Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах (стр. 9 из 16)
4. У мотку було 24м стрічки. Чверть мотка продали. Скільки метрів стрічки продали?
А. 96 м
Б. 28 м
В. 6 м
Г. 6 мотків
5. Сторони прямокутника дорівнюють 3 см і 8 см. Знайди його площу.
А. 22 см
Б. 24 см2
В. 22 см2
Г. 24 см
6. У якому виразі ділене дорівнює 40?
А. 70 · 40
Б. 240 : 40
В. 600 + 40
Г. 40 : 4
Отже, самостійна робота на уроках є дуже різноманітна за своїм змістом і характером. Їй відводиться значне місце на всіх етапах опрацювання матеріалу.
А методика її проведення визначається конкретним уроком і його метою.
2.2 Диференціація навчальних завдань
Важливою дидактичною умовою ефективності самостійної роботи є її диференціація. У теорії і практиці початкового навчання проблема диференціації самостійних завдань розроблена досить детально.
Диференціація навчання передбачає застосування методів, організаційних форм, спрямованих як на підтягування відстаючих у навчанні, так і на поглиблення знань учнів, що вчаться з випередженням. За однаковий час не можна всіх школярів навчити якісно на запропонованому рівні. Здійснюючи диференційований підхід до дітей у навчанні, треба знати особливості кожного, враховувати їх у роботі.
Поширеною є думка, що у молодших школярів індивідуальні відмінності незначні, їх легко виявити і врахувати у рамках диференційованого навчання. Але практика свідчить: класи за своїм складом дуже не однорідні, відмінності у розвитку дітей досить помітні. І тільки за допомогою диференціювання можна досягти максимальних результатів щодо кожної дитини.
Для здійснення диференційованого навчання вчителю необхідно:
– вивчати загальну готовність дітей до навчальної діяльності та сприйняття конкретного матеріалу, зокрема;
– передбачати труднощі, які можуть виникнути в дітей під час засвоєння нового матеріалу;
– застосовувати в системі уроків диференційовані індивідуальні та групові завдання;
– здійснювати перспективний аналіз: з якою метою плануються завдання, чому їх треба використовувати саме на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках [83].
Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів.
Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розв'язуванні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей. Групи формуються вчителем на основі рівня розвитку дітей і побажань самих учнів: учні охоче працюють із однокласниками, які мають схожі інтереси, стиль роботи, з якими пов'язані дружніми стосунками.
У розвинених країнах групова диференціація має різні варіанти:
· швидкі, середні і повільні групи (США);
· за рівнем програм і навчальних завдань: підвищений (А), середній (Б), низький (В) (Німеччина);
· за вивченням окремих навчальних дисциплін, де працюють "швидкі", "середні" і "повільні" групи (Франція);
· за розподілом учнів однієї паралелі на класи залежно від здібностей (Англія);
· розподіл учнів класу на групи з метою змагання (Японія).
Групове навчання в цілому педагогічно виправдане. Проте завжди є небезпека звуження загального кругозору дітей, які працюють у групах. Так, при розподілі класу на сильних і слабких зазвичай виникає два варіанти: або більше уваги приділяється слабким, або - сильним. Обидва варіанти можуть нанести шкоду тій чи іншій групі учнів.
Індивідуальна самостійна робота здійснюється здебільшого за допомогою диференційованих завдань, які враховують особливості індивідуальності учня. З цією метою в школах впроваджується рівнева індивідуалізація навчання, коли учні, навчаючись за однією програмою, мають право і можливість засвоювати її на різних рівнях, але не нижче загальнообов'язкового базового рівня. Як правило, у навчальних програмах виділяють три рівні складності матеріалу: базовий, середній і високий.
Різноманітні способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів [58].
Диференціація за ступенем складності – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином:
– завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків;
– завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується;
– завдання репродуктивного і творчого характеру.
Складність кожного з них визначається складністю його умови та кількістю операцій, потрібних для виконання. Диференціація за складністю використовується не лише як засіб систематичного й послідовного розвитку мислення учнів, особливо слабших за підготовкою. Розв'язання посильної задачі стимулює учнів до подальшої діяльності і підвищує самооцінку своїх можливостей, дозволяє перейти на більш високий ступінь пізнання. Для цього добирають завдання з нарощуванням ступеня складності.
Розглянемо приклади поступового нарощування складності тренувальних вправ на уроках математики в 2 класі з теми “Письмове додавання і віднімання двоцифрових чисел” [17].
І. Який з прикладів розв’язано правильно?
| а) +75 17 – 82 | б) +75 17 – 93 | в) +75 17 – 92 |
| а) +67 28 – 49 | б) +67 28 – 39 | в) +67 28 – 40 |
| а) +70 35 – 45 | б) +70 35 – 35 | в) +70 35 – 40 |
II. Вибери правильну відповідь.
| 39 - (7 - 4) = | а) 36; | б) 28; | в) 35. |
| 39 - 7 - 4 = | а) 36; | б) 42; | в) 28. |
III. Яка з нерівностей є правильною?
а) 49 – 9 > 49;
б) 80 + 5 > 90;
в) 93 + 3 < 100.
IV. У першій бочці було 33 л води, у другій стільки ж, а в третій – на 12 л води менше, ніж у перших двох бочках разом. Скільки літрів води було у третій бочці? Який з виразів відповідає розв’язанню задачі?
а) (33 + 33) + 12;
б) (33 + 33) - 12;
в) 33 + (33 - 12).
Приклади завдань для самостійної роботи з нарощуванням ступеня складності з української мови 2 клас до теми “Ненаголошені [е], [и]”.
1. Користуючись пам’яткою, встав пропущені букви в словах: кр..ло, в..сокий, бл..зький, д..міти, к..піти.
2. Відшукай у тексті слова з ненаголошеними [е], [и], випиши їх.
3. Склади речення зі словами: степи, верби, гриби, тепленький.
4. Випиши з орфографічного словника 3 іменники і 3 прикметники з ненаголошеними [е], [и].
Вправи пропонуються на дошці або на спеціальних картках з переліком вимог щодо до їх виконання. Вчитель може дозволити дітям самим вибирати завдання, яке їм захочеться (легке чи більш складне). Це формує відповідну самооцінку учнями своїх можливостей.
У процесі диференціації за ступенем самостійності педагог пропонує всім учням вправи однакової складності, допомагаючи при цьому різним групам школярів. Інформація про хід розв’язування варіюється за характером:
· конкретизація завдання;
· розв'язання допоміжних завдань, що приводять до розв'язання основного завдання;
· вказівка на прийом розв'язання;
· навідні запитання;
· наочне підкріплення.
Вчитель допомагає різним групам школярів залежно від рівня їх підготовленості. Так, до завдань І групи вказується тільки мета, а шляхи її досягнення школярі шукають самі. учням ІІ групи дається «підказка», з чого почати, на що звернути увагу. З дітьми ІІІ групи детально аналізується послідовність мислительних операцій, необхідних для виконання завдань. Це дає змогу школярам оволодіти раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово (в міру сформованості в учнів навичок самостійної роботи) кількість необхідної інформації – «підказки» для ІІ іІІІ груп зменшується.
Виділяють три групи завдань під час диференціації їх за ступенем самостійності:
І. Інструкційні.
ІІ. 3 елементами допомоги.
ІІІ. З елементами осмисленого застосування знань.
І. До І групи належать інструкційні завдання, в яких розкривається порядок і спосіб виконання: подається зразок дії чи алгоритму її, теоретична довідка з інструкцією чи пам'яткою.
1. З алгоритмом виконання.
Наприклад, 43 · 2
1) Заміни множене сумою розрядних доданків.
2) Помнож на число кожний з доданків цієї суми.
3) Додай одержані добутки.
Обчисли: 23 · 2; 44 · 2; 21 · 3.
2. З теоретичною довідкою, що містить основні відомості, практичне застосування яких необхідне, щоб виконати завдання.
Наприклад.
Щоб помножити число на добуток, можна обчислити добуток і помножити число на одержаний результат; або помножити число на один з множників і одержаний результат помножити на другий множник.
1) Обчисли результат усіма можливими способами:
7 · ( 7 · 3 )
2) Обчисли результат зручним способом:
9 · ( 5 · 4 ) 6 · ( 7 · 5 )
25 · ( 2 · 6 ) 39 · ( 2 · 5 )
3. Зі зразком способу дії.
Наприклад, у завданні подано операції над конкретними числами.
1. Виконай дії за зразком:
24 2 = ( 20 + 4 ) · 2 = 20 · 2 + 4 · 2 = 48
23 · 3
36 · 2
45 · 2
У цьому разі аналогія прикладів виявляється досить легко. Зразок способу дії можна подати не тільки символічно, а й у вигляді тексту.
Як розв'язати приклад?
Міркуємо так: запишемо множене 43 як суму розрядних доданків 40 і 3;
43 · 2 = ( 40 + 3 ) · 2 = 40 · 2 + 3 · 2 = 80 + 6 = 86
кожний доданок множимо на 2:
40 на 2 буде 80;
З множимо на 2, буде 6;
до 80 додаємо 6, матимемо 86.
Міркуючи так само, розв'яжи приклади: 45 · 2; 26 · 3; 54 · 2.
Завдяки такій “підказці” запобігаємо механічному копіюванню зразка. Виконуючи завдання, учень усвідомлює принципову подібність його до даного прикладу. Це сприяє поглибленому засвоєнню способу розв'язування і водночас розвитку математичного мислення школяра.