Розвиток і виховання
Виховання є один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямоване тому його результати передбачувані.
Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість, підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості, усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванню особистості, ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути. Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей що формуються впродовж життя людини. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.
Успадковані людиною задатки розвиваються тільки в процесі їївиховання: правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабковиражених задатків, не правильне - гальмує його. Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку; проте головне його завдання йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув психолог Лев Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості. Навчання викликає інтерес до життя. Пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.
Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які не визріли, але перебувають у стадії становлення.
Діяльність як чинник розвитку особистості. Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності.
ДІЯЛЬНІСТЬ - спосіб буття людини у світі, їїздатність вносити в дійсність зміни.
Основними компонентами діяльності є:
1) суб’єкт з його потребами,
2) мета, відповідно деякої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність,
3) засіб реалізації мети,
4) результат діяльності.
У роки навчання студент бере участь в навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. „Тільки та діяльність дає щастя душі - писав К. Ушинський, - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже діяльність, улюблена діяльність вільна, а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед”.
Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вище з згаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого планового перетворення навколишнього середовища й самої себе. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання, праця. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку. В.Сухомлинський з цього приводу писав: „лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитного існування”.
Активність особистості в трудовій діяльності сприяє їїважливому й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.
Зарубіжні теорії розвитку особистості.
У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, то люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що людині від природи властива агресивність, жорстокість та інші негативні моральні якості. Такої позиції дотримуються представники біологічного напрямку в педагогіці. (М.Монтессорі, К.Лоренц, Е.Фромм, А.Чічердіх).
Представники соціологічного напрямку (Ж.Ж.Руссо, К.А.Гельвецій, Д.Дідро) вважали, що вирішальними факторами у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих умовах.
За оцінками прибічників біологічного напрямку, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напрямку - 90%.
Представники біосоціологічного напряму дотримуються думки, то психічні процеси відчуття, сприймання, мислення (мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як явище соціальне.
Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях; 64% чинників - спадковість, 16% - відмінності в рівнях домашнього середовища, 3% - відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї, 17% - змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).
Народна педагогіка про розвиток особистості.
Вплив середовища: З ким поведешся, від того наберешся.
З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким.
Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся.
Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте диття до пуття.
Роль спадковості. Яке коріння, таке й насіння.
Яке зіллячко, таке й сім'ячко.
Від лося - лосенята, від свині - поросята.
Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.
Роль виховання. Як бавитимеш дитя, так воно й виросте.
Бурчання наскучить, приклад научить.
Вікові особливості. Звички трирічного зберігаються до 80 років.
Від п'ятирічного до дорослої людини один крок, а від новонародженого до п'ятирічного - велика відстань.
Відображення вікових періодів до п'яти років, народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.
ЛІТЕРАТУРА:
Галузинський В.М., Индивидуальннй подход в воспитании учашихся. К, 1982
Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особенности школьников М. 1988.
Конюхов О.В., Пашин Ю.В. Наследственность человека М. 1971.
Костюк Г.С. Учебно-воспитательный процес и пихологическое развитие личности К.І985.
Паламарчук В.Ф. Школа учит мислить. М. 1986.
Безпалько В.П. Программированное обучение М. 1970.
Зотов Ю.Б. Организация современного урока М. 1984.
Малафіік І.В. Урок в сучасній школі, питання теорії і практики. Рівне. 1997.
Маргулис Я.Д. Коллективная деятельность учащихся. К., 1990.
Махмутов М.І. Теория и практика проблемного обучения. М. 1972.
Онишук В.0.Структура і методика уроку в школі. К., 1973.