінні уміннями і навиками.
6. Завдання, пропоновані для самостійної роботи, повинні викликати інтерес учнів. Він досягається новизною завдань, що висуваються, незвичністю їх змісту, розкриттям перед учнями практичного значення пропонованого завдання або методу, яким потрібно оволодіти. Учні завжди виявляють велику цікавість до самостійних робіт, у процесі виконання яких вони досліджують предмети і явищ.
7. Самостійні роботи учнів необхідно планомірно і систематично включати в навчальний процес. Тільки при цій умові у них вироблятимуться стійкі уміння і навички.
Результати роботи в цій справі виявляються більш відчутними, коли прищепленням навичок самостійної роботи у школярів займається весь колектив вчителів, на заняттях з усіх предметів, у тому числі на заняттях в навчальних майстернях.
8. При організації самостійної роботи необхідно здійснювати розумне поєднання викладу матеріалу вчителем із самостійною роботою учнів щодо оволодінню знаннями, вміннями і навичками. У цій справі не можна допускати крайнощів: зайве захоплення самостійною роботою може уповільнити темпи вивчення програмного матеріалу.
9. При виконанні учнями самостійних робіт будь-кого виду керівна роль повинна належати вчителю. Вчитель продумує систему самостійних робіт, їх планомірне включення в навчальний процес. Він визначає мету, зміст і об’єм кожної самостійної роботи, її місце на уроці, методи навчання різним видам самостійної роботи. Він навчає учнів методам самоконтролю і здійснює контроль за його якістю, вивчає індивідуальні особливості учнів і враховує їх при організації самостійної роботи.
Значення самостійної роботи в навчальному процесі важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як якості особи, сприяє реалізації принципу індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні завдання і тим самим сприяти досягненню дійсно свідомого і міцного оволодіння знаннями.