Реферат на тему:
Теоретичний аналіз змісту морального виховання особистості
Сьогодні проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, підкорення їх потребам ринку, девальвації й релятивізації моральних цінностей, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів морального виховання студентської молоді.
Нині перед національною системою виховання в нашій державі постають якісно нові завдання, що вимагають практичного перетворення системи освіти. З огляду на це сучасні вчені наголошують на необхідності формування в особистості загальнолюдських моральних якостей. Саме тому метою даногодослідження є розгляд змісту морального виховання особистості в сучасних умовах розвитку суспільства.
Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на поняття “мораль”, “моральність”. Для того щоб окреслити головний зміст процесу морального виховання, потрібно звернутись до вітчизняної традиції тлумачення цього поняття. Поняття “мораль” і “моральність” (від лат. mor, moris – норов, вдача, звичаї) як сукупність норм поведінки, спілкування та взаємин, що прийняті в соціумі, мають фундаментальне значення для теорії морального виховання. Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного [10, с.12]. На думку І.Беха, моральність є “формою суспільної свідомості відносно двох сфер – світу людей і світу речей – може виступати і як суб'єкт-суб'єктне, і як суб'єкт-об'єктне ставлення” [1, с.8]. Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності.
Моральне виховання особистості в сучасних умовах розвитку суспільства – проблема, що хвилює вчених різних галузей наук. Аналіз і порівняння тлумачення терміна “моральне виховання” в зарубіжними та вітчизняними вченими показав, що незважаючи на спільні елементи в розумінні його існують відмінності.
Термін “моральне виховання” в зарубіжних працях трактується як “moraldevelopment” (моральний розвиток) або “moraleducation” (моральна освіта). Проте провідні сучасні науковці України доходять висновку, що таке визначення не відбиває всієї складності проблеми морального виховання, обмежує її лише оволодінням знаннями про сутність моралі, уявленням про моральні цінності [6, с.29]. Термін “моральне виховання” в педагогічній науці є широковживаним, але не має “чіткої визначеності”, на що вказував І.Бех. Так, учений пояснював, що виховну технологію ототожнюють з виховними методами, а введення цього поняття вважають даниною моді.
Аналізуючи методологічні основи проблеми морального виховання особистості, ми звертали увагу на сукупність вихідних філософських, педагогічних, етичних та естетичних ідей, що знайшли прояв у основних тенденціях щодо трактування сутності морального виховання: антропоцентричної, теоцентричної, соціоцентричної. Таку класифікацію ми знаходимо у О.Вишневського та В.Білоусової. На думку О.Вишневського, антропоцентрична тенденція ґрунтується на системі вартостей віри в Людину – без Бога [3, с.81]; теоцентрична тенденція характеризується вірою в існування Вищого Абсолюта, “що втілює ідеал Добра” [3, с.80]; особливість соціоцентричної тенденції в моральному вихованні полягає в тому, що вона спирається на “замовлення вождів”, відповідно до потреб ідеології, та визначається суспільними умовами, нормами й принципами, що формуються або є прийнятими в даному суспільстві [3, с.90].
Цієї ж думки дотримується В.Білоусова, яка також поділяє різні підходи до систем виховання й визначає три тенденції: антропоцентричну (“базові цінності цього виховання – самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність” [2, с.38-39], соціоцентричну (“найвищою цінністю виступає людство в цілому” [2, с.38]) та тенденцію, що спирається на релігійні виховні традиції (основні цінності – “християнське милосердя, довіра, терпимість, мужність, скромність”) [2, с.157].
Представники антропоцентричної тенденції відстоюють думку щодо абсолютної цінності особистості. Виправдовуючи природні риси характеру людини, вони надають священне забарвлення її бажанням, почуттям, прагненням. Ідея гуманізму, що виникла на основі язичеських навчань давніх народів, містицизму та окультизму набула великого значення в європейському менталітеті епохи Відродження, а згодом – у різних педагогічних і філософських системах персоналістичного, екзистенціального й теософського змісту. Крайнім вираженням цієї тенденції було ствердження егоїзму, гедонізму, прагматизму, цинізму, індивідуалізму, вседозволеності [7, с.172].
Представники теоцентричної тенденції розуміли людину як об'єкт вищої Божественної любові. Особистість вимагала права на індивідуальність, і при цьому її виховання мало спиратися на принцип любові й поважне ставлення до інших. У цьому випадку моральне виховання особистості обумовлювало створення соціокультурного ідеалу, що мало такі моральні якості, як милосердя, терпіння, цнотливість, лагідність, смиренність тощо. “Сутність морального виховання, – писав О.Вишневський, – полягає в тому, що людина утверджує в собі свою природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі та в навколишньому житті. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною абсолютних вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер і являють собою необхідний елемент людяності” [3, с.89-90].
Учені, які працювали в соціоцентричному напрямі, вимагали від особистості служіння колективу, повного підпорядкування вимогам моральних норм навколишнього суспільства, де вища цінність – соціум. Негативним аспектом даної тенденції виступав корпоративізм, коли сенс життя зв'язувався зі спільністю поглядів приватних інтересів обмеженої групи людей, де місце морального виховання особистості посідає ідеологія.
Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. Тому ми розглядаємо моральне виховання особистості в педагогічному й психологічному аспектах. О.Вишневський, підкреслюючи значущість морального виховання для демократизації українського суспільства, вказував, що шлях до успіху в сучасному українському вихованні веде тільки через моральне відродження, й практичне завдання вихователя полягає в удосконаленні того середовища, в якому живе вихованець (стосунків у сім’ї, школі, інституті; змісту освіти; методів навчання тощо), а також в “демонструванні” власного ставлення до світу (до фактів, подій, людей, літературних образів, історичних постатей тощо). Учений вказував, що потрібно намагатися вчасно надати вихованцеві моральну допомогу своєю порадою та прикладом [3, с.105-106].
Б.Чижевський, характеризуючи національну систему виховання в умовах державотворчого процесу в Україні, вказував, що моральне виховання особистості має базуватися на поєднанні освіти й національної культури, де вся система виховання розглядалася як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення й слугувала ефективним засобом, за допомогою якого держава й попередні покоління мали можливість формувати людей за своїми аналогами. Побудова ж демократичного суспільства, на думку вченого, має базуватися на національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі й спрямовуватися в площині Я-концепції особистості, творчої особистості, громадянина, патріота України [14, с.82].
М.Стельмахович, досліджуючи виховні цінності підростаючого покоління в Україні, підкреслював, що система освіти повинна виховувати високоморальну особистість на засадах національних надбань:
“... Мудрість нашого народу йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба й світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, духу Матері-України” [11, с.131].
В.Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. “У цьому випадку, – підкреслювала педагог, – інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе” [2, с.187].
Здійснивши аналіз останніх досліджень, ми дійшли висновку, що термін “моральне виховання” розглядається як: “суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку” [8, с.5]; “процес, специфічні функції якого здійснюються за своїми власними правилами та закономірностями” [8, с.5]; “цілеспрямований уплив старшого покоління на молодше з метою вироблення в нього стійких моральних якостей” [5, с.7]; “стрижень гармонійного розвитку особистості” [12, с.7]; “форма трансформації досвіду й сфера реалізації людської моральної культури” [13, с.104]; “корекція поведінки, виправлення бажань i почуттів, культивування чеснот на рівні мотивів діяльності” [4, с.6]; “виховання моральних якостей, вироблення умінь i навичок моральної поведінки, формування гуманних взаємин” [9, с.1-2].
Моральне виховання особистості має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Завдання морального виховання ми визначили як процес трансформації суспільно значущих норм, принципів, регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські моральні цінності в індивідуальні якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.