Найважливішими напрямами оздоровчої діяльності були санітарно-гігієнічне виховання та організація спортивно-масової роботи. Найпотуж-нішою традицією культивування фізичного здоров’я людини є виникнення Олімпійських ігор у Давній Греції в 776 р. до н.е., які й нині користуються популярністю.
Здоровий спосіб життя – це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоров’я на довгі роки життя.
Результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров’я як інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок, формування, відтворення та зміцнення здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров’я та здоров’я оточуючих [74, 13].
Особливістю останніх десятиліть є зростання соціально зумовлених хвороб серед підлітків і молоді. З огляду на це посилено увагу до питань збереження психічного здоров’я, корекції психофізичних відхилень, профілактики шкідливих звичок, формування духовного здоров’я школярів.
Сучасні уявлення про здоровий спосіб життя тісно пов’язані з наявністю умінь і навичок, які допомагають людині бути здоровою. Процес формування здорового способу життя потребує обов’язкового поєднання інформаційного та мотиваційного компонентів з практичною оздоровчою діяльністю учнів [1, 7-8].
Зміни в соціально-культурному, економічному, політичному житті України сприяли трансформації цілей і завдань освіти. Основними завданнями сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, чинити опір негативним впливам. В останнє десятиріччя ХХ століття широкого розповсюдження в усьому світі набув підхід, в основу якого покладено навчання учнів життєвих навичок. Цей підхід розглядають як альтернативу до інформаційно-просвітницького напряму.
У європейській педагогіці набуває популярності концепція компетентності особистості. В її основі – ідея виховання компетентної людини, яка не лише володіє необхідними знаннями, відзначається професіоналізмом, але вміє застосовувати ці знання на практиці відповідно до ситуації [72, 11-12].
Компетентність – це сукупний внутрішній досвід у поєднанні із здібностями людини, її професіоналізм, що дають змогу успішно вирішувати життєві та професійні завдання; це здатність орієнтуватися і діяти самостійно, активно, ефективно, правильно. Існує декілька поглядів щодо структури компетентності. Але всі науковці включають у цю структуру вміння і навички, що ґрунтуються на знаннях, що були здобуті в процесі навчання. Глибокі, гнучкі, дієві та міцні знання становлять фундамент навичок і вмінь. Вони забезпечують їх надійність, стійкість і міцність.
Здоров’я, безпека і міжособистісна взаємодія безпосередньо пов’язані з поведінкою. Саме ця особливість зумовлює необхідність цілеспрямованого формування в учнів соціально-психологічних компетентностей, що допоможе їм подолати проблеми, пов’язані з вимогами повсякденного життя. Серед них виокремлюють такі:
· емоційно-вольові;
· інтелектуальні;
· соціальні [53, 107-108].
Ці компетентності називають також життєвими навичками.
Життєві навички (за визначенням ВООЗ) – це здатність людини до адаптації і позитивної поведінки, уміння діяти відповідно до вимог та проблем повсякденного життя. Життєві навички допомагають людині вести здоровий і повсякденний спосіб життя: адекватно сприймати себе і оточуючих, будувати позитивні міжособистісні стосунки, критично і творчо мислити, приймати відповідні рішення, розв’язувати проблеми і керувати своїми емоціями.
Розвиток життєвих навичок визнано найефективнішим методом формування здорової і просоціально орієнтованої особистості.
Як вважають науковці Н.Бібік та Н.Коваль, основними життєвими навичками (компетентностями), що сприяють здоровому способу життя в молодших школярів, є:
· життєві навички, що сприяють фізичному здоров’ю;
· життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю;
· життєві навички, що сприяють духовному і психічному здоров’ю [8].
У процесі здобуття життєвих навичок основний акцент робиться не на абстрактні знання, а на головні детермінанти поведінки: установки, мотивації, опорні знання, уміння і практичні навички.
Між уміннями і навичками існує тісний взаємозв’язок. Уміння – це готовність до свідомих і точних дій, а навички – автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи умінь часто переходять у навички. Навички – невід’ємна складова всіх видів навчальної діяльності.
Уміння та навички – різні сторони однієї діяльності. Вони тісно пов’язані між собою, взаємодоповнюють та забезпечують її результат. Для вміння характерні такі ознаки як повільне виконання дій, можливість помилкових дій, необхідність у довільній увазі людини, свідомий самоконтроль. Успіх у формування умінь залежить від знання результату виконання кожного виду навчальних вправ, від розуміння учнем суті своєї помилки [35, 47].
Навички є необхідним компонентом уміння – здатності людини щось робити, яка, у свою чергу, ґрунтується на знаннях, досвіді та навичках. Специфічним методом формування навичок є вправи.
Теоретичний аналіз змісту понять «уміння» і «навички» дає підставу визначити уміння здорового способу життя як засвоєні людиною на особистому досвіді способи або здатність виконання оздоровчих дій, а навички здорового способу життя – це дії, що сформовані шляхом повторення в процесі оздоровчої діяльності та становлять автоматизовані компоненти свідомої валеологічної поведінки. «Уміння і навички здорового способу життя, - відзначає С.Свириденко, - дають змогу людині упродовж життя підтримувати своє здоров’я на належному рівні, протистояти негативними впливам, небезпечним для здоров’я, приймати правильні рішення щодо власного способу життя» [74, 15].
Визначають декілька підходів до групування ключових умінь і навичок, спрямованих на збереження здоров’я особистості. Більшість з них взаємозумовлені та становлять основу здорового розвитку дитини, допомагають запобігти ризику та успішно вирішувати повсякденні проблеми, пов’язані із збереженням фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я [75, 126-127].
Навчання і закріплення життєвих навичок сприяє здоров’ю, соціальній адаптації та позитивній поведінці учнів.
За змістом уміння можна поділити на інтелектуальні (здатність висловлювати свої думки, аналізувати ситуації й приймати правильне рішення щодо їх вирішення); технічні (уміння виконувати фізичні вправи, вести «Щоденник здоров’я» тощо); практичні (надавати першу медичну само- і взаємодопомогу, визначати індивідуальний рівень здоров’я та ін.).
За ступенем складності можна виокремити вміння просте і складне. Складні уміння формуються на основі знань, простих умінь і навичок і надають можливість учневі творчо застосовувати знання і навички у певному виді діяльності відповідно до обставин [14, 20].
Оволодіння уміннями і навичками відбувається у процесі різно-манітної діяльності вихованців. Систематичне і цілеспрямоване тренування учнів забезпечує перетворення знань на навички. Практичне застосування знань та навичок у навчально-виховному процесі забезпечує їх перетворення на складні уміння.
Фізичному здоров’ю сприяють такі вміння і навички, як:
- фізкультурно-оздоровчі (рухова активність, формування правильної постави, виконання вправ для попередження захворювань, використання народних засобів оздоровлення, самодіагностика стану здоров’я);
- санітарно-гігієнічні (догляд за тілом та особистими речами, виконання режиму навчання і відпочинку, загартування, дотримання чистоти в приміщенні тощо);
- культури харчування (дотримання режиму харчування, уміння складати раціон, враховуючи реальні можливості та корисність їжі для здоров’я, уміння визначати якість продуктів, правильно їх зберігати та споживати тощо) [5, 52-53].
Уміння і навички здорового способу життя формуються в молодших школярів як у навчальний, так і в позанавчальний час.
Зазвичай, у навчальний час цей процес реалізується через зміст шкільних навчальних дисциплін, насамперед з фізичного виховання, основ здоров’я, природознавства, а також читання, математики, інших предметів. На уроках з цих дисциплін учні отримують знання про здоров’я, здоровий спосіб життя, шляхи та засоби гармонійної взаємодії з навколишнім світом, іншими людьми.
У позаурочний час набути корисних умінь і навичок, а також зміцнити здоров’я допомагають дотримання режиму дня, виконання загартовуючих процедур, рухливі ігри, заняття в спортивних секціях. Особливо важливо, щоб і навчальна діяльність була насичена різноманітними елементами рухової активності [14, 21].
У процесі формування умінь і навичок здорового способу життя особистості необхідно «враховувати три основних валеологічних взаємо-пов’язаних елементи: валеологічну освіченість, валеологічну свідомість, валеологічну поведінку» [5, 53].
Слід зазначати, що інформація про здоров’я і способи його збереження впливає на розвиток свідомості, визначає їх ставлення та поведінку. Валеологічна освіта молодших школярів має на меті створення інформаційного середовища, що забезпечило б їм можливість пізнання себе та своїх фізичних, фізіологічних, інтелектуальних особливостей, створило б умови для пошуку шляхів збереження і зміцнення здоров’я.
Природно, що піклування про здоров’я неможливе без знання того, для чого і як це необхідно робити. Тому рівень здоров’я безпосередньо пов’язаний з рівнем освіти. Поняття валеологічної освіти ми розуміємо комплексно: і як надання знань про здоров’я та способи його збереження, і як навчання методів, прийомів, навичок здорового способу життя, і як виховання розуміння безумовного пріоритету цінності власного здоров’я і оточуючих. При цьому важливі не тільки знання учнів про значимість фізичних вправ, основи гігієни, раціонального харчування, а й те, як вони систематично та якісно використовують ці знання у повсякденному житті.