І тематика, і мотиви, і спосіб виконання завдань, що вимагають передусім встановлення характеру та обсягу висловлюваної інформації, бувають дуже різноманітними.
Найпростішим стимулом до продумування зв'язного висловлювання є запитання, якщо воно сформульоване так, що не допускає відповіді одним словом чи навіть одним реченням.
Добра орієнтація у сфері, якої стосується запитання, дозволяє учневі діяти самостійно й індивідуально, визначаючи передусім зміст, а відтак і побудову та мовне оформлення відповіді.
Стимул до висловлювання можна сформулювати й по-іншому, вказуючи на те, якої сфери воно повинно стосуватися: напиши кілька зв'язаних між собою речень, в яких висловлювалася б позитивна оцінка людини; кількома реченнями розкажи про чийсь вчинок, який ти засуджуєш. Ефективність подібних завдань значною мірою залежить від того, наскільки чітко уявлятимуть учні описувані предмети чи події. Найвищого рівня вона досягає тоді, коли враховується конкретна ситуація мовлення: поділися з товаришами своїми враженнями від кінофільму і т. ін.
Значну практичну користь дає складання стилістичних етюдів—невеличких висловлювань на вказану тему з певним стилістичним завданням.
Стилістичні етюди можна складати й на самостійно обрану вузьку тему у рамках вказаної більш широкої («Смішний випадок», «Сміливий вчинок» тощо). В такому разі кожен учень придумає і заголовок до свого тексту. Для того, щоб подібні стислі висловлювання набули можливо більшої цілеспрямованості, їм бажано надавати прикладного характеру.
Перевагою таких невеличких заміток є те, що вони не вимагають тривалого збору матеріалу, учні пишуть про те, що вони недавно бачили, пережили, або й про те, що в даний момент знаходиться у них перед очима. Тут немає потреби ні в складних композиційних прийомах, ні в урахуванні мовностилістичних нюансів. Тому й виконувати такі завдання дітям легко.
І все ж користь від них велика: всі учні переконуються, що теми висловлювання бувають найрізноманітніші, що будь-яке явище може стати об'єктом уваги, що усне чи писемне висловлювання має стати вираженням власних думок, почуттів, переконань.
Майстерність учителя в цьому плані виявляється в умінні не тільки на спеціальних уроках розвитку мовлення, але й на звичайних уроках опрацювання лінгвістичних відомостей знаходити природні ситуації для організації учнівських висловлювань.
Ефективним засобом спонукання учнів до створення власного тексту є письмові роботи, що передбачають опору на готову частину висловлювання. Т. Ладиженська пропонує цікаву вправу—диктант з продовженням. Суть його полягає в тому, що учні спочатку записують продиктований текст, а потім створюють його продовження. Частина, що диктується, може бути: початком розповіді, доведеної до того моменту, який в основних рисах підказує дальше розгортання подій; початком роздуму, в якому наведено лише тезу або тезу і якийсь з можливих доказів, інші ж докази учні добирають самостійно і на основі цього роблять висновки; початком опису, з якого видно його задум, що випливає з загального враження від описуваного предмета; учні ж, не виходячи за рамки задуму, конкретизують і завершують текст [50, с. 5].
Використання диктантів з продовженням на уроці дозволяє вирішувати цілий комплекс навчальних завдань. Методичні можливості для розвитку дитячої креативності у цього виду диктанту полягають в тому, що текст для диктанту з продовженням повинен відповідати наступним вимогам: в його зміст повинна бути викладена проблема, в ході усвідомлення якої учні потрапляють в ситуацію пошуку, роздуму, виказують альтернативні точки зору на можливі шляхи її розв’язання. Щоб продовжити текст і закінчити його, школярі повинні усвідомити зміст, побачити ту інформацію, яка несе основне значення тексту, його головну думку. Якщо ж ідея тексту зрозуміла вірно, то продовження тексту буде логічно завершувати його. Різновидом диктанту з продовженням є диктанти з іншими видами доповнення записаного тексту: написанням вступу або висновку [62, с. 93].
Близьким до диктанту з продовженням (з погляду завдань розвитку мовлення) є творчий переказ, що вимагає введення в текст елементів, яких не було в оригіналі.
Це можуть бути окремі епізоди, діалоги, пейзажі чи портрети, міркування з приводу відтворюваного змісту. Учням доводиться продумувати зміст вставки, а часто й місце додаткових матеріалів у структурі тексту. Це дало підставу визначити таку форму письмової роботи, як перехідну від переказу до твору.
Створювання власних висловлювань на основі готового тексту вимагає і твір за початком.
Цікавим матеріалом, що заохочує до висловлювань, є гумористичні малюнки. Використовуючи підписи, учні створять на їх основі більш чи менш розгорнуті тексти. Ще більші можливості для творчої видумки відкривають малюнки «без слів», сюжетні серії малюнків. Сюжетні тексти учні можуть створювати і за кадрами діафільму.
Видами навчально-тренувальних вправ, які вимагають від учнів більш чи менш самостійного окреслення змісту майбутнього висловлювання, є й написання твору за сюжетною канвою, за планом, за опорними словами. У кожному з них доведеться пов'язувати факти, домислювати деталі.
Важливу роль у піднесенні творчої активності учнів відіграють роботи прикладного характеру — складання ділових документів, листів, газетних матеріалів.
Якості створюваного тексту завжди поліпшуються, якщо учні добре розуміють його призначення. Тому творчі вправи слід якнайтісніше пов'язати з життям, працею, навчанням самих школярів. Якщо пропонуємо написати роботу у формі листа, то обов'язково з'ясовувати, кому цей лист має бути призначений —адже від особи адресата значною мірою залежатиме і зміст, і побудова, і мовне оформлення створюваного тексту.
Ідеальним слід вважати таку ситуацію, коли написаного листа учні відправляють адресатові. Це переконає у життєвій важливості тих умінь, яких учні набувають у школі.
Така цілеспрямованість не тільки допоможе учням визначити зміст і форму роботи, але й стимулювати творчі зусилля, викликатиме здорове змагання за якнайкраще виконання завдання, допомагатиме щиро й невимушено висловлювати власні думки.
Навчальні вправи, при виконанні яких учні творчо працюють над усіма компонентами змісту і форми, висловлюються з урахуванням обставин мовної комунікації, найближче підводять школярів до самостійної мовної творчості, формують навички ефективного використання мови в реальних умовах життя [61, с. 90].
Отже, аналітична робота над текстом повинна поєднуватися із вправами, що вимагають активного оперування мовним матеріалом — поєднання речень у фрагменти, побудова і перебудова складних синтаксичних цілих, конструювання окремих композиційних елементів тексту. Виконуються вони як на уроках, спеціально відведених для роботи над текстом (формування поняття про текст, підготовка до переказів і творів, аналізу творчих робіт), так і на інших уроках у зв'язку з опрацюванням тих лінгвістичних явищ, функції яких знаходять вияв на текстовому рівні мовної структури.
Різноманітні вправи на текстовому матеріалі можна проводити у ході підготовки до переказів і творів (головне завдання —запобігти недолікам) та аналізу учнівських творів (у центрі уваги — виявлення недоліків, пошук засобів їх усунення). Основним видом роботи (поряд з аналізом учнівських текстів і на його основі) стає навчальне редагування. У колективній роботі класу виявляються і виправляються недоліки у змісті і побудові тексту, у вживанні мовних засобів текстового зв'язку [18, с. 90].
Підсумовуючи, можна сказати, що, незважаючи на різнобічність поглядів щодо класифікації вправ на уроках української мови та неоднозначність розуміння суті «творчих вправ», ми вважаємо провідними для нашого дослідження саме творчі вправи. І розуміємо їх як завдання, що пропонують варіативність рішень та розраховані на реалізацію творчих можливостей учнів. Це вправи, що спрямовані на розвиток операційної сторони інтелекту, психічних функцій, прийомів та операцій розумової діяльності. Їх характерною рисою є наявність прихованих шляхів розв’язання завдання, що вимагає від молодшого школяра кмітливості, тобто нестандартного, творчого мислення.
Ми вважаємо, що вміле використання системи творчих вправ у роботі над текстом є основою мовного та мовленнєвого розвитку молодшого школяра, засобом розвитку творчих здібностей.
Висновки до другого розділу
Аналіз актуальних аспектів теорії закономірностей засвоєння рідної мови, методичних та лінгводидактичних основ навчання українській мові в початковій школі виявив можливість реалізації процесу розвитку творчих здібностей учнів у роботі над текстом.
Той факт, що текст одночасно є одиницею мови і мовлення, має дуже важливе методичне значення - навчання українській мові в школі нами будуватиметься на основі аналізу тексту як результату мовленнєвої діяльності, але з урахуванням механізмів та умов, які визначають його структуру і зміст в цілому. Чітко обмежений час традиційного уроку української мови дозволяє використовувати текст як основну дидактичну одиницю.
Робота з текстом дозволяє побудувати освітній процес як процес продуктивний, творчий, особистісно-орієнтований, спрямований на розвиток дитячої творчості.
Розгляд традиційної методики роботи з текстом на уроках української мови дозволив нам розробити систему вправ, що активізує творчі здібності учнів, визначити і сформулювати методи і прийоми роботи, створити атмосферу особистої зацікавленості в оволодінні знаннями.
Побудована на даних висновках методика роботи з текстом сформульована в третьому розділі.