Методика підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування естетичного досвіду молодших (стр. 7 из 47)

У процесі дослідження нами виокремлено трикомпонентну структуру естетичного досвіду (рис. 1.1):

- акумулятивний компонент включає емоційно-позитивну реакцію на об’єкти та явища навколишньої дійсності, асоціативно-образну обробку естетичної інформації, естетичні знання;

- ціннісно-спонукальний компонент – естетичні почуття до природи та мистецтва, естетичну оцінку об’єктів і явищ навколишньої дійсності та творів мистецтва; естетичні мотиви практичної діяльності;

- творчо-результативний компонент – художньо-творчу інтерпретацію естетичних вражень; креативність особистих поведінкових програм; екстраполяцію естетичного досвіду на інші сфери життєдіяльності з метою розширення соціального досвіду.

Компонентний розподіл є умовним, адже естетичний досвід за обґрунтованого педагогічного керівництва функціонує як єдина система, що постійно циркулює, розвивається, збагачується та переходить на вищий рівень свого розвитку.

Отже, перший компонент естетичного досвіду молодшого школяра – акумулятивний, який полягає у накопиченні естетичного тезаурусу особистості дитини. Проблема “мистецького” (Л. Масол [148], Г. Падалка [193] ), “художньо-естетичного” (Г. Локарєва [131], Г. Тарасенко [286] ), “інтелектуально-емоційного” (Л. Коваль [96] ), “музично-естетичного” (О. Олексюк [184], О. Рудницька [249] ) тезаурусу досить активно досліджувалася провідними педагогами України. Вчені наголошують, що тезаурус особистості як “інтелектуальний та емоційний багаж, утілений у життєвому та оцінному досвіді” [96, с. 29], є компонентом духовного потенціалу людини, потужним базисом подальшого її становлення та розвитку. У працях провідних психологів (П. Гончарук [41], В. Рибалка [240], Л. Славіна [269], В. Клименко [95] та ін.) відзначається, що різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Емоції як специфічна форма взаємодії людини з навколишньою дійсністю спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому [90, с. 348]. На думку науковців, початковим етапом формування естетичних почуттів виступають елементарні естетичні реакції особистості. Тому, наголошують дослідники, педагогічна практика покликана забезпечити адекватні інформаційні та організаційні умови, за якими молодші школярі не втрачали б властиву їм безпосередність та емоційність естетичного реагування і, разом з тим, послідовно долучались до суспільно значущих способів освоєння прекрасного [25, с. 7]. Таким чином, акумулятивний компонент естетичного досвіду дитини включає емоційно-позитивну реакцію на об’єкти та явища навколишньої дійсності, що виникає в організованих учителем естетичних подіях. Подія запам’ятається, якщо вона буде як позитивного спрямування, так і негативного. Проте для молодшого школяра тільки емоційно-позитивна реакція на об’єкти і явища навколишнього може стати потужним стимулом для подальшого розвитку його естетичного досвіду Адже одним із психологічних механізмів виховання є емоційне обумовлювання, що полягає у формуванні позитивного ставлення до об’єктів та явищ, які супроводжуються позитивними емоціями, і негативного до тих, які підкріплюються негативними емоціями [214, с. 139].

Рис. 1.1. Структура естетичного досвіду молодшого школяра.

Відповідно до фізіологічних особливостей учнів початкових класів провідне значення в процесі утворення конкретних уявлень і понять про предмети та явища навколишньої дійсності відіграють образні елементи мислення. Так, під час засвоєння нових знань, з точки зору вчення І.Павлова, актуалізуються часові зв’язки (асоціації), що утворилися і закріпилися в минулому досвіді. Кожна маленька перша асоціація, наголошував І. Павлов, є момент народження думки [55, с. 585]. Отже, для того, щоб естетична інформація стала внутрішнім надбанням досвіду школяра, необхідна її асоціативно-образна інтерпретація. Вчені, зокрема, підкреслюють, що образні сліди пам’яті утворюють важливі сполучення (ланцюги) асоціацій [218, с. 9]. У численних дослідженнях підкреслюється, що в структурі досвіду особистості відбувається взаємодія знання про світ та ставлення до нього. Так, О. Рудницька виокремлює знання як найважливіший елемент змісту освіти, без якого неможливою стає жодна цілеспрямована дія [249, с. 22–23]. За визначенням науковця, знання – це результат пізнання дійсності, законів розвитку природи, суспільства і мислення, що містять у собі поняття, терміни, факти повсякденного буття, наукові теорії, прийняті в суспільстві, норми, ставлення до різних явищ життя [249, с. 22]. В. Рибалка в “Загальнопсихологічній структурі (матриці) якостей, функцій, процесів особистості” в С-П-І-вимірі (соціальний, психологічний, індивідуальний) виокремлює категорію “досвід”, що включає відповідну систему знань, картину світу [240, с. 32]. Отже, естетичні знання є необхідним інтелектуальним підґрунтям естетичного досвіду молодшого школяра, що допомагає дитині глибше осягнути багатоманітність навколишньої дійсності, проаналізувати та встановити причинно-наслідкові зв’язки, зробити відповідні висновки. Вагомим структурним компонентом естетичного досвіду є ціннісно-спонукальний. Аксіологічний підхід до змісту естетичного досвіду забезпечить можливість спонукати школярів до діяльності за законами краси, до аналізу явищ дійсності з позиції гармонії, довершеності та виразності. Науковці, зазначають, що цінність як психологічне утворення набуває характеру стійкого механізму у віці 6–7 років [174, с. 22]. На думку дослідників, естетичні почуття та естетична оцінка як вияви ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та мистецтва набувають свого вищого ступеня взаємозумовленості та взаємозв’язку в період молодшого шкільного віку. Так, естетичні почуття сприяють активно-дійовій спрямованості учнів на естетичну діяльність, концентрують у собі багатоманітний чуттєвий досвід особистості. Вони є показником задоволення потреб, сприйняття та присвоєння цінного потенціалу об’єктів і явищ навколишньої дійсності та творів мистецтва. Оцінна діяльність дитини може потужно сприяти формуванню естетичного досвіду особистості, розвитку емоційної сфери, пробуджує його думки, вчить співчувати та співпереживати. Внаслідок цього знання перетворюються у переконання, а переконання в дії та вчинки. В. Кремень наголошує на першочерговому значенні в навчанні “пізнання серцем”, адже “перетворення з об’єкта на суб’єкт можливе тільки в разі звернення до внутрішнього світу людини, який завжди унікальний, індивідуальний особистісний” [113, с. 25]. У психологічних дослідженнях [31; 63; 124; 267 та ін.] підкреслюється, що в учнів початкової школи порівняно з дошкільнятами урізноманітнюються мотиви практичної діяльності. Поряд із пізнавальними інтересами, з’являються соціальні та естетичні як вияви внутрішньої психологічної активності людини, що організовують її діяльність і поведінку. У працях провідних вчених (О. Буров [24], Г. Локарєва [131; 132], М. Мамардашвілі [145], З. Новлянська [181] та ін.) наголошується на естетичному спрямуванні будь-якої практичної діяльності. Так, В. Лутаєнко зазначає, що одне з найважливіших завдань естетичного виховання – викликати в людини бажання творити за законами краси, які передбачають наявність таких естетичних якостей як досконалість, гармонія, виразність, завершеність [134, с. 6]. Тому, на нашу думку, естетичні мотиви практичної діяльності є вагомою частиною ціннісно-спонукального компонента естетичного досвіду молодшого школяра. Як слушно наголошував В. Сухомлинський, “поряд з вимогами технології в процесі роботи на навчально-дослідній ділянці, у теплиці, у майстернях і робочих кімнатах, у полі перед учнями ставляться вимоги краси. Будь яке трудове завдання, яке ставиться перед учнями має не тільки матеріально-виробничий, а й естетичний зміст” [282, с. 387]. Ще одним вагомим структурним компонентом естетичного досвіду, на нашу думку, є також творчо-результативний, який включає художньо-творчу інтерпретацію естетичних вражень; креативність особистих поведінкових програм; екстраполяцію естетичного досвіду на інші сфери життєдіяльності з метою розширення соціального досвіду. На думку вчених (Г. Балл [10; 11], В. Клименко [95], В. Роменець [244], С. Сисоєва [263] та ін.), з одного боку, досвід є необхідним елементом будь-якої творчості, з іншого, творчість містить потужний резерв у його формуванні. Наукові дослідження підтверджують, що для повноцінного розвитку мозку людини необхідні естетичні враження, що сприяють формуванню й розвитку емоційних центрів мозку й діють як стимулятори-прискорювачі розумової діяльності людини [254, с. 36]. Молодші школярі активно включаються в процес “проживання” естетичних вражень, однак без цілеспрямованої художньо-творчої інтерпретації втрачається ціннісний зміст сприйнятого. Художньо-творча діяльність особливо близька молодшим школярам. Як слушно зазначає Б. Юсов, без дитячої творчості, як і без учителя, немає школи [332, с. 61]; “всі діти можуть не тільки малювати й працювати фарбами, але й складати розповіді, вірші, музику, грати на простих дитячих інструментах, імпровізувати, брати участь у театральних драматизаціях. При цьому діти легко схоплюють основи цих видів творчості, якими раніше не займались” [332, с. 49]. Характерною ознакою розвитку дітей молодшого шкільного віку є прагнення втілити свої враження та переживання в певній формі, тобто бажання художньо-творчої інтерпретації. У психологічних дослідженнях підкреслюється, що наявність чи відсутність досвіду в людини виявляється “кожен раз під час необхідності здійснення різноманітних програм життєдіяльності” [217, с. 76]. Внутрішня структура естетичного досвіду, обґрунтовано зауважують науковці, містить у собі безліч життєво важливих моделей, що дають можливість особистості розв’язувати різноманітні проблемні та творчі ситуації [217, с. 136–137]. Особливого значення стратегія поведінки та вчинків набуває в молодшому шкільному віці, де закладаються її фундаментальні основи, що мають набути не тільки утилітарно-практичного забарвлення, а й креативно-ціннісного, естетичного. Таким чином, для гармонійного функціонування естетичного досвіду молодшого школяра в його структурі мають бути представлені особисті поведінкові програми, однак неодмінно за умови їх креативного характеру, що запобіжить засвоєнню стереотипів та шаблонів поведінки, механічній імітації, бездумному повторенню запропонованої стратегії дій. Численні наукові праці [25; 43; 59; 147 та ін.] підтверджують, що сформований на належному рівні естетичний досвід школярів потужно впливає на становлення громадянської позиції та ідеалів. Тому, на нашу думку, одне з важливих місць у структурі естетичного досвіду особистості займає його екстраполяція на інші сфери життєдіяльності з метою розширення соціального досвіду. Так, з одного боку, прекрасне є здобутком суспільства, його пізнавальної, оцінної, творчої діяльності у сфері художньої та естетичної культури. Естетичні знання, почуття, уявлення – усе це є результатом суспільно-історичного освоєння естетичної ідеї, закономірностей, що характеризують навколишню дійсність, мистецтва як проявів прекрасного, піднесеного, гармонійного й цілісного [42, с. 35]. З іншого боку, естетичний досвід допомагає духовному об’єднанню суспільства, є специфічною програмою соціальної поведінки, культурно-естетичним фундаментом моральних, правових, економічних відносин. На слушну думку Н. Лавриченко, “осмислення педагогічної діяльності в ціннісно-смисловому контексті завдань шкільної соціалізації показує, що і учень, і вчитель постають як суб’єкти творчого процесу, метою якого є досягнення спільної мети – сходження молодої особистості на новий рівень індивідуального розвитку, суспільних можливостей та соціальної інтегрованості” [119, с. 249]. Естетичний досвід і суспільство мають спільну естетичну основу, адже об’єктивно постійно прагнуть до встановлення гармонії, рівноваги, довершеності та цілісності. Аналізуючи вплив естетичного фактора як детермінанти соціальної позиції, потрібно підкреслити, що естетичний досвід є необхідною передумовою позитивних змін у структурі особистості. Багатьма науковцями [64; 131; 218; 287; 302; 331 та ін.] аналізується категорія “естетичного” у сфері соціального осягнення фактів мистецтва. Отже, освітній процес початкової школи повинен не тільки ґрунтуватися на досвіді, але й безперервно урізноманітнювати його, адже “постійний брак чуттєвих, культурних вражень (особливо на етапах початкового вікового формування в дітей) сприяє виникненню ефекту естетичної “депривації” (культурного голодування)” [217, с. 133–134]. Тому, наголошують науковці, для гармонійного духовного й фізичного становлення особистості необхідне спілкування з навколишньою дійсністю, творами мистецтва, що сприятиме нагромадженню чуттєвого й естетичного культурного досвіду [217, с. 134].