З цього погляду можна зрозуміти й згадану позицію М. Львова. При побудові речення за опорними словами саму структуру речення, зміст його необхідно знайти, створити (а слова, звичайно, використовуються як необхідний для цього будівельний матеріал). При написанні ділових паперів відтворюється узвичаєна їх побудова (відтворення), але ж їх зміст вимагає створення багатьох речень, пов'язування у текст, підпорядкування тій функції, яку має виконати документ, і тут вже без творчого шукання не обійтися. Отже, навіть один і той же вид роботи виявляється з однієї точки зору репродуктивним, з іншої - продуктивним, творчим.
Цілком творчими можна назвати лише ті види роботи, при виконанні яких ставляться і розв'язуються певні комунікативні завдання. Але й цей показник не дозволяє провести межу між різними видами вправ, бо комунікативним завданням можуть підпорядковуватися найрізноманітніші за змістом виконуваних операцій вправи. Такі ж різні щодо кінцевої мети завдання властиві й іншим видам трансформаційних і конструктивних вправ.
Тому, коли ми бажаємо посилити творчий елемент у змісті тієї чи іншої вправи, то мусимо «створити таку систему комунікативних завдань, яка надала б учням можливість діяти індивідуально і довільно при утворенні мовного продукту (усного висловлювання або тексту). Це означає передусім, що подібні комунікативні завдання повинні створювати ситуації, які вимагають свідомого вибору мовних засобів».
Не претендуючи на розв'язання цієї складної проблеми лінгводидактики, методики та психолінгвістики, в нашій роботі ми згідні із думкою В.Я. Мельничайка і творчими вправами вважатимемо вправи, які передбачають формування вмінь переносити набуті навички в змінені умови, застосовувати їх в нестандартних обставинах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях [61, с. 76].
Відповідно, важливою для нашого дослідження є його класифікація творчих вправ у роботі над текстом, яка побудована за схемою: зміст — структура — мовне оформлення, що відповідає напрямкам роботи над текстом у сучасній школі. Вона реалізується комплексно протягом усього періоду навчання молодших школярів.
Розглянемо найбільш характерні види вправ, дотримуючись послідовності від простіших до складніших.
1. Мовне оформлення.
Вправи цього типу набувають творчого характеру, коли мовне оформлення визначається ситуацією, метою висловлювання, призначенням тексту.
Редагування стає творчою роботою, якщо ми намагаємося поліпшити комунікативні якості висловлювання, зробити його точнішим, виразнішим, доступнішим для адресата.
Творчий підхід необхідний і при виконанні багатьох інших вправ, які мають на меті пошук мовних засобів виконання певного комунікативного завдання.
Одним з найпростіших видів роботи, що готують до самостійної мовної діяльності, є добір лексико-фразеологічного та граматичного матеріалу, потрібного для висвітлення певної теми. Знання того, про що саме слід говорити у творчій роботі, не може забезпечити успіху, якщо учень
не володіє запасом слів відповідної семантики. Наприклад, якщо не знати, які породи дерев ростуть у лісі, який зовнішній вигляд і біологічні властивості кожного з них, якщо не розрізняти лісових пташок і їх голосів тощо, на тему
«Весна у лісі» вдасться написати хіба що кілька загальників типу «Дерева прокинулись від зимового сну», «На багатьох з них уже зазеленіли листочки», «Веселі голоси пташок вітають прихід весни» і т. ін. До речі, «творами», що складаються з таких фраз, часто задовольняються не тільки учні, але й, на жаль, вчителі.
Подібну роботу можна провести і за картиною, але завдання її буде дещо інше: з'ясувати, в якій мірі учням відомі зображені об'єкти, їх властивості, чи здатні діти позначити словом те, що їм дає зорове сприйняття. Пропонуючи такі завдання, доцільно орієнтувати учнів на добір образних висловів, засобів суб'єктивної оцінки, засобів відтворення внутрішнього стану персонажів, які у мовленні учнів уживаються порівняно рідко.
Не тільки добір потрібних слів, а й використання їх для повнішого вираження задуманого здійснюється шляхом вставки у текст певних мовних засобів — епітетів, порівнянь. Найбільш доступними різновидами цієї роботи є творче списування і творчий диктант [60, с. 38].
Так, для формування навичок правопису в шкільній практиці застосовуються різні види списування і диктантів. Методика проведення списування за роки існування не зазнала істотних змін, воно здійснюється частіше за все з дошки, з підручника або з індивідуальних карток. Для роботи учням пропонуються тексти (мікротексти), що складаються звичайно з двох-шести речень. Списування часто супроводжується завданнями, що вимагають вставити потрібні розділові знаки, пропущені букви. Учені-методисти вважають, що при організації списування украй важливо підштовхнути дитину до осмислення змісту тексту, його композиційного розчленовування, стилістичної характеристики. Для цього необхідні завдання аналітичного характеру, які активізують самостійність учнів, примушують вникнути в зміст тексту, тобто поєднують виконання орфографічних і пунктуаційних завдань з аналізом тексту, оскільки в даному випадку орфографічні і функціональні явища аналізуються і засвоюються в природному оточенні, в природній ситуації - в єдності з іншими мовними явищами. Для досягнення цієї мети можна використовувати такі завдання: визнач тему та ідею тексту, підбери заголовок до тексту, визнач роль тих чи інших мовних засобів в передачі змісту і т.п.; а також вправи на виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок в текстах, де подібні помилки приводять до спотворення значення висловлювання; порівняння і аналіз варіантів написання слів у текстах, де вибір того або іншого варіанту обумовлений змістом, значенням тексту.
Великим навчальним потенціалом володіють різні види диктантів. Для методики проведення цієї роботи не менше важливо, ніж для методики проведення списування, зосередити увагу учнів не тільки на орфографії і пунктуації, але і на змісті тексту як комунікативно-пізнавальної одиниці.
Для підвищення грамотності учнів застосовуються різні види диктантів, серед них найбільше використовуються навчальні (пояснювальні, попереджувальні), творчі і вільні диктанти. Зупинимося докладніше на творчих і вільних диктантах, оскільки саме вони найбільшою мірою здатні стимулювати комунікативно-пізнавальну діяльність учнів, а отже - сприяти розвитку креативності.
Творчий диктант полягає в тому, що учні, записуючи текст, вводять в нього ті або інші елементи за завданням вчителя: визначення, виражені тим або іншим способом і т.ін. Інший спосіб проведення творчого диктанту - трансформація його частин: заміна одних конструкцій іншими -синонімічними, зміна позиції того або іншого члена речення, підбір лексичних синонімів і т.ін.
Про методичний потенціал творчих диктантів для розвитку дитячої креативності слід сказати особливо. Як помічає Н.А. Іпполітова, «учні працюють з готовим текстом, що представляє певну систему, і зміна цієї системи, її реконструкція - справа дуже непроста. На жаль, ця обставина часто не враховується при проведенні творчого диктанту, і учні виконують завдання механічно, формально, не враховуючи загальних особливостей тексту. Тому методист рекомендує при проведенні творчого диктанту дотримуватись наступних умов: «перед записом тексту та виконанням спеціальних завдань потрібно проаналізувати зміст тексту, його жанрові і стилістичні особливості; на підставі зроблених висновків визначити, які мовні засоби характерні для текстів подібного роду; осмислити ті напрями і можливості, в яких здійснюється виконання основних завдань - заміна одних форм і конструкцій іншими, введення нових елементів і т. ін. Тільки в цьому випадку творчі диктанти активізуватимуть пізнавальну діяльність учнів і усвідомлюватимуться ними як доцільні і потрібні для їх практичної навчальної діяльності» [61, с. 98].
Методика проведення вільного диктанту полягає в тому, що текст сприймається школярами по частинах і записується по пам'яті.
Вільний диктант - це вправа, при виконанні якої зміст читаного тексту записується не дослівно, а відносно вільно, напам’ять - учням в ході диктанту дозволяється опускати якісь деталі, замінювати слова, перебудовувати речення. Виконання цієї роботи для дітей зв'язано з певними труднощами: побачити головне в змісті тексту і при передачі його своїми словами не упустити це головне.
Для цього дитина повинна уміти сприймати ключові слова диктованого тексту, відрізняти істотне від неістотного. Дані навики спираються на наступні уміння, пов'язані з усвідомленням характеру використаного в тексті мовного матеріалу:
При відтворенні сприйнятий текст може бути відновлений в словах, не співпадаючих буквально із сприйнятими, але таких, в яких інтегроване те ж значення, яке міститься в лексичному інтегралі отриманого висловлювання [62, с. 74].
Навчальними вправами, спрямованими на формування навичок мовного оформлення заданого змісту, є переказ. Сприймаючи (уривками чи повністю) текст, учні запам'ятовують передусім зміст, стильовий колорит, меншою мірою — його структурну організацію, мовне ж оформлення як усього зв'язного висловлювання, так і окремих його частин запам'ятати неможливо. Тому, будучи щодо змісту вправою репродуктивною, щодо плану вираження вона відзначаються яскравими творчими характеристиками; мовне оформлення змісту учні майже повністю створюють заново, використовуючи всі ресурси синоніміки, застосовуючи різні способи перефразування, скорочення тексту.
По суті, творчою вправою у плані добору засобів вираження є будь-яке висловлювання, покликане виконати певне комунікативне завдання. До таких висловлювань слід віднести й звичайні відповіді на поставлені вчителем запитання, зв'язна розповідь під час опитування. Хоч таке