Особливості вивчення теми Гідросфера в початковому курсі загальної географії (стр. 3 из 7)

Спочатку учні оволодівають більш простими одиничними і загальногеографічними поняттями, а потім більш складними.

Поняття в процесі розумової діяльності учнів взаємопов’язуються, проникають одне в одне.

Географічні поняття, якими оволодівають учні, поділяються на два типи – одиничні і загальні. Загальні поняття охоплюють ряд однорідних предметів і явищ, наприклад: “річка”, “озеро”, “море”. Такі поняття формуються внаслідок нагромадження і узагальнення конкретних уявлень.

Загальні поняття умовно поділяються на загальнонаукові і загальногеографічні. До перших відносять такі, які є властивими не лише для географії. Ці поняття використовують у різних шкільних предметах, але при вивченні географії підкреслюється якась одна риса кожного з цих понять.

Загальногеографічні поняття – поняття, властиві тільки географії – “річкова долина”, “дельта річки”, “водоспад”, “гейзер” і ін. Особливе місце серед понять належить поняттям, які відносять до методів і засобів географічного вивчення об’єкта, наприклад, картографічне поняття “рівень Світового океану” і ін.

Одиничні поняття визначають конкретність і відбивають індивідуальні особливості об’єкта, наприклад: “Дніпро”, “озеро Байкал”, “Кримський півострів”. Кожному одиничному географічному поняттю відповідає географічна назва.

Одиничні географічні поняття тісно пов’язані із загальногеографічними та загальнонауковими поняттями, мають індивідуальні риси конкретного географічного об’єкта. Наприклад, одиничне поняття про Чорне море передає риси, властиві лише Чорному морю, які відрізняють його від Азовського, Балтійського та ін. морів. Відмінні риси у понятті про Чорне море підкреслюють специфіку його географічного положення, обрисів берегів, глибини, солоності води, концентрації сірководню на глибинах понад 100 м.

Одиничні географічні поняття можуть мати певне підпорядкування. Так поняття “Чорне море” підпорядковане поняттю “Атлантичний океан”, а поняття “Каркінітська затока” поняттю “Чорне море”. Всі ці поняття взаємопов’язані і взаємозалежні.

В процесі навчання географії знання учнів постійно збагачуються, їхні уявлення і поняття стають більш повними, чіткими, образними, конкретними і глибокими. У формуванні географічних понять велике значення мають конкретизація і генералізація ознак, які характеризують поняття і уявлення про предмети і явища та зв’язки між ними.

У кожному новому розділі шкільного курсу географії учні набувають нових понять; поступово з окремих понять утворюються узагальнені, які характеризують єдність компонентів всієї географічної оболонки Землі, тобто відбувається систематизація понять.

Мал.1. Систематизація понять гідросфери

Загальне поняттяМОРЯ

Класифікаційне

поняттяВНУТРІШНІ ОКРАЇННІ

Одиничне

поняттяАЗОВСЬЕ ЧОРНЕ БЕРІНГОВЕ БАРЕНЦОВЕ

Формування географічних понять тривалий у часі і складний за змістом і формами роботи вчителя і учнів процес, який вимагає активної розумової діяльності учнів, направленої на оволодіння знаннями предмета. В процесі навчання учитель формує в учнів загальногеографічні і одиничні поняття, що вимагає різного підходу і засобів у розв’язанні цього завдання. Так, при формуванні загального початкового поняття про озеро доцільно навести як приклад місцеве озеро як об’єкт, на основі якого формується уява про всі озера.

Важливим засобом у формуванні загальногеографічних понять є наочні посібники, географічні картини, кінофільми, макети, моделі тощо. Ознайомлюючи учнів з різними географічними об’єктами одного порядку (наприклад озерами) учитель повинен допомогти учням визначити загальні істотні ознаки для всіх об’єктів, підкреслення рис, властивих лише цьому об’єкту.

Засвоєння знань передбачає й запам’ятовування їх. Треба заучувати напам’ять, наприклад, деякі визначення, обов’язкову географічну номенклатуру. Такому заучуванню сприятиме систематична робота з картками різного змісту, виконання учнями практичних самостійних робіт, проведення географічних ігор.

Важливе значення має практичне засвоєння набутих уявлень і понять. Так, шкільна географічна підготовка учнів дає змогу використати набуті уявлення і поняття при виконанні деяких практичних робіт; визначення глибини залягання підземних вод.

Загальні вимоги методики формування понять можна звести до таких основних положень:

1) Спостереження предметів і явищ, виділення істотних ознак, уточнення змісту, формування визначень, його поглиблення і застосування;

2) Виявлення співвідношень понять;

3) Вибір методу формування понять (індуктивний , дедуктивний);

4) Застосування прийомів розумової діяльності і порівняння, аналіз, синтез, абстракція, узагальнення, аналогія, гіпотеза і ін.

При вивченні теми “Гідросфера” використовуються слідуючи поняття:

¨ Гідросфера;

¨ Світовий кругообіг води;

¨ Мале та велике кола кругообігу води;

¨ Світовий океан;

¨ Океан;

¨ Море;

¨ Затока;

¨ Протока;

¨ Острів;

¨ Півострів;

¨ Материк;

¨ Течія;

¨ Планктон;

¨ Нектон;

¨ Бентос;

¨ Річка;

¨ Гирло річки;

¨ Річковий басейн, річковий стік, вододіл, притока, русло;

¨ Режим річки (повінь, паводок, межень, льодостав);

¨ Живлення річки;

¨ Пороги, водоспад;

¨ Озеро;

¨ Канал;

¨ Водосховище;

¨ Ставок;

¨ Підземні води;

¨ Водотривкі породи, водопроникні породи, міжпластові води;

¨ Болото;

¨ Льодовики;

¨ Айсберги;

¨ Багаторічна мерзлота.

ІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ТЕМИ “ГІДРОСФЕРА”

До форм організації навчально-виховного процесу з географії належать урочні та позашкільні форми роботи. Основною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок – форма навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок, як цілісна система, яка реалізує освітню, виховну і розвиваючу функції навчання, є багатогранним і багатоплановим.

Оскільки урок – це система штучно створена вчителем під конкретну тему, то з різних станів уроку можна створити різні їх комбінації в залежності від типу уроку.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація уроків, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку у загальній системі уроків (Б.Єсипов, М.Махмутов, В.Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи уроків:

- урок засвоєння нових знань, умінь і навичок;

- урок формування вмінь і навичок;

- урок застосування нових знань;

- урок узагальнення і систематизації знань;

- урок перевірки, корекції та оцінювання вмінь, знань, навичок;

- комбінований урок.

Інші автори виділяють також вступні типи уроків, уроки розширення та поглиблення знань.

Кожен тип уроку має свою структуру, що забезпечує успішне розв’язання його навчально-виховних завдань, активізує пізнавальну діяльність учнів, відповідає характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Основними структурними компонентами уроку є: актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів, мотивація навчально-пізнавальної діяльності, перевірка раніше вивченого матеріалу, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, узагальнення і систематизація знань, підведення підсумків уроку, оголошення результатів оцінювання індивідуальної діяльності учнів.

2.1. Комбінований урок

Комбіновані уроки найбільш поширені у практичній діяльності вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Основна мета цих уроків – вивчення нового матеріалу, закріплення пройденого, формування географічних знань, умінь, навичок. За структурою комбіновані уроки можна розбити на такі частини: вступна, де повідомляється тема та завдання уроку, перевіряється готовність школярів до засвоєння нових знань, дається мотивація уроку; перевірка домашнього завдання, що включає встановлення зв’язків між попереднім та наступним навчальним матеріалом; перегляд домашніх завдань у робочих зошитах, що органічно переходять у вивчення нового матеріалу, його закріплення та узагальнення. Іноді відбувається перевірка результатів навчання на уроці. Розповідь (бесіда) вчителя в цій частині уроку має бути чітко структурована за невеликими змістовними блоками. У кожному з них можна виділити три частини:

- ознайомлення (вивчення);

- закріплення (повторення);

- засвоєння.

У кінці останньої частини уроку обов’язково робиться узагальнення навчального матеріалу та його генералізація.