Досить часто в зачині виражається основна думка тексту. Треба показати учням, що в такому разі на основі зачину можна чітко уявити, як розгортатиметься розповідь (події) в основній частині тексту. Наприклад:
1. Це був один із найтяжчих моментів Московської битви. Бій точився за 40 кілометрів від Москви біля станції Крюково. Фашисти вели навальний наступ («Основний танковий батальйон», С. Алексєєв).
2. Іде дівчинка в школу. Бантики чистенькі, платтячко випрасуване, черевички блищать. Поряд з нею мама, несе її портфель («Так чи не так?», О. Буцень).
Кінцівка тексту характеризується специфічними лексичними засобами. Зокрема, треба звернути увагу учнів на те, що тут автори нерідко використовують слова, які дають загальну оцінку явищу, події, особі, її вчинкам. Наводимо приклади характерних кінцівок текстів з різних підручників для початкових класів.
1. І ніколи вже не псує Василько книг, та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку («Любіть книгу!», Остап Вишня).
2. Поруч із старим маяком височить обеліск на могилі боцмана Птахи. І, коли проходять кораблі, йому віддають моряки шану як героєві («Боцман Птаха», Василь Грінчак).
3. З того часу собака дружить з людиною і щиро їй слугує («Як собака собі друга знайшов», Іван Франко).
4. І вже з того часу й почало зватися те урочище, де він жив. Кожум'яками (українська народна казка «Кирило Кожум'яка»).
5. Незабаром Харитина мати одужала. Молодиці вижали удовине жито, сироти вже не боялися голодної смерті. Мати цілувала та пестила свою добру дитину («Харитя», Михайло Коцюбинський).
Нерідко тексти на теми морально-етичного характеру завершуються народними прислів'ями, крилатими висловами. Наприклад:
1. — Ти приніс мені найдорожчі плоди, синку! Ти заслужив винагороду. Бо ж немає плодів, дорожчих за ті, що їх дають людині знання (болгарська народна казка «Найдорожчий плід»).
2. «Хто робить людям добро, того завжди пам'ятають»,— відповіла бабуся («Максимова криниця», Олександр Саєнко).
3. «Він сказав мені,— відповів хлопчик,— що не варті й доброго слова ті люди, які залишають у біді товариша» («Два товариші», Лев Толстой).
Якщо порівняти зачин і кінцівку, то за ними можна, як правило, одержати уявлення, хоча й неоднозначне, про тему тексту. Якщо в зачині міститься лише загальна вказівка на тему, то в кінцівці дається загальна оцінка висловленого, а разом вони немовби обрамляють основну частину, надаючи їй цілісності, логічної і змістової завершеності. Прочитавши зачин і кінцівку, учні можуть легко здогадатися, як саме розгортаються основні події в сюжеті тексту. Наводимо приклади зачинів і кінцівок з навчальних текстів, що добре співвідносяться між собою за змістом та основною метою:
1. Зачин. Івась обережно підчистив у зошиті трійку. Потім старанно провів червоним олівцем риску вправо, і вийшла справжнісінька п'ятірка. От зрадіє мама, коли побачить!
Кінцівка. Виявляється, порадувати маму не так просто («Це не так просто», Борис Крекотін).
2. Зачин. Дмитрик катався на саночках і на ковзанах, прибіг додому рум'яний, веселий і каже батькові:
— Ой, як же весело взимку! Я хотів би, щоб увесь час була зима!
Кінцівка. Тоді батько витяг свою записну книжку і показав синові, що він те саме казав і про зиму. і про весну, і про літо («Чотири бажання», Костянтин Ушинський).
Завершеність тексту залежить від наявності чи відсутності в ньому кінцівки. Інколи в ній автор тексту мовби ще раз повертається до заголовка, в якому виражено основну думку висловлювання. Наприклад:
...Сусіди-горобці дивуються: «Які ви, пане сусідоньку, мудрі! І де ви того розуму навчились?» — питають, було, його. А він, було, тільки голівкою кивне. «Біда навчить!» — каже («Біда навчить», Леся Українка).
З наведеними вище особливостями структурних одиниць тексту учні знайомляться на зразках, поданих у розділі «Текст», а закріплюють уміння їх бачити й аналізувати на текстах, поданих в інших розділах підручників [18, с. 122].
У 4-му класі більше уваги приділяється слову для побудови тексту, уникненню повторів слів (їх пропонується заміняти синонімами, які учні вже вивчили).
Учням дається поняття «план» та розкривається його роль для створення зв'язної розповіді.
Складання розгорнутих висловлювань та спостереження над логічною зв'язністю речень є своєрідною підготовкою до складання плану майбутнього власного висловлювання. План — це відображення логіки розвитку висловлювання.
Послідовні запитання у вигляді питальних речень – це план, який у зв'язку з особливостями початкового етапу навчання, реалізується у простішому варіанті викладу, коли одному запитанню відповідає одне розповідне речення.
Після цього можна перейти і до складніших запитань, відповідь на які вимагає уже не одного, а кількох речень. Спершу такі запитання будуть траплятись нечасто, поряд із звичними, що вимагають відповіді одним реченням.
Такі ж запитання, що вимагають відповіді неоднаковою кількістю речень, можна ставити і при підготовці до написання творів.
Подібна робота може проводитись і за одним або кількома малюнками. Так, до серії із п'яти малюнків запитання можна поставити по-іншому:
1. Що зробили діти?
2. Як доглядали деревця Марійка і Івась?
3. Який вигляд має кожне деревце?
4. Чому вони не однакові?
Поступово діти перейдуть до таких планів у вигляді питальних речень, що для відповіді на кожне з них необхідно буде вжити декілька речень.
Якнайбільшої уваги заслуговує те, щоб учні точно і повно викладали зміст кожного пункту плану. На жаль, часто буває інакше. Такий невпорядкований виклад призводить до того, що твір сприймається набором довільно розташованих речень на вказану тему.
Як запобігання цьому—вимоги від дітей, щоб вони вказували, що писатимуть для розкриття конкретного пункту плану. Після розповіді одного учня інші можуть внести доповнення і уточнення. Так виробленню чітких уявлень про послідовність розповіді сприяє робота, пов'язана з віднесенням того чи іншого речення, того чи іншого факту до певного пункту плану [79, с. 105].
Набуті практичні вміння складати план тексту і, навпаки, ділити текст на основі плану на окремі абзаци стануть важливою основою для успішного використання цих знань і вмінь на уроках розвитку зв'язного мовлення — при написанні учнями переказів та власних творів [18, с. 85].
У 4-му класі вивчається новий тип тексту — текст-міркування. Це зумовлено тим, що з цим типом висловлювання учням доводиться частіше мати справу на уроках з різних предметів. Підручник не тільки дає визначення тексту цього типу, а й звертається увага на те, що він містить твердження, доказ і висновок, пропонуються вправи на спостереження за ними і самостійне складання. Наприклад, у вправі 45 (ч. І) за поданими твердженням (Кожному відкрита дорога до знань) і висновком (Найбільшу користь суспільству приносить людина, яка багато знає і вміє) учням пропонується самостійно розгорнути початок доказу (Кожен школяр…).
Тексти типу міркування або з елементами міркування стають предметом аналізу й у процесі опрацювання наступних розділів програми (див. ч. І, вправи 69, 160).
Таким чином, здобуті на уроках рідної мови в 2-3 класах відомості про зв'язність тексту, заголовок, поділ на абзаци, його будову, тему та мету, типи текстів доповнюються вивченням поняття «плану» та увагою на роль слів у побудові висловлювань (текстів).
Завдяки постійній увазі до тексту, опрацювання його властивостей стає не одним з епізодів навчального процесу, а теоретичною базою для розвитку зв'язного мовлення учнів, а відповідно творчих здібностей.
Учні повинні навчитися складати речення, переказувати текст або розповідати про щось кількома послідовними, зв'язаними між собою реченнями. Одночасно ведеться робота і в другому напрямку — на матеріалі готових текстів, які у навчальному процесі служать зразком логічної, послідовної розповіді.
У шкільній практиці більшою популярністю користується саме це останнє, аналітичне спрямування роботи. Це призводить до деякої однобічності учнівських знань, не сприяє формуванню практичних умінь [60, с. 69 ].
Робота над зв'язним мовленням і над розвитком логічного мислення здійснюється поступово, протягом усіх років навчання. Але на кожному етапі має бути забезпеченою єдність двох спрямувань, що вимагають протилежних логічних операцій - аналізу і синтезу [59, с. 45].
Текст служить основою в роботі по створенню учнями власних зв’язних висловлювань (творів) рівня тексту.
У процесі підготовки до написання твору перед учнем завжди повинна стояти проблема — що ж він хоче сказати, створюючи текст.
Якщо до тексту, що має служити зразком для творчої роботи учнів, дається орієнтовний план (напр., до наведеного відгуку на книжку), варто з'ясувати, чи він відповідає змістові. Після ознайомлення зі стилями щоразу з'ясовується, до якого стилю належить текст [12, с. 87].
Про багатофункціональність тексту та його потенціалі у вивченні рідної мови наголошує Варзацька. Вона пропонує використовувати текст для закріплення граматичних і мовленнєвих умінь, для розвитку умінь аналізувати зв'язки слів у реченні, для розвитку мовленнєвих умінь, для збагачення словникового запасу, для побудови словосполучень, речень, для поглиблення уявлень про роль дієслів у мовленні та знань про неозначену форму, час і особу дієслова [15, с. 34].
Робота над текстом ведеться протягом усього вивчення мови та на інших уроках паралельно із розвитком зв'язного мовлення. На текстовій основі розвивається мовлення учнів, закладається основа для подальшого розвитку творчих здібностей дитини.