Щоб учні змогли у власних творах передати ті зв'язки і залежності, які мають місце в реальному житті, вони повинні добре володіти фактичним матеріалом, а також запасом лексики, що дасть змогу передати ці зв'язки точно, образно і яскраво.
Під час складання школярами текстів треба вчити їх збирати матеріал, спостерігати факти в їх складових частинах, помічати яскраве, характерне, бачити предмет ніби заново, свіжими очима, а потім все систематизувати [50, c. 3]. Систематизація матеріалу передбачає виокремлення того, що необхідно для розкриття теми і основної думки висловлювання. А також складання плану.
Структурну (граматичну) цілісність забезпечують займенники, займенникові прислівники, уживання часу тощо. Даним виявом цілісності тексту являються багаточисленні зовнішні сигнали зв'язку між реченнями. Вони вказують на те, що міжфразова єдність також являється структурним цілим.
Комунікативна цілісність проявляється в тому, що кожне наступне речення опирається в комунікативному плані на попереднє, рухає висловлення від відомого, «даного» до нового, у зв'язку з чим утворюється тематичний ланцюг, який має кінцевий характер [31, с. 16].
Цілісність тексту пов'язана також із взаємодією колізій (внутрішній зв'язок тексту) і континууму (логічна послідовність частин тексту, яка справляє враження нерозчленованого потоку, руху в часі і в просторі) [24, с. 126].
Найелементарнішою і головною вимогою тексту є змістовий зв'язок між реченнями. Текст, як правило, складається з більшої чи меншої кількості речень, але не завжди певна сукупність речень становить текст.
Основу зв'язності тексту становить «комунікативна послідовність» [65] речень, яка полягає в тому, що кожне наступне речення будується на базі попереднього, вбираючи в себе ту чи іншу його частину. Щоб забезпечити зв'язність побудови власного тексту, учневі потрібно розташувати речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, а порядок слів у реченні був би підпорядкований комунікативній меті висловлювання.
Зв'язність тексту здійснюється за допомогою низки структурних та лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті у найрізноманітніших комбінаціях. Зв'язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв'язність лінійного типу — це безпосередній зв'язок окремих частин тексту (лексичний та граматичний). Вертикальна зв'язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов'язані не безпосередньо одна з одною, а пучковидно - через тему, заголовок, власні назви тощо.
Для позначення тих чи інших типів і засобів зв'язності використовують термін «когезія» (з англ. ”cohesion” - зчеплення). Це особливі види зв'язку, що забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і подій.
Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію. Передача інформації - це власне те, заради чого створюється текст, адже будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання. Найголовніші з них - спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.
Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Від комунікативної функції залежить і мовне оформлення тексту, властиве тому чи іншому стилеві. Отже, текст становить і стилістичну єдність. Таким чином, суть тексту не вичерпується його темою і фактичним матеріалом, використаним для її висвітлення.
Комунікативно важливі не тільки самі факти, а й їх інтерпретація, адже трапляється, що одні і ті ж факти знаходять різне пояснення залежно від позиції, світогляду, уподобань авторів.
Як речення утворюється з одного слова або з групи слів, граматично пов'язаних між собою, так текст утворюється з одного речення або з більшої чи меншої кількості пов'язаних між собою речень, тобто текст є структурно організованою одиницею мови.
Прикладом текстів, що складаються з одного речення, можуть бути лозунги, заклики, прислів'я, крилаті вислови - афоризми. Становити одне речення можуть коломийки, частівки, загадки, ліричні вірші-мініатюри. У лінгвістичній літературі висловлюється твердження, що у «суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому» [55, с. 54].
Кожен текст ділиться на складні синтаксичні цілі (ССЦ) - це групи речень, які об'єднані логічним і синтаксичним зв'язком і являють собою більш повний порівняно з реченням розвиток думки. Абзац - це певна частина тексту, що являє собою структурну і змістову завершеність. Абзац звичайно складається з групи речень, які передають достатньо самостійний відрізок (фрагмент) думки і характеризується відповідними структурними закономірностями. Такі групи речень називають у лінгвістичній літературі висловлюваннями, складними синтаксичними цілими або складними синтаксичними єдностями, а також компонентами тексту. Сегментування тексту на абзаци відбувається на основі таких критеріїв: структурної, тематичної та змістової закінченості.
У лінгвістичній літературі, присвяченій структурі тексту, розглядається два об'єкти - ССЦ і абзац. Вони знаходяться у складних взаємовідношеннях, оскільки абзац, композиційно-смислова і експресивно стилістична одиниця, не має своєї власної граматичної форми. Як зазначає Л. Лосєва, у функції абзацу виступають то складне синтаксичне ціле, то окреме речення, то поєднання складних синтаксичних цілих [55, с. 65]. Між абзацами в тексті, в свою чергу наявні відповідні типи структурних зв'язків.
Оскільки, у початкових класах не використовується термін «складне синтаксичне ціле», то увага учнів акцентується на поділі тексту на абзаци, кожен із яких виражає певну закінчену думку. Вчитель повинен підібрати такі тексти, які будуть невеликими за обсягом, але яскраві, щоб було чітко видно ті лаконічні, завершені думки, що виділяються в абзац.
Заголовок — перша ознака тексту, тому говорити про цілісність без нього не можна. Характерний для художніх текстів заголовок може бути відсутній у поезії, але він обов'язковий для прозового твору.
Заголовок — це структура, що передує текстові, стоїть над ним і перед ним, тому заголовок сприймається як мовний знак, який знаходиться поза текстом і має певну самостійність. Водночас - це рівноправний компонент тексту, котрий входить у його структуру і утворює цілісність тексту.
Роль заголовка можна звести до трьох основних функцій:
· зацікавити читача;
· передати суть тексту;
· поставити проблему.
Часто заголовок може містити висновок з цілого тексту. Як правило, заголовок відображає світ, побачений очима автора, однак сприйняття заголовка на початку перед прочитанням тексту не дорівнює його сприйманню після прочитання.
Текст як єдине ціле виявляє логічну і синтаксичну подільність на три частини:
1. зачин;
2. розгортання думки (середня частина, або основна);
3. кінцівка (висновок).
Зачин служить засобом уведення слухача (читача) в розповідь або опис подій, виражає початок думки. З граматичного боку зачин с найважливішим елементом у структурі тексту, оскільки він є одним із засобів його внутрішньої організації і може складатися з одного речення або двох-трьох. Розрізняють тексти з оповідним, динамічним, модальним та іншим зачином [48, с. 45].
Середня частина. В ній міститься розвиток дії, опис чи роздум, залежно від типу твору. Ця частина є найбільшою за обсягом, смисловим, змістовим та логічним навантаженням. Кінцівка (висновок) завершує текст у смисловому та граматичному відношеннях, містить узагальнену думку твору, логічний висновок або ставить проблему для вирішення.
І. Гальперін виділяє таку ознаку тексту, як інформативність. Він пропонує розглядати два види інформації: змістово-фактуальну (вона містить повідомлення про факт, подію, процес) і змістово-концептуальну (повідомляє читачу індивідуально - авторське розуміння відносин між явищами, їх причиново-наслідкові зв’язки). Ці два різновиди інформації в школі називають темою і метою [24, с. 112].
Тема — це предмет мовлення, коло певних питань, які об'єднують зв'язне висловлювання в єдину смислову цілісність. Щоб текст мав чітке тематичне спрямування, всі його складові повинні давати інформацію, підпорядковану заданій темі. Тема переважно виражена в назві висловлювання, в його плані, нерідко в початковому реченні.
Основна думка (мета) - це відповідь на поставлене темою питання. У тексті вона найчастіше сформована
· на самому його початку (щоб налаштувати слухача);
· у кінцівці (щоб підвести підсумок);
· у заголовку.
Формування основної думки може бути і в іншому місці тексту або зовсім відсутнє, але в будь-якому випадку весь матеріал висловлювання бпідпорядкований темі і основній думці.
Категорія структурно-смислової завершеності є предметом дослідження у роботах багатьох лінгвістів (І. Гальперін, В. Звегінцев, В. Мещеряков, В. Ніколаєва, Л. Ноздріна та ін.), та не всі вчені схильні надавати їй статус категорії (наприклад, О. Селіванова завершеність розглядає як підкатегорію цілісності). Вона є істотною ознакою тексту на тій підставі, що завершеність – це властивість цілого тексту, а не його частини; завершеним текст є тоді, коли, з погляду автора, його задум одержав вичерпне вираження; формально виражається вона в наявності зачину і кінцівки (виняток іноді складають тексти художнього стилю, коли автор не вважає потрібним повідомити остаточне вирішення проблеми, надаючи можливість зробити це читачеві).