Структура змісту наукової роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури з 102 позицій та додатків.
Розділ I. Текст як засіб розвитку творчих здібностей – пріоритетна проблема гуманітарних наук
1.1 Лінгвістичні особливості тексту
Головним завданням шкільного курсу мови є поліпшення мовної підготовки учнів, формування умінь продуктивної та творчої мовної діяльності.
Формування мовленнєвих умінь, як і інші практичні навчальні завдання, вимагає міцної теоретичної бази. Нею повинні стати введені до шкільної програми найважливіші відомості з теорії тексту.
Текст — це продукт процесу мовлення, реальна одиниця мовної комунікації. На даному етапі розвитку мови суспільства рівень тексту визнаний
найвищим рівнем мовної системи.
Текст – «це послідовність осмислених висловів, що передають інформацію, з'єднаних загальною темою, і мають властивості цілісності і зв'язності» – так визначається поняття «текст» в книзі відомого лінгвіста і літературознавця В. Руднева [50, с. 1].
Але це лише одне з багатьох визначень тексту - одного з ключових понять лінгвістичної науки.
Текст є первинним усього гуманітарно-філософського мислення і являється тою неопосередкованою дійсністю, з якої можуть походити дисципліни даного спрямування. Ця думка, висловлена вченим М. Бахтіним, стала програмною для нового напрямку мовознавства - лінгвістики тексту [9, с. 4], який з’явився у 60 -х роках XX ст., хоча його витоки сягають ще Стародавньої Греції та Риму. Тонкі спостереження тексту знаходимо у мовознавців Стародавнього Сходу та у староіндійських учених, які детально вивчали лінгвістику і поетику. Цікавилися лінгвістичною стороною тексту і середньовічні учені, серед яких Тома Аквінський. Цей період вважають часом становлення лінгвістичних дисциплін, які стосуються тексту, його структури, побудови, аналізу.
Лінгвістика тексту - це наука про сутність та організацію передумови людської комунікації. Завдання останньої - виявляти на основі комплексного лінгвістичного аналізу систему співфункцій усіх мовних одиниць та їх категорій, що беруть участь у створенні системи образів у певному тексті [94, с. 7-8].
Останні десятиліття відзначаються розвитком лінгвістики тексту. Опубліковані численні монографії і статті, написані посібники проводились конференції і симпозіуми, присвячені лінгвістиці тексту. Німецький лінгвіст Гі Хартманн, який багато працював в області теорії тексту, в своїй роботі (Техt as linguistic object) писав, що в теперішній час (1971 році) існує лінгвістика орієнтована на вивчення тексту. Предмет дослідження цієї області лінгвістики відкриває нові перспективи для лінгвістичних досліджень [94, с. 41.].
Предметом розгляду лінгвістики тексту є зв'язний текст як мовна та мовленнєва одиниця особливого рівня, його побудова.
Інтерес до вивчення тексту зумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як засіб комунікації, глибше вивчити зв'язок мови з різними сторонами людської діяльності, які реалізуються через текст.
Слово «текст» латинського походження (tехtus) і у мові-продуценті позначало, «тканину, сплетіння, з'єднання». Термін «текст» зберіг первісне значення і позначає завершене мовне утворення. Це послідовність мовленнєвих одиниць, висловлювань, абзаців, розділів і т. д.
Саме поняття тексту не зовсім чітко окреслене у сучасній науці. Під нього можна підвести найрізноманітніші висловлювання, часто не сумірні ні обсягом, ні побудовою, ні способом викладу — від лозунгу чи прислів'я до монографії чи багатотомної епопеї. З одного боку - це будь-яке висловлювання, що складається з одного чи кількох речень, з іншого - таке мовне утворення, як повість, епопея. На цій підставі іноді висловлюється сумнів, чи слід вважати текст мовною одиницею. Термін текст застосовується для позначення не тільки цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Уживається це слово і в інших, нетермінологічних значеннях, наприклад, «текст вправи», «текст до кадрів фільму» тощо, що створює певні незручності в розумінні [60, с. 3].
Що ж таке текст? В даний час в лінгвістиці текст характеризується з різних позицій.
Серед різних визначень тексту виділяються такі:
- текст визначають як максимальну одиницю мови найвищого рівня мовної системи;
- як продукт мовлення;
- як одиницю, що виражає судження;
- як цілісне і зв'язне повідомлення, складене для передачі та збереження інформації;
- як сума, сукупність чи множина фраз;
- як структурна і смислова єдність [47, с. 8]
Л. Лосева визначає текст як «повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурного завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення» [55, с. 17].
У H. Кутіної «Текст - це серединний елемент схеми комунікативного акту, яку спрощено можна уявити у вигляді трьохелементної структури: автор - текст - читач [49, с. 9].
Польська дослідниця М. Мейєнова у своїй «Теоретичній поетиці» зазначила, що «текст - це одноразова і закрита структура, що створює власні значення, і відкритий світ, що являє себе через ставлення до інших текстів у широкому розумінні цього слова, тобто до всіх знакових цінностей» [47, с. 8].
У професора І. Ковалика текст трактується як «писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов’язаних між собою суджень [44, с. 7].
Будь-який текст поєднує план змісту і план вираження. План змісту тексту - це його смисл. План вираження - мовне оформлення.
Російський дослідник тексту М. Бахтін висунув положення про безперервний рух текстів у широкому просторі культури: «Нема ні першого, ні останнього слова, і нема меж для діалогічного контексту». «Текст живе, лише стикаючись з іншими текстами». «Лише у точці такого контакту текстів спалахує світло, що світить назад і вперед» [9, с. 360].
Інші дослідники беруть до уваги передусім структурно-семантичні показники: «Текст — певна з функціонально - смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність» [70, с. 5].
Гальперін вважає, що текст може бути лише письмовий. Це підкреслюється у визначеннях: «Текст - це витвір мовного процесу, що визначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість та прагматичну установку» [24, с. 27].
Проте текст може бути усний і писемний. Структурно-граматична своєрідність їх зумовлена самою природою двох відмінних між собою стилістичних варіантів мовлення — усного і писемного.
Усний текст являє собою продукт діалогічного чи монологічного мовлення, структурно-граматична організація якого визначається мовленнєвою ситуацією, безпосереднім контактом мовця і слухача. Усне, писемне не зафіксоване мовлення, здійснюється за участю різнорідних засобів інформації, силового режиму мовлення і манери вимови, допоміжних засобів міміки, жестів та сприйняття мовцем реакції адресата мовлення. Навіть текст наперед підготовленого усного монологічного висловлювання значною мірою зберігає особливості безпосереднього ситуативного мовлення, він «обов'язково компонується з «поправкою» на звучання, з розрахунком на оптимальне сприйняття його слухачем» [36, с. 161]. Матеріал, підготовлений для виступу на радіо, телебаченню, мітингу, на зборах, на конференції і т.д., завжди зорієнтований на конкретну аудиторію. Звернене прямо до аудиторії усне монологічне мовлення відрізняється від писемного організованого авторського тексту рядом ознак.
Писемний текст — це відтворена рукописно або в друкованому вигляді авторська праця, документ, пам'ятка, літературний твір, тощо. Від усного тексту він відрізняється тим, що являє собою результат мовного процесу, «зупинений в часі» відрізок мовного акту. На відміну від живого, активного контакту під час усного мовлення писемна мова виступає в авторських текстах, усі смислові й експресивні завдання в них передаються тільки словами, у спосіб лінійного їх розташування [48, с. 98].
Як усний, так і писемний текст виявляє ознаки системності в його структурно-синтаксичній організації. Будь-який з них відображає зв'язок мовлення з системою мови, водночас характеризуючись індивідуально-авторською реалізацією мовних одиниць, що є проявом мови в дії.
Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення. Які ж ознаки характерні для нього? Кількість ознак і їх якісні характеристики, що називаються дослідниками мовлення, не завжди збігаються. Розглянемо ті, які є необхідними і достатніми для усвідомлення цього поняття в початковій школі та для дослідження проблеми нашої роботи. До таких вчені відносять:
- цілісність;
- зв'язність;
- структурну організацію;
- інформативність;
- структурно-смислову завершеність.
Цілісність тексту, тісний взаємозв'язок його складників, отримали у сучасній лінгвістиці назву когерентність (від лат. cohaerentia- зв'язок). Текст - це не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій усе взаємопов'язане і взаємообумовлене. Цілісність буває смислова, структурна (граматична), комунікативна.
Смислова цілісність тексту полягає в єдності його теми. Під темою розуміють смислове ядро тексту, узагальнений зміст тексту [66, с. 15]. У смисловій цілісності тексту відображаються ті зв'язки і залежності, які мають місце в самій дійсності (подія, явище природи, світ людини тощо). Цілісність, або тематична єдність тексту виражається в тому, що всі його елементи прямо чи опосередковано зв'язані з предметом мовлення, завданням і основною думкою висловлювання. Текст набуває цілісності, коли відбір матеріалу підпорядкований розкриттю основної думки.