Смекни!
smekni.com

Розвиток творчих здібностей молодших школярів у роботі над текстом на уроках української мови в початкових (стр. 13 из 28)

Дібраний учителем текст або тематично об'єднані тексти мають бути поліфункціональними: насиченими комунікативно-значущою лексикою, ілюструвати використання тих чи тих лексико-граматичних явищ на базі зв'язного мовлення, слугувати базою для цілого ряду робіт — постановки запитань, переказів різних типів, драматизації, побудови діалогів, висловлення власного ставлення тощо [54, с. 26].

Таким чином досягається єдність двох нерозривних процесів — засвоєння мовних знань і застосування їх у мовленні. Одночасно забезпечується комунікативна спрямованість навчання. Учні підводяться до розуміння, що у залежності від мети висловлювання (хочемо щось розповісти, живописно намалювати предмет чи точно назвати його суттєві ознаки, довести своє твердження) говоримо по-різному [15, с. 37].

У початковій школі робота над текстом здійснюється в трьох напрямках: за його структурою, змістом викладу та мовним оформленням [18, с. 58].

Тобто, аналіз вибраного для роботи тексту передбачає оцінку його з погляду змісту (Чи висвітлено тему? Яких фактів бракує? Які факти зайві для даної теми? Чи видно з тексту тему, головну думку?), структури (Чи планомірний, послідовний виклад? Чи не потрібно зробити якісь переміщення складових частин тексту? Чи немає розривів у викладі змісту? Чи правильно почато і закінчено текст? Чи є потреба у виділенні абзаців?), мовного оформлення (Чи передано за допомогою мовних засобів смислові зв'язки між реченнями і абзацами? Чи добір слів відповідає головній думці і призначенню твору? Чи витримана єдність стилю?) [11, с. 46].

Н. Мерзлякова, узагальнюючи методику російських шкіл, виділяє такі три напрямки, за якими ведеться робота з текстом:

· вивчення системи мови на основі завдань до текстів (в цьому випадку застосовуються тексти невеликого обсягу, які дозволяють проілюструвати мовні факти);

· розвиток мовлення при аналізі тексту-зразку, при створенні учнями власних висловлювань у письмовій формі з їх подальшим вдосконаленням на спеціальних уроках розвитку мови;

· здійснення контролю знань, умінь і навичок при написанні диктантів [62, с. 86].

Практична робота над текстом починається з першого року навчання дитини в школі. Діти, що досі перебували в стихії непідготовленого ситуативного мовлення, майже завжди діалогічного, починають знайомитися з монологічною формою висловлювань. Все частіше від них вимагають не просто дати відповідь на якесь запитання, а зв'язно розповісти про щось.

З того часу, як дитина навчиться читати, їй доводиться мати справу не тільки з окремими словами, словосполученнями чи реченнями, але й зі зв'язним текстом. Це якоюсь мірою формує уявлення про те, що повідомлення повинні здебільшого бути розгорнутими. У букварний період навчання грамоти діти практично засвоюють, що окремі речення і є текстом, тобто зв'язною розповіддю, яка складається з кількох речень [60, с. 60].

З 2 класу в учнів формуються лінгвістичні уявлення про текст як тематичну, змістову і граматичну цілісність [18, с. 54].

Так, у підручнику з української мови для 2 класу учням пропонується порівняти дві інформації стосовно жолудів.

ЖОЛУДЬ

Посадіть жолудь у землю. З нього згодом з'явиться паросток. З кожним роком дубок здійматиметься вище й вище. З маленького жолудя виросте величезний дуб.

(За О. Донченком)

Школярі прийшли в ліс збирати жолуді. З жолудів можна виростити дубовий ліс. Восени дуби скидають на землю стиглі плоди.

Як бачимо, перша інформація має форму зв'язного висловлювання. Усі речення тут взаємозв'язані, викладені в логічній послідовності. До тексту дібрано заголовок.

Другий приклад – це кілька речень. Вони, хоч і об'єднані спільною темою (жолуді), проте не мають цілісності, логічної послідовності і зв'язності.

Під час аналізу тексту (Третьокласники —друзі, перші помічники й порадники першокласників. Вони розповідають своїм молодшим товаришам про рідний край, про Батьківщину. У час дозвілля проводять з ними ігри, ходять разом у кіно, на прогулянки. За це люблять першокласники своїх старших товаришів.) з'ясовується, що він складається з речень, об'єднаних спільним змістом. Кожне наступне речення зв'язане з попереднім, і тому їх не можна довільно міняти місцями. Всі разом вони становлять одне ціле – текст [63, с. 123].

Порівнюючи текст і набір речень, не зв'язаних між собою тематично, діти дістають первинне поняття про текст як об'єднане певною темою висловлювання, до якого можна дібрати заголовок. Саме за допомогою заголовка діти найкраще сприймають і усвідомлюють тематичну цілісність тексту.

Наведемо приклад навчального тексту.

Їхав Петрик з мамою трамваєм.

Заходить до трамваю старенька бабуся. Петрик схопився з місця і запропонував бабусі сісти. Вона подякувала і сіла. Пасажири привітно подивилися на вихованого хлопчика.

А найприємніше від усіх було Петриковій мамі.

До цього тексту можна дібрати заголовок («Вихований хлопчик»), який також певною мірою відображатиме його тему.

Зазначимо, що новий підручник з української мови для 2 класу пропонує учням спочатку вибрати з поданих заголовків той, що найбільше відповідає аналізованому тексту. Наприклад, вправа 92 (ч. І):

1. Прочитай текст.

Учні влаштували в школі лікарню. Лікарями були самі діти.

Хворі не плакали, ні на що не нарікали. Вони тихенько лежали й чекали.

За допомогою ножиць, чистого паперу, тканини і клею діти лікували хворих.

2. Чи здогадався ти, що то за лікарня?

3. Вибери заголовок до тексту. Поясни свій вибір. («Незвичайна лікарня», «Малі помічники», «Справжні господарі», «Майстерня для книжок», «Книжкова лікарня».)

Як бачимо, з-поміж запропонованих заголовків не всі однаковою мірою відображають тему чи мету тексту. Найбільше відповідають темі перший і два останніх заголовки. Другий і третій є надто загальними, оскільки вони можуть передбачати будь-яку допомогу старшим з боку дітей, а не тільки лагодження книжок. Спостереження на уроках показують, що учні нерідко добирають до текстів саме загальні заголовки, а вчителі не приділяють цьому належної уваги.

Так, добираючи заголовки до майбутнього твору за картиною, на якій не просто зображено зиму, зимовий пейзаж, а зимові розваги дітей, частина школярів пропонує надто загальні або тематично віддалені заголовки: «Зима», «Прийшла зима», «Сніг», «Перший сніг».

Звичайно, діти можуть так міркувати, не звернувши належної уваги на те, що сніг, зображений на картині,— не перший, оскільки діти вже мають можливість кататися з гірки на санках і лижах, ковзаються на льоду, ліплять снігову бабу тощо. Але насторожує те, що вчителі не аналітично погоджуються з такими дитячими пропозиціями, навіть підхвалюють їх: «Добре. Молодець. А хто інший заголовок придумав?» Цим самим вони не орієнтують школярів на цілеспрямований добір заголовка, не роз'яснюють їм, що назва картини (і майбутнього твору) є дуже загальна.

Такі заголовки можна було б дібрати зовсім до інших картин (краще тут же їх і показати), де справді зображено перший сніг або зимову природу. Ось тому діти не тільки не прагнуть до правильного, точного заголовка, а, навпаки, почувши схвальне «Молодець», вважають, що були активними на уроці, впоралися з поставленим учителем завданням [64].

У 2-му класі реалізується робота над будовою тексту.

Працюючи над текстом, учні мають засвоїти, що у тексті є початок (зачин), основна частина та кінцівка. Зачин привертає увагу читача або слухача до змісту тексту, зацікавлює тим, як далі розгортатимуться події. Події, про які розповідається в тексті, подано в його основній частині. І завершується текст кінцівкою, яка є його підсумком.

Ознайомлення молодших школярів із цією важливою зовнішньою ознакою тексту має велике значення для формування вмінь будувати власні висловлювання. Наявність у створених учнями текстах початку і кінця, співвідносних із загальним задумом висловлювання, є важливим показником його комунікативної спрямованості, змістової цілісності, зв'язності й завершеності [19 с. 12].

Серед текстів, які пропонуються для читання, нерідко трапляються такі, в яких не можна чітко визначити складові елементи, бо вони не є самостійними висловлюваннями, а уривками, частинами великого твору [60, с. 90].

З метою формування у молодших школярів поняття про структурні одиниці тексту слід добирати такі зразки, в яких би зачин і кінцівка були виразними, легко виділялися із загального змісту. Розглянемо такий навчальний текст, поданий у підручнику для 2 класу (ч. І, вправа 103).

ДИВНА ЯЛИНКА

Якось гуляла Ганнуся з татком у лісі.

— Татку, татку, яка дивна ялинка! Без жодної голочки!

— Та то ж не ялинка, а осика,— усміхнувся тато.

— Ні, ялинка! Бачиш, скільки під нею шишок лежить! Аж тут з верхівки дерева білочка кинула вилущену шишку.

Зрозуміла Ганнуся, чого це під осикою ялинових шишок багато.

(За Євгеном Моргуном)

Цей текст складається з трьох частин. Перші три речення є зачином. Вони вводять читача в тему, повідомляють про предмет висловлювання — дивну «ялинку», на яку звернула увагу дівчинка, прогулюючись із татком у лісі. Цим самим зачин виконує важливу функцію — подає комунікативну настанову.

За формою зачин є відносно самостійною, хоча й не завершеною частиною тексту. Прочитавши його, учень уже має достатнє уявлення, про що може йтися в основній частині: у чому ж полягає незвичайність, дивовижність побаченого дерева?

В основній частині розкривається тема тексту. У ній повідомляється, що дерево, на яке звернула увагу дівчинка, зовсім не ялинка, а осика. Але саме на ній білка розлущує зібрані з ялини шишки, які потім падають під дерево.