Отже, у вступній частині обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, головні завдання дослідження, розкрито новизну, теоретичну та практичну значущість роботи.
РОЗДІЛ 1
ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
ТА РОЛЬ МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В ЕСТЕТИЧНОМУ РОЗВИТКУ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ
1.1 Значення естетичного виховання та роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників
Відомо, що в теперішніх сучасних програмах виховання та розвитку дітей дошкільного віку естетичне виховання не виділено в окремий розділ, а переплітається з багатьма сторонами життя дитини. Його виховні завдання перебувають у тісних взаємозв’язках з іншими (моральними, розумовими, фізичними) і реалізуються в основних формах організації дитячої діяльності (ігри, заняття, побут, праця, свята і розваги).
В основі естетичного виховання лежить розвиток емоційної чутливості до прекрасного, негативного ставлення до потворного. Через те ми іноді використовуємо такі формулювання, як “привчати дітей емоційно сприймати”, “відчувати задоволення”, “любити і прагнути”, “проявляти здібності” та ін. Але слідом за цими загальними формулюваннями ми щоразу пробуємо конкретизувати, в чому саме це проявляється. Наприклад, висовується вимога “виявити музичний і поетичний слух” і тут же конкретизується, як можна перевірити рівень розвитку слуху і що вимагати від дітей: “чисто інтонувати, визначати на слух, чи правильно проспівано пісню, розрізняти більш високі і низькі звуки; регулювати їх силу й висоту, зміну темпів у співанні, читанні віршів”. Отже, виховні процеси і якості характеризуються конкретно з урахуванням рівня вікового розвитку та особливостей естетичного переживання.
Естетичне виховання показано не ізольовано, а в щільному взаємозв’язку з усіма сторонами виховання. Психічні процеси та якості особистості, спрямовані на виховання естетичного ставлення до навколишнього, в дошкільному віці розвиваються малопомітно, нешвидко, в своєрідній формі. Так, як малюки граються в сюжетні ігри з ініціативи вихователя та його допомогою, то дітям чотирьох років пропонується гратися в сюжетні ігри, самостійно вигадуючи сюжет: п’ятирічним дітям – самостійно знайти сюжет і розгорнути дії, а старшим – робити це і самостійно, і з власної ініціативи.
Для того, щоб уміти захоплюватися красою форми, розрізняти поєднання звуків, барв, слів і милуватися всім цим, треба пройти довгий шлях нагромадження елементарних естетичних вражень; потрібен певний рівень формування тонких диференціювань у зорових і слухових відчуттях, певне збагачення емоційних і пізнавальних процесів.
Видатні суспільні діячі і педагоги розглядали естетичне виховання не як ізольовану ділянку роботи з дітьми, а як нерозривно пов’язаний з трудовим, моральним, фізичним вихованням процес. Естетичне виховання включає в себе вплив не тільки мистецтвом, але й засобами оточуючої дійсності: красою природи, відносинами в колективі, трудовою і художньою творчістю. Естетичне виховання та художня освіта дітей бере свій початок у дошкільному віці. В подальшому естафету заохочення молодого покоління до мистецтва і художньої творчості бере на себе загальноосвітня школа. Школа пропонує, як правило, три предмети гуманітарного циклу: літературу, музику, зображувальну діяльність. Їх роль у формуванні особистості, безумовно, висока. Але чому в загальноосвітній школі відсовується на другий план, а то й далі, такий вид мистецтва, як театр. Театр – це синтез мистецтв, що ввібрав в себе практично все, що допомагає розвиватися повноцінній людині, яка вміє сприймати оточуючий світ як живий єдиний організм.
А розпочинати залучення до театру та театралізованої діяльності необхідно ще з дошкільного віку – з дитинства. Адже світ дитинства поруч з нами, він всередині нашого дорослого світу. Він дивиться на нас очима дитини, говорить її голосом. Колись він був і нашим світом, але ми пішли відтіля, а шляху назад немає.
Світ дитинства, внутрішній світ дитини – ключ до багатьох хвилюючих проблем нашого життя. Відчинити заповітні двері в світ дитячої свідомості допомагає гра. Видатний режисер і актор К.Станіславський в своїй книзі “Робота актора над собою”, характеризуючи дитячу гру, говорить, що гра дитини відрізняється вірою в дійсність і правду вигадки. Варто дитині тільки сказати собі “...начебто”, і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитині помічається ще одна властивість: діти знають, чому вони можуть вірити і чого не потрібно помічати.
Вберегти від естетичної глухоти – означає зробити крок до гармонії.
Аналіз психолого-педагогічної літератури (Д.С.Виготський, Ю.З.Гільбух, О.Г.Ковальов, О.В.Проскура, Б.М.Теплов та ін.) засвідчує, що вчених та педагогів-практиків давно цікавить питання діагностики та розвитку загальних інтелектуальних та спеціальних здібностей дітей. Натомість, аналіз сучасного стану громадського дошкільного виховання дає змогу стверджувати, що ця проблема загалом та питання діагностики і розвитку художньо-творчих здібностей в дошкільників досліджена недостатньо. Саме тому свій науковий інтерес я зосередила на теоретичному та практичному вивченні проявів творчості дошкільників у театралізованій діяльності та їх безпосередньому впливі на естетичне виховання старших дошкільників...
Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є “своєрідною творчістю психофізіологічних станів” людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.
Ми, дорослі, знаємо з підручників психології, з життя, що “накопичення позитивних емоцій”, “придбання позитивного емоційного досвіду” в дитинстві, тобто в час найбільшої духовної відкритості людини, в час найвищої її здатності до співчуття – річ воістину безцінна. Адже і “кохати чужим коханням і страждати чужими стражданнями” (В.Белінський) потрібно вчитися. І в цьому велика заслуга саме театру.
Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом – це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже “смачний” для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним “начебто”.
Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.
Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.
Театр – один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється.
Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки, діти зустрічаються з такими репліками:
“Що вдієш на таке насильство?
Зайчик вовку виручку несе,
Бо у звіриному суспільстві
Закони м’язів над усе”.
(“Заяча крамничка”)
Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така ситуація не призводить до добра. А водночас є стільки позитивних і повчальних моментів:
“А Українські землі – диво!
За труд відплачують як слід.
І ріпка виросла красива.
“Хороша ріпка”, – каже дід”.
(“Ріпка”)
Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у дітей інтерес і спонукають бажання дізнатись про це.
“Князь Кий там жив, у тій оселі –
Тоді він княжив в тих краях.
На стінах зброя аж до стелі –
То списи, що були в боях.”
(“Вареники в сметані”)
Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зайчика, якого вигнала лисиця. З’являється бажання допомогти, заступитися.
Радість залучення до духовної культури народу, країни, людства, щастя відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу прекрасного – виховне значення всього цього важко переоцінити.
А.Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого”. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній.
Що ж таке театр у житті дитини?
· По-перше, це свято – яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.