Розділ III. Методика використання текстів на уроках української мови для розвитку творчих здібностей учнів
3.1 Принципи навчання української мови, методи та прийоми розвитку творчих здібностей учнів у роботі над текстом
Оскільки методична система вправ, розроблена нами в наступних питаннях, ґрунтується на принципах початкового навчання рідної мови, то ми вважаємо доцільним охарактеризувати їх.
Зокрема, акцентуємо увагу на загальнодидактичних принципах навчання рідної мови в початковій школі, які виділив М.С. Вашуленко. До них належать:
· науковість тлумачення мовних фактів (достовірність виучуваного мовного матеріалу, його відповідність існуючим у лінгвістичній науці поглядам на правильне розкриття суті мовних явищ та їх ознак);
· перспективність (встановлення зв'язків між матеріалом, що вивчається, і наступними розділами й темами, накреслює перспективні лінії формування мовних знань і мовленнєвих умінь від класу до класу, від початкової ланки до середньої);
· доступність (відповідність змісту, форм і способів викладу виучуваного матеріалу віковим особливостям та можливостям дітей, доступним вважається той зміст процесу навчання, що викликає в учнів труднощі, які вони здатні подолати);
· наступність (поступове розширення і поглиблення теоретичних відомостей з різних розділів науки про мову від класу до класу та при переході від початкової ланки до середньої);
· наочність (у навчанні молодших школярів рідної мови учитель має спиратися на якомога більшу кількість аналізаторів (слуховий, зоровий, мовленнєво-руховий, моторний), оскільки всі вони у взаємодії сприятимуть засвоєнню мовних понять і формуванню в учнів мовленнєвих дій в усіх властивих для них виявах — слуханні, розумінні, говорінні, читанні й письмі, а як результат, слугуватимуть основою для переходу до абстрактного мислення);
· систематичність (таке розташування матеріалу, що дає змогу розуміти окремі мовні факти та явища в цілісній системі);
· усвідомленість (учень переконаний, знає, чому, для чого йому необхідні ті чи інші знання, уміння, навички, адже тільки за такої умови можна впевнено говорити про активну дію мотиваційного компонента в навчанні);
· зв'язок навчання з життям і активною мовленнєвою практикою молодших школярів [18].
Поряд із загальнодидактичними принципами в методиці навчання української мови повинні об'єктивно існувати і закономірно функціонувати власне методичні принципи.
Виявлення власне методичних принципів та їх сутності необхідне насамперед тому, що вони істотно впливають на зміст процесу навчання української мови, його форми. Визначення основних чинників цього впливу повинно знайти конкретне вираження у чітких формулах власне предметних принципів навчання української мови.
Ми опираємось на систему методичних принципів навчання української мови, запропоновану Т. Донченко. Особливу цінність для нашої роботи становить:
· принцип вивчення мовних одиниць на основі аналізу тексту в єдності змісту і форми;
· принцип використання лінгвістичного аналізу тексту під час вивчення мовних одиниць усіх рівнів мовної системи;
· принцип пріоритетного використання художніх текстів у ролі дидактичного матеріалу;
· принцип тісного поєднання розвитку мовлення і розвитку мислення;
· принцип функціонального підходу до вивчення мовних одиниць;
· принцип взаємозв'язку засвоєння теорії й функціонування мовних одиниць у мовленні.
Також не залишаємо поза увагою інші принципи:
· принципи розвитку на уроках мови читацьких інтересів дітей, формування у них уявлення про неповторність мовної особистості;
· принцип зумовленості основного напрямку у вивченні рідної мови її комунікативною функцією в усіх її проявах;
· функціонально-стилістичний принцип вивчення мови;
· принцип усвідомлення естетичної функції української мови;
· принцип переважного використання індукції як способу мислення в процесі вивчення окремих явищ мови і мовлення;
· принцип взаємозв'язку окремих рівнів мови у процесі вивчення їх у школі;
· принцип тісного взаємозв'язку у засвоєнні учнями мовних і мовленнєвих знань, формуванні навчально-мовних, правописних і мовленнєвих умінь [33, с. 2-5].
Проблема створення системи вправ для розвитку творчих здібностей учнів у роботі над текстом вимагає також обґрунтовування методів і прийомів, за допомогою яких вона буде реалізована.
Сучасні методи і прийоми навчання мови створювалися і вироблялися багатовіковими традиціями вітчизняної школи. Проте ідея єдності змісту теорії й методу як слід ще не розроблена в педагогічній літературі.
Методи навчання — це складна педагогічна категорія, завдяки якій реалізуються всі функції навчання: освітня, виховна, розвивальна, спонукальна, контрольно-корекційна та ін. Наукова розробка та вдосконалення їх має здійснюватися на основі найновіших досягнень педагогіки, психології, лінгвістики, лінгводидактики, методики та інших наук, а також передового педагогічного досвіду.
За словами Лернера, метод - це дидактична модель діяльності педагога, яка реалізується в конкретних його діях – прийомах.
На сьогодні відомі класифікації методів навчання мови за джерелами знань, рівнем пізнавальної діяльності учнів, способом взаємодії учителя і учнів на уроці.
М. Левіна, даючи структурно-системний аналіз навчального процесу і з цих позицій визначаючи методи навчання, дійшла висновку, що методи навчання виступають як методи керування і включають інформаційні методи навчання, а також методи керування пошуковою діяльністю учнів. З точки зору діяльності учня методи навчання виступають як методи учіння — методи пізнання учнями навчального матеріалу, а саме - репродуктивні і продуктивні. На думку М. Левіної, інформаційні методи співвідносяться з репродуктивною діяльністю учнів, а керування пошуковою діяльністю — з їх продуктивною діяльністю.
Методисти найчастіше покликаються на дві класифікації методів: ту, яка виникла на початку 30-х років і стосовно методики української мови подана в методичних роботах Є. Дмитровського та О. Біляєва, і ту, яка виникла під впливом теорії проблемного навчання в 60-ті роки й відома як психологічна класифікація І. Лернера та М. Скаткіна. Є. Дмитровський у книзі «Методика викладання української мови в середній школі» називає як найбільш поширені і перевірені в практиці роботи школи такі методи: зв'язний виклад учителя, бесіда, робота з підручником, спостереження над мовою з використанням наочних засобів, мовний розбір і метод вправ і дає характеристику кожного з цих методів.
Л. Федоренко у книзі «Принципи обучения русскому языку» виділяє три основні групи методів навчання мови: 1) методи теоретичного вивчення мови (робота з лінгвістичними термінами для з'ясування відповідних понять): повідомлення, бесіда, читання підручника; 2) методи теоретико-практичного вивчення мови і мовлення (робота з окремими одиницями мови, їх формами для ідентифікації з відповідними лінгвістичними термінами, а також для запам'ятовування традицій використання їх у мовленні): спостереження (імітація), розбір, диктант, реконструювання (видозмінення), конструювання; 3) методи практичного опанування мовлення (робота з текстом для запам'ятовування традиції використання мовних одиниць у мовленні і для розвитку мовленнєвих навичок); перекази, твори [33, c. 4].
О. Біляєв в основу класифікації методів навчання поклав спосіб взаємодії вчителя та учнів на уроці і виділив такі методи навчання:
• усний виклад учителем матеріалу (розповідь, пояснення);
• бесіда вчителя з учнями;
• спостереження учнів над мовою;
• робота з підручником;
• метод вправ [12, с. 60].
У методиці традиційною вважається дидактична класифікація І. Лернера, де за основу взято особливості й рівень пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, згідно якої виділяються наступні методи навчання:
· інформаційно-рецептивний, або пояснювально-ілюстративний;
· репродуктивний;
· проблемний виклад;
· частково-пошуковий (евристичний);
· дослідницький [41, с. 24].
У своїй роботі ми будемо опиратися саме на дану класифікацію.
Пояснювально-ілюстративний метод (рецептивний) полягає в тому, що вчитель дає готову інформацію за допомогою усного слова (підручника, посібника) або наочних засобів (таблиці, схеми, картини, кіно- і діафільми), шляхом практичного показу способів діяльності (демонстрація досліду, зразків відмінювання, способів складання плану, анотації тощо). Цей метод забезпечує лише перший рівень знань (сприйняття, коли учні слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують), але він не сприяє виробленню вмінь і навичок [41, с. 25].
У нашому випадку він використовується для формування знань про мовні поняття, про способи мовної діяльності, про текст як одиницю мови, про його структуру та основні категорії відбору. Даний метод реалізується в таких прийомах: розповідь вчителя, бесіда, читання правила або пам'ятки, знайомство з текстом-зразком, читання тексту і т. ін.
Навички і вміння формуються через застосовування репродуктивного методу, основною ознакою якого є відтворення і повторення видів діяльності за завданням учителя. Зовнішньою стороною цього методу є система різноманітних вправ, тренувань, програмовані матеріали [41, с. 26].
З його допомогою формуються мовні навики та уміння. Учні застосовують на практиці отримані знання про мову і текст, зокрема, вирішують типові мовні завдання, виконують аналіз тексту за зразком (при цьому, наприклад, формуються алгоритми породження та алгоритми сприйняття тексту). Типовими прийомами репродуктивного методу можна вважати складання плану тексту, аналіз тексту, що включає визначення теми, основної думки, заголовку, виділення його частин; вставляння слів і словосполучень у текст з ряду запропонованих, роботу з деформованим текстом і т.ін.