2. Позитивні народні традиції, звичаї, культурні цінності, народне мистецтво.
3. Розвиток національних традицій у сучасній культурно-побутовій сфері.
4. Етнічні процеси взаємодії, взаємовпливу в традиційно-побутовій сфері українців та інших народів, що живуть на території України або межують з її кордонами.
Кожний елемент традиційно-побутової культури, що складає основу народознавчого змісту (традиційні види господарства, домашні промисли і ремесла, народне житло, одяг, кулінарія, транспорт, громадський і сімейний побут, світоглядні уявлення і вірування, народні знання, фольклор, народне мистецтво), вимагає висвітлення рис, притаманних саме українському народу. Для цього слід вдаватися до порівняльних характеристик, наводити відомості про елементи культури народів, що жили в різних історико-етнографічних регіонах України. Водночас намагатися показати національну цілісність культури нашого народу, його культурно-історичну єдність з народами світу, значення здобутків української народної культури.
Реалізуючи виділений зміст на рівні конкретного навчального матеріалу, необхідно показати зв'язки між історією своєї місцевості та історією України, взаємодію минулого, сучасного і майбутнього. Важливо в інтерпретації фактів забезпечити особистісне ставлення дитини до глибокої давнини, відобразити досвід минулого в потребах, інтересах, цінностях сьогоднішнього дня, в мотиваційній сфері життєдіяльності учня. Це сприятиме розумінню дитиною сучасних етнічних процесів, виходу у широкий багатонаціональний і полі культури й й світ.
Актуалізація одержуваних знань досягається за рахунок систематизації навчального матеріалу навколо життєво важливих для дитини знань, які зумовлять накопичення і розвиток його соціального досвіду.
У програмах виділяються такі теми:
1. "Твоя світлиця — рідний дім",
2. "Рід, родина, рідня",
3. "Де ти з'явився на світ",
4. "Твій рідний край",
5. "Твоя країна — Україна".
З метою підготовки учнів до вивчення систематичного курсу народознавства в середній ланці школи тематична організація змісту адаптована до перспективних потреб.
У програмах важливе місце відводиться створенню передумов для розвитку в дітей активного ставлення до історичного пізнання, включенню їх у різноманітну практичну діяльність, пов'язану з пошуком і переробкою інформації.
У школах доцільно створювати етнографічні музеї — світлиці, української хати, народного одягу, ремесел і промислів, писанок, вишивок, народної казки тощо; організовувати етнографічні і фольклорні розвідки, практикувати проведення календарних і родинних обрядів, свят за участю представників старших поколінь.
Обсяг програм дає змогу використовувати їх і в групі продовженого дня, а також у процесі вивчення інших предметів навчального плану.
II. 2. Календарна обрядовість українців - важливий змістовний фактор національного виховання учнів молодшого шкільного віку.
Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося землеробство. Українці — нація зі стародавньою високорозвиненою землеробською культурою. Населення займалося тут мотичним землеробством ще в епоху неоліту — VI—IV тисячоліття до н. е. Сприятливі кліматичні умови: помірно холодна зима, літо з достатньою кількістю як теплих сонячних днів, так і дощів; родючі ґрунти — переважно чорноземи — з великою місткістю поживних речовин; давні землеробські традиції, культурно-господарські контакти з сусідніми народами — все це зумовило досягнення українців у розвитку традиційної агротехніки, значну варіативність їхніх землеробських знарядь.
Землеробство поділяється на три основні галузі: хліборобство, городництво та садівництво. За циклічністю землеробських робіт протягом року розрізняються обробіток грунту та посів; догляд за рослинами; збирання врожаю та його переробка. За змістом і засобами діяльності у землеробстві виділяються дві основні складові: землеробська техніка (знаряддя праці), котра, як елемент продуктивних сил, є найбільш рухливою й чутливою щодо змін; агротехнічні знання — народний досвід, традиції й навички вирощування тих чи інших рослин. Важливим елементом агротехнічних знань, як і землеробської культури в цілому, є системи землеробства.
В Україні було відомо кілька систем землеробства. Найбільш давньою, яка до початку XX ст. траплялася лише подекуди в Карпатах і на Поліссі, була вирубно-вогнева система. На обраній під посів у лісі ділянці (підсіці) восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон.
У наступні роки на підсіці висівали жито або інші зернові культури. Через три-чотири роки урожайність такого лану різко знижувалась і його залишали незасіяним — «відпочивати», «лежати». Вирубно-вогнева система характеризувалася вкрай низькою продуктивністю праці.
Призначення народних літніх урочистостей, фольклорно-календарної обрядовості — уславлення, поетизація розквіту і краси природи, збирання врожаю, турбота про його збереження, побажання і оспівування добробуту людини, її вільної праці.
Велике виховне значення мають звичаї та обряди, пов'язані з "зеленим святом" (інші назви — клечальна неділя, трійця), а також із святом Івана Купала. Скільки життєвостверджуючих і високопоетичних пісень, легенд, переказів оживають у народній пам'яті в дні підготовки і відзначення цих свят! Скільки дотепності і кмітливості, винахідливості, одним словом, творчості проявляється в процесі виконання обрядів на честь цих свят!
На "зелене свято" заквітчують свою домівку (хату, кімнату) квітами, підлогу встеляють рутою — м'ятою, духмяним чебрецем, іншим зелом. Клечальна неділя — це вшанування царств рослин, "зеленого дому", в якому живе людина. Завдяки цьому святу учні глибше усвідомлюють і відчувають свою єдність із природою, красою рідного краю.
Необхідно залучати дітей до вирощування рослин, які застосову- ються у процесі святкування цієї дати, щоб не збіднювати флору рідної місцевості. Активна участь учнів у святі виховує в них бережливе ставлення до природи, її краси. На власному досвіді вони глибше відчувають, що затишок, зручність, краса і гармонійність життя залежать від того, якою мірою зберігається природа — наш "зелений дім".
Високої естетики і моралі, глибокого ліризму і життєвого оптимізму сповнене свято Івана Купала. Готуючись до нього, учні дізнаються, що наші далекі предки відзначали це свято в день літнього сонцестояння, коли природа у своєму розвитку сягала апогею.
Це свято чарівної краси, добра, невичерпної фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє, через яке червоною ниткою проходить народна пісня, що торкається потаємних схованок серця, душ всіх учасників.
Співаючи, дівчата збирають квіти і плетуть вінки (з нагідок, ромашок, сокирок, м'яти та ін). У цей час хлопці приносять велику і красиву гілку верби, встановлюють її. Дівчата прикрашають гілку квітами, різнокольоровими стрічками, цукерками. Усі танцюють навколо Купала, водять, хороводи, співають. Хлопці готують хмиз, дрова, розпалюють багаття. Лунають жарти, сміх. Міцно взявшись за руки, з жартами і примовками, хлопці та дівчата парами стрибають через купальське вогнище. Під час стрибка руки не можна розмикати: за народним повір'ям у такому разі дівчина восени не вийде заміж, а .хлопець не жениться.
Потім з піснями дівчата ідуть до річки. Кожна з них запалює свічку, закріплює її на своєму віночку. Настає один із найбільш утаємничених і "доленосних" моментів: кожна дівчина обережно, з внутрішнім тремтінням опускає свій віночок на воду і, затамувавши подих, стежить, що буде далі. З цією миттю пов'язано багато народних повір'їв. Так, якщо хлопець, який любить дівчину, попливе і серед інших зуміє вибрати вінок саме своєї обраниці, він може надіятися, що вона вийде за нього заміж. Якщо ж свічка погасне чи вінок попаде в вир і потоне, дівчина впадає в зажуру: адже це погана прикмета...
Цього дня, увечері і вночі розповідають один одному і .в гурті різні прикмети, повір'я, перекази, легенди, бувальщини, пригоди, так чи інакше пов'язані з святом Івана Купала. Учні дізнаються, що в минулому дівчата і жінки збирали в ніч на Купала цілющі трави, а найбільш заповзятливі і відважні, не боячись ніяких страхів, темної ночі йшли в ліс шукати опоетизований народом цвіт папороті. За повір'ям папороть цвіте лише в ніч на Івана Купала, і хто знайде цей чарівний цвіт, той буде щасливий в коханні, у житті.
У процесі підготовки і проведення цього свята учні глибше пізнають духовність попередніх поколінь, дізнаються про їхні надії і сподівання, побут і дозвілля, глибше розуміють творчі основи народного життя. Учні переконуються в тому, що наші предки любили красиве в житті, множили добро, утверджували високу мораль.
Одними з найважливіших віх народного календаря є трудові свята, пов'язані з жнивами. Жнива — найвідповідальніший період у житті рідного народу, який здавна в усьому світі називають Народ-Хлібороб.
Найефективнішим з виховної точки зору в цьому світі є активна участь дітей разом із батьками, вчителями. Іншими краянами в жнивах, в тому числі в зажинках і обжинках. Свята зажинок і обжинок естетично обрамляють жнива як найвідповідальнішу подію народного календаря.
Батьки і вчителі мають сприяти, тому, щоб учні брали активну практичну участь у зажинках і обжинках. Крім цього, на уроках і позакласній роботі школи має широко реалізовуватися програма зажинкових і обжинкових пісень, хороводів та інших компонентів цих традиційних обрядів.
Практична участь учнів у жнивах, зажинках і обжинках, у від повідних звичаях і обрядах залишає глибокий слід v душі вихованців.