Смекни!
smekni.com

Розвиток творчих здібностей молодших школярів у роботі над текстом на уроках української мови в початкових (стр. 4 из 28)

Категорія завершеності виявляється у зв'язках із заголовком, і на цій підставі розглядається питання про їх класифікацію [89, с. 9].

Розглянемо типи текстів.

Зв'язні тексти поділяються на розповіді, описи і міркування, причому найчастіше зустрічаються тексти змішаного типу: розповідні з елементами опису і міркування.

У тексті-розповіді йдеться про послідовні події, пов'язані між собою. В ньому говориться про ті вчинки, події, які розгортаються в часі і описуються послідовні дії чи події. Основна увага зосереджена на фактах, подіях, тому в тексті багато дієслів та іменників. У текстах-розповідях можуть бути елементи опису природи, портрети. Загальне питання, на яке відповідає такий текст: що відбулося? (що відбувається?).

Текст-опис не має сюжету, відсутні в ньому події, дійові особи. Тут зображуються картини природи, окремі предмети, явища, дії, процеси, вказуються їхні ознаки, внутрішній зміст, складові частини, найбільш помітні деталі. Опис може бути художній, діловий, науковий. Для ділового опису характерні послідовність викладу та відповідність фактам. Його мета – дати точне уявлення про предмет чи явище, повідомити перевірені фактичні дані. Діловий опис позбавлений емоційності, образності, жвавості.

Художній опис - це образний опис. Він має вплив на уяву людину, світ її почуттів, образних асоціацій. Мова текстів-описів багата прикметниками, образними порівняннями, епітетами.

Описувати можна все, що бачимо довкола себе, з чим зустрічаємося у житті. Описом ми користуємося для того, щоб людина, до якої звертаємося, впізнала те, про що (про кого) ми говоримо.

Із науковими описами дітей можна познайомити на уроках природознавства і продовжити цю роботу на уроках мови. Такий підхід сприятиме розвитку в учнів спостережливості, уваги до оточуючого світу. У процесі формування навичок описувати предмети в дітей розвиватиметься уміння логічно мислити, будувати своє висловлювання в певній композиційній формі, збагачуватиметься творча уява.

Для тексту-опису характерна (але не обов'язкова) наявність трьох частин: у першій передається загальне враження від предмета чи явища, що описується, іноді вказується предмет опису; в другій частині подається опис частин, деталей, говориться про окремі ознаки; у третій — підбиваються підсумки, робиться узагальнення, висновок.

Для цього типу тексту можна поставити загальне питання який?, яка?, яке?).

Текст-міркування - це зв'язний текст, у якому для доведення чи заперечення чогось використовуються судження, наводяться приклади, робляться зіставлення і висновки, що спонукають до нових міркувань [69, c. 307-308].

Узагальнену характеристику різноманітних текстів, які використовуються в початковій школі, можна представити у вигляді схеми (див. Додаток А).

У тексті знаходить своє втілення мовленнєва діяльність як форма існування мови. Функціонування у певний період життя мови Її структурних стилів відображується в текстах як мовленнєвих витворах. У сфері організації різних текстів виділяються певні принципи застосування мовних одиниць, що визначають можливий статус їхньої стилістичної відмінності.

Приналежність тексту до однієї з форм суспільно-мовленнєвої діяльності людини виявляється в специфіці організації його, у відборі і використанні засобів мови. Функціонально-комунікативні ознаки тексту легко розпізнаються навіть на окремих фрагментах того чи іншого тексту.

Принцип організації наукового тексту полягає у відборі і використанні стилістичних засобів мови для потреб наукового спілкування. Відповідно до основного призначення - передавати інформацію у формі узагальнення явищ об'єктивної дійсності в судженнях, визначеннях і висновках, що випливають з аналізу, науковий текст характеризується чіткою логічністю викладу за певним планом, об'єктивністю висновків тощо.

Для наукового тексту характерне широке використання термінів, абстрактної лексики і відсутність сліз з експресивно-емоційним забарвленням, розмовно-просторічних елементів, різних тропів; використання переважно розповідних речень, рідше - питальних, риторично-питальних.

Науковий стиль характеризується наповненням фактичного матеріалу, точною і. стислою інформацією. Наукові тексти чітко поділяються на абзаци, параграфи розділи. Для цього стилю специфічними і найбільш загальними позамовними властивостями є узагальненість, логічність, об'єктивність, точність. Науковий стиль характеризується наявністю особливого запасу слів, словосполучень, форм і конструкцій для висловлення понять, необхідних саме у даній сфері спілкування. Слова в їх предметно-логічних значеннях, терміни. складні конструкції можуть бути використані і в інших стилях. Але типовим, регулярним є їх використання саме в науковому стилі [76, c. 13-14]. Ці та інші ознаки наукового стилю значною мірою зберігаються і в текстах, що передають інформацію в науково-популярній формі. Для такого тексту властиве також використання експресивно-емоційних слів та виразів, уведення елементів роз'яснення у вигляді порівнянь тощо.

Публіцистичний стиль - це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення його - формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією [48, с. 27].

В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями - окличні, що містять авторську оцінку певного факт; поряд із фактографічністю і переконаністю доказів - образність і емоційність, хоч ця образність є в основному тільки засобом яскравішого змалювання конкретного факту [76, с. 14].

Принципи організації ділових текстів визначаються призначеністю мовлення бути офіційним документом, що набирає сили закону, постанови, указу, або регламентує правила, відносини сторін (держав, установ, організацій), чи характеризує стан справ, хід засідання, зборів і т. ін.

Офіційність та об'єктивність, точність і конкретність інформації в діловому тексті вимагають особливого відбору мовних засобів. Ці тексти, як правило, будуються за усталеною, стандартною формою документа (комюніке, договір, постанова, протокол, заява, характеристика, акт). Головними ознаками ділових текстів є чіткість формулювань, точність інформації, що підкріплюється зазначенням дати, місця події, цифровими даними; відсутність експресивно-емоційних слів у викладі постанов, законів, характеристик, актів обстеження; чітко виявлена категоричність формулювання настанов і т. ін.

Одним із різновидів стилістичної організації мовних засобів є тексти художньої літератури. Як інші тексти, художній текст відображає свій «стилеутворюючий стрижень», властивий стилеві художньої літератури.

Словесно - художній твір широко використовує елементи всіх стилів літературної мови і навіть ті що перебувають поза її нормами.

Основним принципом організації художнього тексту є забезпечення образного відображення об'єктивної дійсності засобом слова. Однак слово в художньому тексті є не тільки засобом живопису і засобом створення художнього образу, водночас воно є й органічною частиною самого художнього образу.

У літературному творі транспонуються майже всі функціональні різновиди усного літературного мовлення - розповідь, репліка, заклик, інформація, науковий чи публічний виступ, судовий вирок, бесіда, інтерв'ю і т. ін., що визначаються стильовим призначенням уснорозмовного, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового спілкування.

У шкільних підручниках в основному представлені художні тексти [76, с. 15-16].

Суттєвою ознакою тексту є його модальність - кілька об’єднаних одним змістом речень, абзаців, розділів відображають позамовну дійсність через особу мовця (групу осіб-мовців). Повідомлення про подію, ситуацію відображає і позицію мовця до цієї події, ситуації, що знаходять вираження в різних за модальністю та за інтонацією типах речень.

Модальність як вираження ставлення мовця до змісту висловлення обумовлює зв'язність тексту.

За формою позначення мовця або способом його вияву в мовленні розрізняють три типи мовлення в тексті — від 1-ої, 2-ої або 3-ої особи.

Перший тип — від 1-ої особи — є різновидом монологічного мовлення, при якому відбувається збіг особи мовця і суб'єкта мовлення. Мовець активно себе виявляє в розповіді про себе, в автобіографії, в оповіданні, яке ведеться від 1-ої особи, у вірші. Наприклад: „Папірець я дістала, Олівець узяла... Завірюху малюю, А виходить весна..." (Л. Компанієць).

Другий тип являє собою розмовне діалогічне мовлення, у процесі якого 1-а та 2-а особи постійно змінюються як суб'єкти мовлення й учасники діалогу. Діалогічним е передусім усно-розмовний тип літературного мовлення, що обслуговує безпосереднє спілкування людей у різних сферах життя і побуту. Усне монологічне й діалогічне мовлення знаходить певне відображення в писемних текстах. Високим ступенем наявності особливостей усного мовлення характеризується епістолярний стиль мовлення (особливо приватне листування); своєрідно трансформується усне мовлення в текстах газет, у творах художньої літератури. Так, у драматичних творах діалогічне мовлення виступає основним засобом організації тексту, однак при всій подібності до усно-розмовного драматичний діалог виявляє основну ознаку писемного тексту, зокрема художнього твору: він характеризується свідомо розрахованою організацією смислової взаємодії реплік.