Системи модульно-розвивального навчання (стр. 1 из 7)
Вступ
Життя прекрасне двома речами:
можливістю вивчати математику
й можливістю викладати її.
С. Пуассон
В умовах методологічної переорієнтації школи на розвиток особистості учня, гуманізації навчального процесу, неухильного зростання інформативної насиченості кожного заняття особливо гостро постає проблема раціонального використання навчального часу та наукової організації пізнавальної діяльності учнів як у навчальному закладі, так і вдома. Поряд із вирішенням багатьох завдань навчально виховного процесу слід усунути ряд суттєвих недоліків.
Наприклад:
- переважання колективної і групової роботи над індивідуальною, чітко спланованою та організованою, внаслідок чого мало враховуються індивідуальні особливості дітей, присутня внутрішня пасивність навчання і нераціональне використання часу на уроках ;
- незмога учнів глибоко осмислити виучуваний матеріал через його швидку зміну, слабку структурованість, переважання пасивного сприймання інформації над її осмисленням і практичним використанням, через громіздкість і репродуктивність домашніх завдань;
- обмеженість діалогічного спілкування учителя і учнів на уроках, що пов’язано з великою наповнюваністю багатьох міжособистих контактів між учасниками навчального процесу, що психічно виснажує їх;
- недостатня наступальність конкретного виховного впливу сім’ї, школи, громадськості та ін.
Ці недоліки нейтралізовано в системі модульно-розвивального навчання. Тобто створено такі умови:
1. Зменшено щоденні навчальні навантаження на учня; замість 5-7 предметів, учень готує 2-3 максимум 4.
2. Впроваджено гнучкий розклад і скорочено урок до 30 хвилин. Завдяки цьому, фактично незмінними протягом року залишаються психофізіологічна готовність та інтелектуальна здатність до продуктивного навчання.
3. За допомогою спеціальних психолого-педагогічних заходів (системне тестування інтелектуального і особистого росту учнів тощо) гармонізується система особистісної адаптованості учнів від 5 до 11 класу.
4. Оптимізовано індивідуальний процес кожного, оскільки навчання починається з формування внутрішньої пізнавальної мотивації і закінчується рефлексивним осмисленням себе і своїх можливостей у реальному світі.
5. Технолізовано професійну діяльність учителя завдяки чіткій, логічній послідовності завершеної сукупності різних етапів навчальних модулів, змістової характеристики кожного етапу навчального модуля.
Серед основних завдань, що витікають із принципу модульного навчання, постає актуальне на сьогодні завдання формування самоосвітньої компетентності учнів. Слід осмислити і прийняти новий постулат педагогіки, що важливим є не те, як організовує вчитель діяльність, а те, як організовують її самі учні. Тому основний вектор педагогічної уваги має бути спрямований на перехід учнів до нової діяльності, яка постійно ускладнюється і набуває самостійного характеру. Кожен учитель має створити відповідні умови для самостійно організованої навчальної діяльності, допомогти учням увійти в новий режим роботи, підтримувати й розвивати їх бажання вчитися.
Одним із засобів реалізації системи модульно-розвивального навчання є лекційно практична форма.Вона дозволяє створити оптимальні умови для розвитку особистості в процесі навчання математики, умов найбільшого сприяння розумового розвитку, вміння логічно мислити і чітко викладати думки, добувати знання, самовдосконалюватися і мати від того задоволення. Вчитель математики заздалегідь продумує певні розділи програми відповідно до пояснювальної записки шкільних підручників, навчально-методичної літератури та власного досвіду і складає на основі цього тематичний план-структурно-часову модель навчального модуля. У ньому вчитель планує систему модулів, визначає їх типи за основною дидактичною метою, встановлює орієнтовний зміст усіх видів робіт на модулях і тих, які потрібно заздалегідь виконати для організації та проведення семінарів, практикумів, заліків, самостійних та контрольних робіт; визначає для себе і учнів кінцеву та проміжну мету.
Математика - предмет, на якому виховується культура мислення, ким би людина не стала в майбутньому.
Кожний вчитель мріє мати учнів , які вміють думати. Логічне мислення необхідна умова володіння знаннями. Але, на жаль, школярі дуже рідко намагаються думати. Зараз в нашу школу пішла звичка робити (щоб то не було) “швидше всіх”: хто зробив скоріше і підняв руку, той і герой дня. Якщо будеш думати тебе випередять інші і, ти не піднімеш руки. Маючи великий обсяг програмового матеріалу і невелику кількість годин, вчитель повинен проробити всю заплановану роботу: затримуватись – не треба, думати – ніколи. Одну задачу розв’язали, перейдемо до наступної. Думка вчителя є такою, що за урок “необхідно” виконати раніше запланований об’єм роботи. При такому ставленні до навчання учень вимушений розв’язувати задачі тільки, за зразком і подібністю до попередньої задачі. А результати такого ставлення не можуть бути якісними.
Засвоєння математики вимагає навчити школяра думати: узагальнювати, аналізувати, розглядати різні варіанти розв’язку, будувати контрприклади, складати свої задачі – не лише аналогічно розібраним, але й ті, що випливають із означень, формул, теорем. Необхідно систематично озброювати учнів методами проведення доведень. Сьогодні від системи освіти чекають випускника – особистість, яка повинна оволодіти:
· самостійністю у виборі і прийнятті рішень;
· умінням виконувати й відповідати за свої рішення;
· готовністю нести відповідальність за себе і за своїх близьких;
· готовністю діяти в нестандартних ситуаціях;
· прийомами вчитися самостійно і сприймати природно зміни і постійну перепідготовку;
· ключовими компетентностями і компетентностями з різних галузей знань;
· толерантністю, тобто розумінням того, що, крім власної думки, яку треба вміти відстоювати, аргументувати і захищати, є інші, які також мають право на існування. Життя в соціумі – це постійний пошук розумних компромісів;
· умінням ідентифікувати одночасно себе як члена того чи іншого етносу, носієм національної культури і просто громадянином світу.
Зрозуміло, що зростати за роки шкільного життя особистість з такими якостями – завдання досить складне, але іншого шляху немає, якщо ми хочемо гідно жити в сьогоднішньому і завтрашньому суспільстві.
Розвиток особистості – це розвиток системи «людина – світ». Щоб освіта стала якісною, необхідно, щоб навчальний процес школяра наповнився системою заходів взаємодії з суспільством, з предметним світом взаємодії людини у світі, де школяр здійснює активну діяльність, у процесі якої він стає самим собою.
Тому перебудова народної освіти орієнтує свою діяльність школи і, зокрема, закладів нового типу – гімназій на формування творчої особистості, і розвиток пізнавальної самостійності і активності учнів у навчальному процесі, формування в них творчого мислення, виховання інтересу до навчання, мотивації учіння. Реалізація цих завдань пов’язується з принципом розвивального навчання і знаходить безпосередній вихід на проблему вдосконалення форм і методів навчання.
Логічним етапом подальшого вдосконалення освіти в гімназії є перехід до завершених (модульних) технологій розвивального навчання. Протягом останніх десятиліть у зарубіжній та вітчизняній освіті набувають розповсюдження різні версії завершених (модульних) технологій навчання.
Модульно - розвивальна система навчання розв’язує ряд протиріч, які повною мірою не може розв’язати класно-урочна система навчання, а саме:
1) між колективним способом організації навчання та індивідуальним темпом навчально-пізнавальної діяльності учнів;
2) між необхідністю диференціації освіти та одноманітністю змісту й технологій навчання;
3) між пояснювально-ілюстративним способом викладання та діяльнісним характером учня.
Порівняльна характеристика цих систем має такий вигляд(схема1)
 |
