Організаційні форми навчання
Організаційні форми навчання. Поняття про форми навчання. Загальна характеристика систем навчання.
Зміст навчання, його ціль і завдання, методи навчання реалізуються у формах навчання. В дидактиці форма означає спосіб організації навчання. Вона являє собою побудову способів спілкування вихователя і вихованців по перше спланованому порядку. Кожна з організаційних форм характеризується своєю структурою принципом впорядкованості її елементів. Наприклад, для семінарського заняття як форми навчання характерні такі ознаки: дидактична ціль, задача, об’єм роботи, запитання для роздумів, місце проведення. Основною формою навчання на сьогодні є класно-урочна система, одиницею якої являється урок. У своєму історичному розвитку класно-урочна система пройшла тяжкий і довгий шлях. Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке панувало у школах середньовіччя.
Сутність індивідуального навчання заключалася в тому, що вчитель проводив заняття з одним учнем або у себе вдома, або у домі учня. Позитивними якостями цього навчання можна назвати такі:
- високий рівень самостійності;
- можливість регулювати темп роботи;
- ефективність про оволодінні поглибленими знаннями, уміннями і навичками;
- організація систематичного контролю і можливість підібрати диференційовані завдання.
Негативні якості є:
- учні не спілкуються один з одним;
- не вчать позитивного ідеалу;
- потребуються великі матеріальні затрати.
На сьогоднішній день індивідуальне навчання використовується у вигляді репетиторства, доповнюючи колективне навчання, а також рекомендується окремим учням за медичними показниками.
В скорому часі на зміну індивідуальному навчанню прийшло індивідуально-групове. Групи не були постійного складу, діти були не одного віку і рівня знань. В школах такого типу матеріал зазубрювали тому, що вчитель вимагав точного повторення матеріалу.
В 20-30 рр. XVIстоліття, коли стали розвиватися міста, торгівля промисловість, виникли початки класно-урочної системи.
Першим розробив важливі питання класно-урочної системи великий чеський учений – педагог Я.А. Коменський. Разом з тим він висвітлив ряд правил; якими користуємося і сьогодні, учня приймаються до школи раз в рік; діляться на класи з постійним складом учнів; класні заняття повинні проводитися щоденно по 4-6 годин з перервами між ними; вчитель повинен працювати з усім класом. Великий внесок у розвиток класно-урочної системи приніс відомий педагог і психолог ХІХ століття К.Д. Ушинський.
На початку ХХ ст. була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи. Американська вчителька з міста Дальтона Елен Пракхерст запропонувала свій план, суть якого полягала в тому, що замість класів уроки проходили в лабораторії. Вчитель давав індивідуальні завдання, допомагав кожному учневі, якщо було потрібно.
Другою формою яка виникла в другій половині ХІХ ст. в США, був так званий метод проектів. Основою цього методу була формула “навчання за засобами праці”. З’явились тематичні центри, в яких навчання поєднувалося з трудовою діяльністю.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були відомі і такі форми навчання, як Мангеймська, запроваджена в Германії І.А. Зикингером.
Він поділяв усіх дітей на 4 групи:
- основні класи для дітей з середніми здібностями – навчання 8 років;
- класи для мало здібних дітей – навчання 4 роки;
- допоміжні класи для розумово-відсталих дітей – навчання 4 роки;
- класи для талановитих – навчання 6 років.
В американській школі використовувалася і така форма, як план Грампа, який відводив 40% часу на навчання учнів в великих групах (100-150 чоловік); 20% - в малих групах (10-15 чоловік); 40% - на самостійну роботу.
Практично ні одна з цих форм не прижилася в школі і залишилася основною формою класно-урочна система.
Позитивними якостями класно-урочної системи як форми навчання являється чітка впорядкованість навчального процесу, емоції викладача, зміст викладання нового навчального матеріалу з самостійною роботою учнів.
Негативні сторони уроку як форми навчання – неможливість повідомляти учням одночасно різну інформацію, рівність до середнього учня, труднощі у індивідуальному підході.
До уроку як форми організації навчання ставляться дидактичні, виховні і організаційні вимоги.
Дидактичні вимоги пропонують:
- визначення освітніх завдань уроку і його складових елементів, місце конкретного уроку в системі других занять;
- визначення оптимального складу змісту уроку з вимогами навчальної програми, цілями уроку і рівнем розвитку учня;
- вибір раціональних методів, прийомів, засобів навчання, які забезпечують пізнавальну активність учнів.
Виховні вимоги до уроку пропонують:
- наявність виховного завдання уроку;
- формування наукового світобачення;
- високих моральних і естетичних смаків, забезпечення зв’язку навчання з практикою і з життям;
- формування і розвиток у учнів пізнавальних інтересів, позитивних мотивів навчання, навичок самостійної роботи.
Організаційні вимоги до уроку пропонують наявність продуманого плану уроку; організаційну чіткість його проведення; раціональне використання засобів навчання.
Щоб визначити спільні сторони уроку необхідна їх класифікація.
В дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків:
- за способом проведення – урок – лекція, кіноурок, урок практичних завдань; урок – бесіда;
- за характером пізнавальної діяльності – урок первинного закріплення; урок освітніх понять і термінів;
- за ступенем самостійності – урок самостійної роботи, урок роботи педагога з групою.
Найбільш відомою в наш час є класифікація уроків за дидактичними цілями і місцем уроків в їх спільній системі.
В поєднанні з даною класифікацією виділяють такі типи уроків:
- урок оволодіння новими знаннями;
- урок формування умінь і навичок;
- урок повторення і закріплення;
- контрольно-перевірочний урок;
- комбінований урок;
- урок систематизації і узагальнення знань, умінь і навичок.
Урок має певну будову (структуру).
В поняття “структура” входять три ознаки: з яких елементів складається урок; послідовність, в якій ці елементи включаються в урок; взаємозв’язок цих елементів.
В уроках виділяють такі спільні структурні елементи: організація учнів до уроку, перевірка засвоєння навчального матеріалу, оголошення теми і завдання уроку, пояснення, закріплення, повторення, домашнє завдання.
Дидактичними цілями уроку є вивчення навчального матеріалу, формування знань, їх закріплення, перевірка.
Дидактична структура є необхідною для всіх типів уроків. Вона може бути наступною: актуалізації попередніх знань; формування нових понять і способів діяльності; формування умінь, навиків, розумових і практичних явищ.
Логіко-психологічна структура виходить з характеру процесу творчої пізнавальної діяльності учнів і може включати виникнення проблемної ситуації і поставлення певної проблеми.
Наведемо приклад комбінованого уроку, який має таку структуру:
Організація знань умінь, навиків; мотивація вивченого; вивчення нового матеріалу, його розуміння, осмислення; первинне закріплення знань; засвоєння знань; умінь і навиків, самостійна робота по творчому засвоєнню знань; перевірка результатів праці; підсумок уроку, домашнє завдання.
В даний час використовуються нестандартні уроки. Це інтегрований урок, коли матеріал декількох тем вивчається одним блоком; міжпредметний урок, коли об’єднується матеріал декількох родинних предметів; урок – ессе, театральний урок, урок – конкурс; урок – суд, урок – екскурсі.
Ефективність використання різних форм навчання виділяється в багатьох випадках способами організації навчальної діяльності учнів. Виділяють три способи: індивідуальна, групова, колективна робота учнів на уроці.
Індивідуальна робота на уроці передбачає виконання завдань самостійно кожним учнем на рівні його навчальних можливостей. Це форма роботи використовується і в умовах програмового і комп’ютерного навчання.
Фронтально робота передбачає виконання всіма учнями одного і того ж завдання.
Групова робота – це такий спосіб організації навчальних занять, при яких ставляться певні завдання групі з 5-7 чоловік.
Основні вимоги до форм організації навчання:
- виховні – єдність видів виховання спільної культури учнів; формування працелюбності, відповідальності; вироблення навиків до систематичної праці;
- дидактичні – реалізація принципів навчання; чітке визначення цілей і завдань вивчення; вміла організація навчальної роботи; визначення структури заняття;
- психологічні – результат психологічних особливостей учнів, їх реальних можливостей; стимулювання позитивних відношень учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації учнів. Важливий і настрій педагога, який потребує зібраності, самоконтролю, уваги, спілкування з групою;
- гігієнічні – не допускати стомлення учнів; попереджувати одноманітність учнівській роботі, монотонність пояснення.
У форму організації навчання входять такі форми, як лекції, семінари, практикуми, консультації, факультативи, самостійна робота, курсові і дипломні проекти, навчальна практика.
Основна дидактична ціль лекції – сформувати орієнтаційну основу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. В лекції реалізуються дві функції – методологічна і організаційна. Перша вводить студентів в науку в цілому, додає навчальному курсу концептуальність; друга пов’язує всі інші форми навчальних занять, які логічно слідкують за нею, опираються на неї змістовно і тематично.
Лекція складається з трьох основних етапів:
- вхідна частина. Формування цілей і завдань лекції. Коротка характеристика проблеми. Показ складу питання. Список літератури;
- виклад. Докази, факти, аналіз понять, демонстрація слайдів. Характеристика різних точок зору. Зв’язок з практикою. Область використання одержаних знань;