У прозовому тексті діалог вплітається в авторське мовлення (монологічне) і хоч будується за тими ж правилами, що й у драматичному творі, однак уводиться епізодично, з метою конкретизувати описувані події, повніше розкрити сюжетні лінії через світосприймання зображуваного героями твору. При цьому постійно відчувається присутність автора, який будує діалог.
Третій тип мовлення — це різновид монологічного, основною ознакою якого є відсутність збігу особи мовця і суб'єкта мовлення: мовець не виявляє себе в мовленні через „я", тому виклад думки (ситуації, події, явища) об'єктивний, як це властиво текстам документів, газет, наукових праць та ін. [37, c. 22].
Виходячи із вищезазначеного, можна зробити такі висновки:
Основним поняттям лінгвістики є текст. У науковій літературі спостерігається різне трактування його суті. Проте їх можна узагальнити у твердженні: текст це — найвищий рівень мови, що являє собою складну змістову і структуру цілісність, призначену для передачі інформації.
1. Текст буває усний та писемний.
2. Для будь-якого тексту характерні наступні ознаки: цілісність, зв'язність, структурна організація, лінійність, інформативність та структурно-смислова завершеність.
3. Текст має чітку структурну будову: зачин, основна частина, кінцівка.
4. Зв'язні тексти поділяються на розповіді, описи та міркування.
5. Розрізняють такі стилі текстів: художній, науковий, публіцистичний, розмовний, діловий.
6. За формою позначення мовця або способом його виявлення у мовленні є 3 типи модальності.
Отже, текст має достатню та різноманітну базу для розвитку творчих здібностей молодших школярів, а дослідження цієї проблеми та її практичне використання може удосконалити рівень вивчення даної одиниці мови та мовлення у школі.
1.2 Структура й зміст творчих здібностей як психолого-педагогічна проблема
Теорія творчості досі
знаходиться на етапі дитинства
такою мірою, що суперечливим є
саме існування теорії творчості.
(П.К. Енгельмейєр)
Проблема творчості, виховання творчої особистості, розвитку її творчих здібностей завжди була у полі зору вчених, та попри це на даному етапі розвитку психолого-педагогічної науки єдиної і чіткої теорії творчості та розвитку творчих здібностей не існує. Приступаючи до розгляду даного питання, ми опиралися на результати вітчизняних та зарубіжних досліджень.
Оскільки концептуальною базою нашого дослідження передбачається осмислення поняття "здібність", розглянемо його.
На сьогоднішній день поняття "здібність" є одним із найбільш загальних у психології та педагогіці. Так, С. Рубінштейн розумів під здібностями складне системне утворення, яке включає в себе цілу низку даних, без яких людина була б нездатна до якої-небудь конкретної діяльності, і властивостей, які виробляються лише у процесі певним чином організованої діяльності [84, c. 7]. Подібні визначення можна знайти і в інших авторів.
Б. Теплов запропонував три емпіричні ознаки здібностей, які лежать в основі визначень, найчастіше використовуваних спеціалістами: 1) здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; 2) здібності - це лише ті особливості, які мають відношення до успішно виконуваної діяльності; 3) здібності не зводяться до знань, умінь і навичок людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість набуття цих знань і навичок [95, с. 67].
Таким чином, що більше розвинена в людині здібність, то легшою для неї є діяльність, а сам процес оволодіння діяльністю дається їй суб'єктивно легше, ніж навчання і робота в тій сфері, де вона не має здібностей.
Нове трактування поняття здібностей запропонував В. Шадриков. Він визначає їх як властивості функціональних систем, які реалізують окремі психічні функції з індивідуальною мірою вираженості і які виявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння окремих психічних функцій [101, с. 36].
На сьогодні більшість дослідників пов'язують загальні здібності з інтелектом людини. Так, згідно з Д. Векслером, інтелект трактується як загальна здібність особистості, що проявляється в цілеспрямованій діяльності, правильному розмірковуванні і розумінні, пристосуванні до умов середовища. Розширене тлумачення загальних здібностей дає Н. Лейтес, який вважає, що останні виявляються в першу чергу в особливостях активності і саморегуляції психічної діяльності. До структури загальних здібностей включають також неінтелектуальні чинники, до числа яких входять численні риси особистості, зокрема особливості інтелектуальної сфери і темпераменту (С. Рубінштейн). Психологічні дослідження останніх десятиліть свідчать про наявність генетичного зв'язку між загальними і спеціальними здібностями. Так, доведено, що для оволодіння багатьма видами діяльності, основними масовими професіями, достатньо наявності розвинених загальних здібностей. В умовах жорстких основних факторів діяльності людина спроможна значно розширювати спектр своїх психологічних резервів, що дозволяє досягати найбільших результатів в будь-якій діяльності, а в умовах зміни режиму діяльності загальні здібності проявляють потенціальну можливість перетворюватись на спеціальні професійні.
На наш погляд, найбільш повним є визначення поняття здібностей, яке дає Теплов - здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які виражають готовність особистості до оволодіння певними видами діяльності та успішність виконуваної діяльності [95, с. 89].
Саме таке розуміння здібностей відповідає об’єктові нашого дослідження, оскільки тут інтегровано дві позиції – особливостями здібностей є готовність до діяльності та успішність її виконання.
Щодо природи творчих здібностей, то думки дослідників не є одностайними. На сьогодні можна виділити щонайменше три основних підходи до проблеми творчих здібностей.
1. Творчих здібностей взагалі не існує як таких. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси (А. Маслоу, Д. Богоявленська, А. Олох та ін.). До переліку основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність поведінки в невизначених і складних ситуаціях. Інтелект при цьому є необхідною, але недостатньо умовою творчої активності особистості.
2. Творчі здібності є самостійним фактором, незалежним від інтелекту, загальних та спеціальних здібностей (Д. Гілфорд, К. Тейлор, Я. Пономарьов, Е. Торренс). Так, згідно з теорією "Інтелектуального порогу" Торренса, якщо IQ становить нижче 120 балів, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, якщо ж IQ становить вище 120 - творчі здібності стають незалежною величиною, інакше кажучи, не існує творців з низьким інтелектом, але можуть бути інтелектуали з низькою креативністю.
3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності не існує. Цієї точки зору дотримуються майже всі спеціалісти в галузі досліджень інтелекту (Д. Векслер. Г. Айзенк, Р. Стернберг, Л. Термен).
Барко В. робить висновок про те, що, незважаючи на різноманітність підходів до проблеми творчості і загальних здібностей, існує досить слабкий зв'язок між креативністю та інтелектом [8, с. 27].
Як бачимо, проблема творчих здібностей дітей є складною для дослідження, але розгляд усіх можливих підходів до неї надзвичайно актуальний сьогодні. Складність цієї проблеми обумовлена наявністю великої кількості різних чинників, які визначають природу творчих здібностей. Ряд авторів вважає, що психофізіологічну основу проявів творчих здібностей складають біологічні, природні, вроджені, природжені, спадкові, надбані, соціальні фактори (Ю. Гільбух, В. Крутецький, А. Ковальов, Н. Лейтес, К. Платонов, С. Рубінштейн, Б. Теплов) [43]. Поряд із цим вчені виділяють велику кількість факторів, що визначають прояв творчих здібностей. В основному, ці чинники можна об'єднати в три загальні групи.
Перша група включає природні задатки та індивідуальні особливості, що визначають формування творчої особистості.
До другої групи входять всі форми впливу соціального середовища на розвиток і прояв творчих здібностей.
Нарешті, третя група - це залежність розвитку креативності (творчих проявів) від характеру і структури діяльності [34, с. 166].
Враховуючи те, що у процесі розгляду даного питання ми часто зустрічаємося з поняттями творчість та креативність (в контексті визначення суті творчих здібностей), вважаємо доцільним уточнити зміст цих понять, що допоможе розумінню творчих здібностей, а це є особливо важливим для нашої роботи.
Донедавна в українській лінгводидактиці відоме було лише одне поняття – творчість - продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання людини. Тому на всіх щаблях школи (початкової, середньої, вищої) слід звертати особливу увагу на формування в учнів різноманітних, глибоких і міцних систем знань, на максимальну стимуляцію самостійної діяльності учнів, на розвиток стійких творчих інтересів, цілеспрямованості творчих пошуків, наполегливості під час виконання творчих завдань [26, с. 326].
На даний час у працях психологів та дидактів поняття творчість проаналізовано в контексті навчального процесу. Творчість у навчальному процесі визначають як форму діяльності, спрямовану на створення якісно нових цінностей, важливих для формування особистості як соціального суб’єкта. Відповідно поняття творчості може бути визначене як «відкриття для інших», так і як «відкриття для себе» [14].