На нашу думку, естетичний досвід молодшого школяра – це інтегральний компонент естетичної діяльності, який акумулює найважливіші духовно-практичні аспекти взаємодії дітей з навколишнім та віддзеркалює особистісно детерміновану систему їхніх ставлень до світу. Педагогічні технології, що спрямовані на його формування, мають впливати на кожен елемент умовної тріади “розум – серце – дія”, тобто розширювати естетичний тезаурус школярів на образно-емоційній основі, збагачувати їхню ціннісну сферу та сприяти залученню дитини до естетичної діяльності. Мета формування естетичного досвіду молодшого школяра полягає в гармонізації стосунків дитини з природним і соціальним оточенням, що обумовить успішну соціалізацію та становлення поведінкових програм особистості. У нашому дослідженні готовність учителя до формування естетичного досвіду молодших школярів ми тлумачимо як професійно-особистісне утворення, яке уможливлює ефективність формування естетичного досвіду дітей і забезпечується єдністю цільового, когнітивного, аксіологічного та процесуально-операційного компонентів фахової підготовки. Таким чином, ефективності процесу формування естетичного досвіду молодших школярів сприяють психологічні особливості дітей цього вікового періоду: підвищена чутливість та яскравість сприйняття, здатність до глибоких естетичних переживань та власних естетичних оцінок, стійке бажання виявити себе у художньо-творчій діяльності, багатство уяви та ін. На нашу думку, учителі початкових класів повинні забезпечити:
- Організацію в житті дітей естетичних подій, що присвоюються ними, виявлення та усвідомлення учнями прихованої виразної краси непривабливих та непомітних об’єктів і явищ навколишнього та відповідно емоційно-позитивну реакцію на них; забезпечення асоціативних взаємозв’язків сприйнятого різнобарв’я звуків, смаків, дотиків, образів навколишньої дійсності з іншими сенсорними відповідниками, що закріпилися в минулому досвіді особистості дитини; використання інтегрованого підходу в навчально-виховній роботі з метою накопичення молодшими школярами системи естетичних знань.
- Активізацію естетичних почуттів із використанням “занурень у мистецтво”, виявлення та заміщення стереотипів у сприйнятті учнями об’єктів і явищ навколишньої дійсності та творів мистецтва, стимулювання естетичного оцінювання навколишнього з використанням епітетів, метафор, порівнянь та ін.; залучення дітей в естетичні ігри з метою збагачення їх естетичних уподобань; організацію практичної діяльності дітей у контексті естетичних цінностей.
- Неодноманітність художньо-творчої інтерпретації молодшими школярами естетичних вражень, презентацію учням креативної тематики естетичної діяльності; використання потенційних можливостей навчально-виховного процесу з метою стимулювання побудови дітьми власної стратегії поведінки; спонукання молодших школярів до перенесення естетичних якостей об’єктів і явищ навколишнього на неестетичні сфери буття, сприяння гармонійному взаємозв’язку естетичного досвіду з соціальним досвідом особистості.
1.3 Проблема підготовки вчителя до формування естетичного досвіду дитини: ґенеза становлення й розвитку
Проблема підготовки вчителів початкових класів особливо інтенсивно почала досліджуватись у другій половині ХІХ століття, що пов’язано з бурхливим розвитком суспільно-політичної думки. Однак у цей період естетико-педагогічна підготовка виокремлювалась головним чином як засіб релігійно-морального виховання, зверталась увага на релігійно-естетичний розвиток майбутніх учителів та на їх підготовку до формування окремих компонентів естетичного досвіду особистості (естетичних знань, сприйняття, почуттів, уподобань, смаків та ін.). З 1870 р. естетико-педагогічна підготовка забезпечувалась викладанням ремесел і гімнастики, предметом “Головні основи педагогіки” з розділом “Моральне виховання”, що висвітлював особливості виховного впливу школи і вчителя, розвитку релігійних і естетичних почуттів, формування любові до батьківщини та ін. [304, с. 27].
У курсі вчительських семінарій вагоме місце відводилось малюванню та співам, проте їх зміст був спрямований здебільшого на набуття практичних умінь та навичок. Так, програма з малювання включала складання планів класних приміщень, будівель, малювання геометричних тіл, предметів із натури, орнаментів. На уроках співів особлива увага була звернута на вивчення церковних пісень. У більшості вчительських семінарій як музичний інструмент використовувалась скрипка, на якій за бажанням учились грати вихованці [115, с. 65 ]. Важливу роль у процесі становлення та розвитку системи естетико-педагогічної підготовки вчительства відіграв К. Ушинський. Розроблена вченим “Програма спеціальних класів жіночих навчальних закладів” містила розділ “Почуття художнє”, в якому майбутнім учителям були запропоновані такі питання, як психічні та фізіологічні основи естетичного виховання, його прояви в музиці, живописі, скульптурі, поезії, любові до природи і людини; умови, які сприяють розвитку художніх почуттів і гальмують їх; роль та вплив різноманітних поетичних творів, занять мистецтвом, особливо музикою і живописом, на загальний розвиток і душевний стан дітей та ін. [167, с. 54]. К. Ушинський закликав учителів ретельно готувати учнів до сприймання краси, розширювати коло знань і уявлень дітей на базі чуттєвого досвіду, адже “у всякій науці більш або менш є естетичний елемент, передаванням якого учням повинен володіти наставник” [295, с. 336]. Видатний педагог другої половині XIX століття С. Миропольський також вважав за необхідне організовувати естетико-педагогічну підготовку вчителів. Заслугою дослідника є те, що він увів у науковий обіг такі категорії естетичного виховання, як “естетичне сприйняття”, “естетичні потреби”, “естетичне почуття”, “естетичний ідеал”, “естетичні задатки”, “естетичний смак” [239, с. 62]. Актуальним на сьогодні може бути і запропонований С. Миропольським такий шлях естетичного виховання, як знайомство з історією розвитку народної творчості в живописі, музиці, архітектурі, у вивченні рідного слова [239, с. 63–64]. У період 1900–1920 рр. естетичний компонент виокремлювався як невід’ємна частина загальнопедагогічної підготовки вчителів і як вагомий чинник формування особистих якостей педагогів. Фрагментарне розв’язання проблеми підготовки вчителів початкових класів до формування естетичного досвіду молодших школярів відбувалось у контексті дисциплін естетичного спрямування та посилення уваги до проблем мистецької освіти педагогів. Загалом у досліджуваний період було передбачено викладання таких предметів естетичного циклу: малювання, співи, гімнастика [79, с. 24], з 1919 р. – навчальний кінематограф, мистецтво мови, загальний курс українознавства (української мови, народного мистецтва, природи, побуту, етнографії), з 1920 р. – історія культури, українська мова і світова література, музично-вокальне мистецтво [154, с. 80]. Так, у навчальному плані Кам’янець-Подільського вчительського інституту на 1919/1920 н.р. передбачалось викладання на І курсі Історії України з історією культури, на І–ІІІ курсах – “Графічного мистецтва” та “Тонічного мистецтва” [140, с. 68]. У навчальний план Миколаївського вчительського інституту був введений такий курс, як “Теорія музики і співів”, у Київський ВІНО ім. Драгоманова – “Учіння про естетичне виховання” [118, с. 48–49]; в Одеський інститут народної освіти – “Мистецтво в дитячому житті”, “Рідна мова і література” [276, с. 48]. У драматичній студії Харківських педагогічних курсів ім. Г.Сковороди була розроблена програма навчання педагогічної майстерності, що передбачала набуття вмінь образно викладати свої думки; оволодіння технікою мовлення та рухів, у тому числі технікою художньої розповіді; опанування мистецтва декламації [118, с. 49]. У Харківському університеті аудиторна естетична підготовка майбутніх учителів проводилась за такими напрямами: вивчення дисциплін естетичного циклу, науково-пошукова, науково-дослідна, науково-літературна та творча діяльність; естетична самоосвіта і самовдосконалення [328, с. 11]. Розділ програми “Естетичне виховання” в курсі педагогіки для педагогічних закладів передбачав викладання таких питань: виховання художньої творчості (ремесло, архітектура, скульптура, танці й хороводи тощо); вивчення творів мистецтва як засобу естетичного виховання, виховання естетичного смаку; фізична і духовна краса як мета виховання, зв’язок виховання з іншими видами виховання тощо [154, с. 97]. Майбутнім учителям початкових класів після закінчення педагогічного закладу потрібно було набути не лише вмінь та навичок художньої діяльності, але й опанувати методику організації художньої діяльності дітей [16, с. 57]. Проблема вчителя і його підготовки займала значне місце у педагогічній спадщині П. Блонського, який у 1912 р. створив Академію соціального виховання. Проте естетико-педагогічна підготовка учителів здійснювалась засобами мистецтва. Так, у студіях образотворчого мистецтва, музики і художнього слова вчителі ознайомлювались із художніми картинами, слухали музику, читали поетичні твори з їх подальшим поглибленим аналізом. Щосуботи в Академії відбувались творчі вечори, на яких організовувалось сприйняття музичних творів П. Чайковського, М. Глінки, Ф. Шопена, Ф. Ліста та ін. [47, с. 117–131]. П. Блонський закликав учителів не обмежувати досвід дитини лише навчанням, любити не книги про дійсність, а саму дійсність; не життя звужувати до навчання, а навчання розширювати до життя [17, 84]. Видатний педагог і психолог наголошував, що “сучасна школа ігнорує естетику, в ній знаходить мало їжі серце дитини – нова школа дає простір естетичним переживанням дитини” [17, с. 41]. Категорія “досвід” посідає одне з провідних місць і в педагогічних поглядах С. Шацького. На думку вченого, першим етапом у розумінні життя дитини є вивчення процесу виникнення й способу нагромадження її досвіду [314, с. 52–53]. Дослідник виокремив і провідне методичне завдання вчителів – забезпечення взаємозв’язку трьох видів дослідної діяльності дитини, школи та життя. С.Шацький наголошував, що педагоги “повинні вміти виявляти матеріал особистого досвіду, його піддавати обробці, на основі отриманих висновків організовувати в школі заняття, що доповнюють прогалини особистої діяльності, […], а потім встановлювати аналогії з уже готовим досвідом людської діяльності (в мистецтві, праці, науці)” [314, с. 49]. Науково-педагогічні розвідки С. Шацького стали підґрунтям організованих ним у 1919 р. курсів перепідготовки вчителів на I дослідній станції Народної освіти. Робота з естетико-педагогічної підготовки відбувалась у мистецьких секціях, що працювали у двох напрямах: перший – засідання з керівником, другий – об’єднання для загальної самостійної діяльності [313, с. 207]. С. Шацький підкреслював, що головне місце в роботі курсів займають фізична праця і навчальна діяльність, у тому числі заняття мистецтвом (120 год.) [313, с. 65].