Вивчення лексики в освітньо-пізнавальному плані забезпечує засвоєння учнями наукових відомостей з лексикології, передбачених шкільною програмою. Учні знайомляться зі словом як лексичною одиницею, із значенням слова, багатозначністю, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами, знайомляться з лексичними шарами української мови з погляду походження і продуктивності вживання (спільнослов’янські, власне українські, запозичені слова, неологізми і застарілі слова), з погляду функціонування в мовленні (загальновживані слова, професіоналізми і діалектизми). Це дозволяє вивчати граматику на лексичній основі, показувати взаємозв’язки, які існують між лексикою та іншими розділами шкільного курсу мови, і створює умови для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів. Засвоєння теоретичних основ української лексики забезпечує систематичне здійснення нормативно – практичного аспекту – формування в учнів умінь застосовувати лексичні шари в різних ситуаціях спілкування й удосконалювати власне мовлення.
Лексичні форми і значення тісно зв’язані з фонетичними, словотвірними граматичними формами та значеннями. Вивчення фонетичної системи, граматичної будови мови неможливе без урахування її лексичного складу. Вивчення лексики поряд з фонетикою, граматикою, стилістикою, розвитком мовлення необхідне, щоб учні засвоїли мову як «систему систем» і опанували літературною нормою української мови. Зв'язок лексики з граматикою виражається в єдності лексичного і граматичного значень слів. Кожне слово має лексичне значення, визначає явище дійсності і належить до певної частини мови, є носієм певних граматичних значень: іменники – це назви предметів, понять, прикметники називають ознаки, якості чи властивості предметів, дієслова визначають дію, процес тощо. Усвідомлення значення слова конче потрібне для успішного засвоєння морфологічних і синтаксичних понять, і отже, вивчення морфології і синтаксису повинне здійснюватись на семантичній основі. Вивчаючи лексику, школярі усвідомлюють особливості граматичної будови, а вивчаючи граматику, - краще пізнають семантику слова. Так, наприклад, лексичним значенням іменників селянство, молодь, хода зумовлена одна числова форма – множина. Запозичення слів з інших мов пояснюють наявністю невідмінюваних іменників: журі, бюро, кашне та ін..
Вивчення лексики пов’язане також із словотворенням та орфографією. Засвоєння неморфологічних способів творення слів ґрунтується на розумінні їх семантики. Успішне вивчення орфографії теж можливе лише на широкій лексичній основі.
Зв'язок із стилістикою і розвитком мовлення легко простежити, з’ясовуючи вживання слів у текстах того чи іншого стилю.
Так, синоніми говорити, балакати, глаголити, базікати мають різне стилістичне забарвлення, і отже, нерівноцінні з погляду стилістичного вживання. Знання лексики, її синонімічного й емоційно – експресивного багатства, вміння ним користуватися забезпечує доцільний вибір лексичних засобів при конструюванні зв’язних висловлювань того чи іншого стилю.
Вивчення фразеології, зокрема ознайомлення з фразеологізмами, сприяє глибокому розумінню природи різних типів словосполучень, їх семантики і функціонування, впливає на збагачення мови учнів певним багажем влучних виразів, що роблять її емоційнішою, образнішою.
Вивчаючи лексику і фразеологію, школярі знайомляться з системою лексичних понять, перед ними розкриваються існуючі внутріпредметні зв’язки, що створює необхідні передумови для вивчення різних розділів шкільного курсу на лексичній основі, для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів.
Робота з лексики формує в учнів уміння користуватися різними словниками, що має важливе практичне значення. [14, с.105-107]
Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку, відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з лексикології. Учні знайомляться зі словом та його значенням, з багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми, професіоналізми).(додаток Б)
З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування словом. Адже, чим багатший запас слів у людини, тим вищий рівень її загального розвитку, тим кращі в неї знання, бо, як говорив О.М. Горький, «слово – одяг усіх фактів, усіх думок». У слові закріплені результати пізнавальної діяльності людини. Разом із словом до людини приходить знання про навколишній світ, розвивається мислення, забезпечується успішне спілкування між людьми. Від багатства активного словника залежить змістовність, яскравість і виразність усного і писемного мовлення.
Робота над лексикою в школі має велике загальноосвітнє і практичне значення.
Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та усвідомлення існуючих зв’язків між лексикою й іншими рівнями мови (фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це формує матеріалістичний погляд на мову.
Практична цінність вивчення лексики насамперед в тому, що учні свідомо підходять до розуміння значення і сфери вживання слова, до потреби збагачення словникового запасу і звільнення своєї мови від слів, які стоять за межами літературної норми (діалектизмів, жаргонізмів тощо). На основі теоретичних знань вони оволодівають навичками добору в кожному конкретному випадку вживання найбільш точних і виразних лексем.
Основним напрямом роботи над лексикою в процесі вивчення української мови є збагачення словникового запасу учнів. Воно має здійснюватися щоденно на уроках мови. Нові слова вводяться через усне мовлення вчителя, який на кожному уроці подає нові відомості, знайомить з новими термінами, користується дедалі ширшим колом слів, ураховуючи вікові особливості учнів, їхні можливості й потреби у збагаченні словника. Усі виучувані мовні явища так чи інакше пов’язані зі словом, реалізуються в ньому, а отже, й вивчаються та закріплюються на базі лексичних одиниць. Це дає можливість збагачувати лексичний запас учнів на всіх без винятку уроках мови.
Збагачується і розширюється словниковий запас дітей на уроках з інших предметів, а також у процесі праці в майстернях, під час виробничого навчання.
Читання художньої, науково-популярної літератури, газет і журналів, перегляд кінофільмів і телепередач, слухання радіопередач, спілкування з дорослими – все це джерела збагачення словника учнів. Треба тільки збуджувати увагу дітей до незнайомих слів і виховувати навички не залишати жодного невідомого слова нез’ясованим.
Проте у справі збагачення словника учнів роль занять з української мови особлива, бо саме на них здійснюється планомірне введення необхідних загальновживаних слів до словникового запасу учнів. З цією метою спеціально вибираються тематичні і лексико-семантичні групи слів та слова-синоніми. Складається словник-мінімум тематичних груп загальновживаних слів, який уточнюється на основі вивчення наявного запасу слів у дітей певного віку, і планується ознайомлення з ним школярів.
Лексико-семантичні групи слів відбираються й опрацьовуються в процесі вивчення частин мови, зокрема семантичних класів (наприклад, прикметник на значення кольору, різних величин; дієслова на означення руху, мислення тощо). При відборі лексики крім уживаності й частотності слів ураховуються їх стилістичні властивості..(додаток В)
Синонімічні ряди слів входять до тематичних або лексико-семантичних груп слів, а тому й відбираються за тими самими принципами.
Оскільки програма з української мови для збагачення словникового запасу учнів не відводить окремих годин, то й робота над відібраними групами слів ведеться в процесі вивчення фонетики, лексики, морфології, орфографії та інших розділів шкільного курсу мови. Лексичний матеріал є складовою частиною дидактичного матеріалу (слова подаються окремо, у складі словосполучень, речень чи текстів), що використовується для вивчення різних питань шкільного курсу мови або для підготовки до написання робіт з розвитку зв’язного мовлення.
Збагачення словникового запасу учнів насамперед передбачає з’ясування незнайомих школярам слів і окремих значень багатозначного слова, уточнення семантики окремих слів, ознайомлення з правильним їх уживанням відповідно до вимог стилю.
Усвідомленню семантики слова допомагають учням знання таких теоретичних відомостей з лексики, як багатозначність, переносне вживання, синоніми, антоніми, омоніми, спорідненість слів, а також уміння здійснювати словотворчий аналіз. А вироблення навичок умілого використання лексики спирається на розуміння ролі контексту у виявленні значення слова, його стилістичних властивостей, сфери вживання, закономірності сполучуваності слів.
Значення слова розкривається в такий спосіб.
1. Нове слово записується на дошці із знаком наголосу, витлумачується і співвідноситься з реалією. Розкривається етимологія, якщо це допомагає краще усвідомити семантику слів, зокрема термінологічної чи номенклатурної лексики. Полегшує засвоєння нової лексики демонстрація різних виучуваних предметів, приладів чи пристроїв.
2. Зіставлення невідомого за значенням слова з відомим, яке є в лексичному запасі учнів. Для зіставлення використовують синоніми або антоніми. Наприклад, до незнайомого слова добирається синонім, з’ясовується спільне значення і відмінність у додаткових значеннєвих відтінках, емоційному забарвленні чи інших ознаках.