4. Прищеплювати старшокласникам необхiднi знання, що стосуються виховання в них норм поведінки у вільний час.
5. Доступно і переконливо передавати свої знання старшокласникам, пояснювати теми, що стосуються вільного часу і дозвілля, вiдстоювати правильнiсть своїх суджень, допомагати у засвоєннi i застосуваннi набутих знань у життi, сформувати високий рiвень усвiдомлення власної поведiнки.
6.Спiлкуватися з старшокласниками, встановлювати з ними дружнi стосунки, вмiння за виразом обличчя школяра правильно судити про його психiчний стан на даний момент, розумiння емоцiй, внутрiшнього свiту i врахування їх в організації змістовного дозвілля.
7.Органiзовувати колектив школярів на виконання поставлених завдань; показувати особистий приклад; використовувати рiзноманiтнi засоби i форми педагогiчної роботи з організації вільного часу; стимулювати роботу старшокласників i надавати їм допомогу; здiйснювати внутрiшню i зовнiшню координацiю роботи окремих школярів i колективу класу; стимулювати самовиховання; створювати умови для вияву активностi, самостiйностi, iнiцiативи пiд час проведення рiзних заходiв з організації дозвілля в позаурочний час.
8.Добирати матерiал так, щоб вiн мав виховне спрямування; вибирати такi заходи, якi давали б найбiльший ефект , повiдомляти iнформацiю, доводити, переконувати; використовувати всi можливостi навчальних предметiв для формування в учнiв правильного розуміння вільного часу та дозвілля.
9.Вивчати особу школяра i колектив учнiв з метою дiагностики їх розвитку й освiченостi в аспектi змістовного проведення вільного часу; спостерiгати, аналiзувати й осмислювати особисту роботу, досвiд колег та кращих соціальних педагогів з даної проблеми; корегувати, проводити психолого-педагогiчнi дослiдження; прогнозувати вплив виховних форм, засобiв, методiв i прийомiв на організацію вільного часу старшокласників.
10. Визначати конкретнi мету i завдання процесу організації вільного часу школярів, враховуючи вiковi та iндивiдуальнi особливостi членiв колективу; визначати способи досягнення мети; планувати роботу з окремими старшокласниками; складати план роботи, продумувати змiст; розробляти близьку, середню i далеку мету; висувати i вирiшувати завдання організації вільного часу з позицiй комплексного пiдходу; передбачати i зазделегiдь планувати взаємини з школярами, застосовуючи систему контролю i самоконтролю.
Професiйна діяльність соціального педагога у роботі з організації вільного часу повинна підпорядковуватися iндивiдуальним закономiрностям, найхарактернiшими iз яких є[41,с.122]:
· усвiдомлення необхідності органiзацiї педагогiчної дiяльностi не за наказом, а за внутрiшнiм бажанням i мотивом;
· умiння брати на себе вiдповiдальнiсть при виявленнi й вирiшеннi важких педагогiчних проблем з організації вільного часу;
· висока професiйна компетентнiсть, самостiйнiсть суджень, оперативнiсть i смiливiсть щодо прийняття рiшень;
· наявнiсть особистої методики, досвiду створення захоплюючої атмосфери, що сприяє формуванню в учнiвської молодi морально-етичних норм проведення вільного часу ;
· здатнiсть до постiйного самовдосконалення, творчого пошуку, вмiння заглянути в майбутнє, вiдшукати новi педагогiчнi знахiдки;
· здатнiсть швидко пов'язувати новi знання з уже набутими.
2.3 Самовиховання як важливий чинник організації вільного часу школярів
Молодість є оптимальним періодом для використання свого вільного часу з метою самовиховання, оскільки в цьому віці людина ще не переобтяжена побутовими, сімейними та робочими обов’язками. А також сприятливим є той фактор, що молода людина лише формується як соціально зріла особистість, тому їй простіше засвоювати та відтворювати культуру суспільства і адаптуватися до соціальних умов.
Сучасна молодь використовує свій час по-різному. Проте для тих, хто хоче чогось досягнути в житті, реалізувати себе, зрештою пристосуватися і вижити в суспільстві у вільний від обов’язків і роботи час є можливістю вдосконалити себе, розвинути свої здібності.
Для обгрунтування даного питання важливим є чітке наукове визначення поняття «самовиховання».
Л. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення [6]. Як особливий вид діяльності самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою).
А. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" – це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку [12]. Це процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі й своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.
Як зазначає Ю. Орлов, "самовиховання – це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання – це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу". Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації [19].
Усвідомлене самовиховання в аспекті ефективної організації вільного часу здійснюється в трьох основних напрямках:
— розвиток моральних і емоційно-вольових рис і якостей;
— вдосконалення розумових здібностей і процесів;
— фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я.
Найважливішими внутрішніми передумовами, що визначають ефективність самовиховання: є
— переконання, самосвідомість та самокритичність;
— потреби та мотиви, життєві настанови;
— самоповага і мужність;
— навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання;
— знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;
— свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання;
— психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і систематичної роботи над собою.
Отже, процес самовиховання і самовдосконалення починається із визначення суспільної цілі та змісту свого життя, а також самопізнання і співставлення свого “Я” із вимогами власними чи суспільства, що веде до усвідомлення необхідності роботи над собою. Усе починається з постановки мети, з уявленням про ідеальний, бажаний образ свого “Я”.
Статисти підрахували, що при “тривалості життя 72 роки – 22 роки у людини йде на сон, 10 –– на працю і 6 –– на їжу. Склавши ці три числа, ви побачите, що вони становлять трохи більше половини від 72-х. А що стається з рештою 34 роками? Це вже залежить від самої людини, на що вона їх витратить. Саме цим і оцінюється життя кожної нормальної людини. Ви, можливо, здивовані: як багато часу у вашому розпорядженні! Але за той самий час одна людина може зробити в житті дуже багато, а інша –– майже нічого ” [16,с.75].
Наприклад, Норберт Вінер, основоположник кібернетики, всі вільні години присвятив своїй ідеї. І потім, коли у товаристві вихваляли його геніальність, він заперечував і казав, що якби хтось інший присвятив усі свої вечори, суботи і неділі праці так, як він, то зміг би досягти того самого. Якщо хтось протягом 50 років (від своїх 22-х до 72-х) лише дві години на день битиме байдики, за рік (365 днів) це становитиме 730 годин, за 50 років –– 36 500 годин, тобто понад 4 роки, що є досить великим терміном[45,с.154].
З метою розвитку індивідуальних здібностей особистості необхідно максимально використовувати свій час. Це не означає, що потрібно постійно працювати. Слід задуматися над питанням, чи раціонально використовується вільний час? Чеський педагог Іржі Томан з цього приводу рекомендує якийсь період вести графік проведеного часу.
Для цього на аркуші паперу в клітинку необхідно зафіксувати графічно, як ви проводите свій день від ранку до вечора. Кожен рядок відвести для одного дня, зліва записати дату, а рядок розділити на окремі квадратики (4 квадратики –– 1 година). Потім обрати різні види ліній, що позначатимуть різну діяльність. Наприклад, пряма, пунктирна, штрих-пунктирна, хвиляста лінія тощо. Кожен вид своєї діяльності, такі як робота, самоосвіта, відпочинок і спорт, особисті справи, розваги і культурні заходи позначати іншою лінією. І так протягом тижня чи місяця слід занотовувати проведення свого часу. Той, хто хоч інколи протягом тижня чи двох не контролював, скільки часу забирає в нього праця (навчання), розваги, інші види діяльності, той ніколи не матиме уявлення, чи ефективно він використовує власний час, чи не марнує його. Окрім того, особливими лініями можна позначити, скільки часу забирає вмивання, одягання, харчування і т.п., а також транспорт, заклади торгівлі та побутового обслуговування, час витрачений на чекання, зайві розмови і т.д. Роблячи хоча б іноді такий графічний перегляд витраченого часу, кожен матиме можливість судити про те, чи під силу йому взяти на себе якусь нову додаткову працю і скільки годин їй можна присвятити, або чи знайдеться час для занять у спортивній секції, для вивчення іноземної мови чи фахової літератури [12, с. 65-66].
Вільний час сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвитку, тому використовувати його треба як велике багатство, що вдається лише тоді, коли людина живе повноцінно, різноманітно, належно озброєна гумором і добрим настроєм. Вільний час не слід розмінювати на всякі дрібниці, тут потрібна чітка організація. Слід використовувати вільний час для самовдосконалення. Тут мається на увазі турбота про своє здоров’я, фізичну форму, зовнішній вигляд, ставлення до людей і поводження з ними, вміння жити в колективі і долати труднощі, освіта і самоосвіта, особисті захоплення, фізкультура і спорт, культурні розваги і, туризм і т.д. Проблема вільного часу дуже чітко проявляється при складанні плану самовдосконалення [12, с. 75-76].