Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова – це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.
Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію – це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.
Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з’являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища… Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях – зосереджує увагу на головних рисах. Потім вона зіставляє свої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності як узагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.
За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.
В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.
Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію – номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.
Поняття є ядром лексичного значення слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (коннотація – додаткове значення слова). На лексичне значення слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.
Таким чином, лексичне значення слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто лексичне значення слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці лексичне значення прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова.
Лексико-семантичний варіант слова, будучи елементом системи, в той же час має певну автономність. Він має власні специфічні особливості, які виявляються у: а) характері співвідношень з дійсністю (пряме – переносне); б) можливостях лексичної сполучуваності (вільні – зв’язані); в) характері виконуваних функцій (номінативні – експресивно-синонімічні).
Розглянемо вільні і зв’язані лексико-семантичні варіанти слова.
Вільні – такі лексико-семантичні варіанти слова, сполучуваність яких з іншими словами залежить тільки від предметно-логічних зв’язків у позамовній дійсності. Так дерево може рости, цвісти, сохнути, зеленіти, впасти тощо, але воно не може бігти чи співати.
Інша група лексико-семантичних варіантів слова – це ті, лексична сполучуваність яких обмежена не логічно-предметними зв’язками, а власне мовними. Такі лексико-семантичні варіанти слова є зв’язані. Серед них виділяють три групи: фразеологічно зв’язані; функціонально-синтаксично зумовлені; конструктивно зумовлені.
Фразеологічно зв’язані лексико-семантичні варіанти слова – такі, що реалізуються лише при сполученні конкретного слова з вузьким стійким колом слів, тобто у фразеологічних сполученнях. Слово тут втрачає самостійну номінативну функцію і проявляє своє нове значення тільки в сполученні з обмеженою кількістю слів або з одним словом. Брати бика за роги – починати діяти енергійно, рішуче, з найголовнішого. Це значення фразеологізму не випливає із суми значень і не пов’язане з прямим значенням слів.
Функціонально-синтаксично зумовлені виникають при використанні слова в певній синтаксичній функції. Часто це пов’язано з явищем субстантивації: військовий (воїн) у функції підмета або додатка, у функції означення це значення руйнується.
Конструктивно зумовлені лексико-семантичні варіанти слова – такі, для розкриття яких необхідно вказати, в якій конструкції вони виникають. Без такої вказівки ми не можемо точно визначити значення слова.
Слово басейн усі сприймають як спеціально обладнане для плавання місце, а інше значення цього слова – територія, яку охоплює річка з притоками – потребує обов’язкового додатка у родовому відмінку – басейн Дністра.
Вивчаючи лексику, школярі засвоюють систему елементарних понять сучасної та історичної лексикології української мови. У шкільний курс включені такі лексико – семантичні поняття: лексичне значення, однозначні і багатозначні слова, пряме й переносне значення слова, омоніми, синоніми й антоніми. Окрім цього, в розділ «Лексика» входять поняття, що знайомлять учнів з лексичною системою української мови з погляду походження, активного і пасивного запасу, сфери вживання. На основі цього програма передбачає такі поняття: загальновживані, діалектні та професійні слова, спільнослов’янські, власне українські, запозичені слова, застарілі слова (архаїзми) і неологізми.(додаток Е)Дається також поняття про стійкі словосполучення.
Лексичні поняття, відібрані для вивчення в школі і представлені в програмах і підручниках, в основному відповідають сучасному рівневі розвитку лексикології, як науки. Однак у навчальному процесі учні зустрічаються з явищами історичної лексикології. Такі лексичні поняття, як застарілі слова і неологізми, запозичені слова, допомагають учням усвідомити, що лексика української мови виникла не одразу – вона формувалась протягом тривалого історичного періоду і є продуктом багатьох епох. Ці поняття формують в учнів розуміння мови як явища, що розвивається у тісному зв’язку з історією українського народу.
Певну роль при відбої лексичних понять відіграв і функціональний принцип, за яким, хоч і суто практично, розглядаються особливості вживання окремих лексичних шарів (професійної і діалектичної лексики, запозичених слів, застарілих слів та неологізмів) у різних стилях української мови. А якщо дотримуватись функціонально – стилістичного спрямування у вивчення української лексики, то треба розглядати стилістичне забарвлення і особливості вживання в мовленні всіх лексичних одиниць.
Лексичні поняття, введені до шкільної програми, діляться на три групи:
1) поняття, що входять до лексичної парадигми на рівні семантики слова;
2) поняття, пов’язані з уживанням слів у різних сферах спілкування;
3) поняття пов’язані з розвитком словникового складу, з походженням української лексики.
Зміст і обсяг відомостей про різні лексичні поняття у шкільних програмах неоднакові. Це залежить від того, яку роль відіграють ці поняття у розумінні виучуваних лексичних явищ, лексичної системи в цілому. Одні лексичні явища властиві всім стилям мовлення (багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми, запозичені слова), інші – окремим стилям (застарілі слова, неологізми, діалектизми, професійні слова). Зрозуміло, що відомості про першу групу лексичних явищ будуть більші за змістом і обсягом, ніж про другу і третю.
Порядок повідомлення відомостей про лексичні явища, які вивчаються в школі, такий:
1) визначення поняття, його суть;
2) мета використання лексичного явища в мовленні;
3) способи відображення цього явища в словниках;
4) використання його в різних стилях мовлення.
Наприклад, вивчення синонімів проводиться в такій послідовності: з’ясовується визначання синонімів – близьких за значенням, але різних за звучанням слів. Синоніми – важлива ознака кожної високорозвиненої мови і становлять її багатство. Досконале володіння мовою, її засобами значною мірою залежить від знання синонімів, уміння користуватися ними у власному мовленні. Учні дізнаються, що синоніми фіксуються синонімічними словниками, в яких слова супроводжуються спеціальними стилістичними примітками. Наприклад, розм. – розмовне, заст. – застаріле, пестл. – пестливе, обл. – обласне тощо. Окрім синонімічного словника, синоніми реєструються в російсько-українському та українсько-російському тлумачному і фразеологічному словниках. Учні дізнаються також, що синоніми нерівноцінні за вживанням у тому чи іншому стилі мовлення. Стрижневе слово в синонімічному ряді, як правило, стилістично нейтральне, всі інші слова по-різному використовуються в мовленні. Це залежить від смислових, емоційно – експресивних та стилістичних відтінків слів, що входять до синонімічного ряду. Так, стилістично нейтральне слово поет має синоніми – віршник, віршувальник (застаріле), піїт, піїта (іронічні), які обмежені у вживанні і використовуються в розмовному або художньому стилі.
Окрім лексичних понять, шкільна програма включає фразеологічні: фразеологізм або фразеологічні звороти, професійні вислови, крилаті сова. З усіх понять, що в цілому називають фразеологією, у школі використовується узагальнене поняття «фразеологізм», за допомогою якого учні засвоюють суть фразеологічних одиниць, їх структурно-семантичну різноманітність і особливості функціонування в мовленні.
Відбір фразеологізмів за визначальними ознаками передбачає їх взаємозв’язок з різними розділами мови. Наприклад, фразеологізм і лексика: однією із визначальних ознак фразеологізму є його лексичне значення за співвіднесеністю зі словом. Фразеологізми, як і слова, номінативні одиниці і співвідносяться зі словами і між собою як синоніми, антоніми і омоніми.