4. більш-менш свідомої самозміни людини, що має про соціальну, асоціальну чи антисоціальну спрямованість (самостворення, самовдосконалення чи саморуйнування), у відповідності з індивідуальними ресурсами і відповідно чи всупереч об’єктивним умовам життя [7, с. 15].
Розглядаючи соціалізацію індивіда як складний і багатофакторний процес, завжди необхідно враховувати об’єктивні і суб’єктивні детермінанти, які мають істотний вплив на формування особистості[65,с.135]. Під об’єктивними умовами маються на увазі соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні умови життя суспільства і окремих соціальних спільнот, в яких відбувається становлення особистості. В соціальному плані можна назвати кілька аспектів впливу цих умов на особистість:
· об’єктивні умови мікро середовища, тобто функціонування матеріального і духовного життя суспільства, які визначають умови життєдіяльності індивіда і його найближче оточення. А вони, у свою чергу, визначають специфіку особистісної свідомості;
· суспільство через різноманітні соціальні інститути здійснює культурні, політичні і морально-етичні та ін. Відбиваючись у свідомості індивіда, вони впливають на його потреби, інтереси, ціннісні орієнтири, установки, та обумовлюють зміни в його поведінкових “програмах”;
· зміни умов у мікросередовищі опосередковано впливають на особливості включення дітей і молоді у соціальну структуру суспільства, що відбивається на формуванні соціального образу молодого покоління, так і на розвитку самої соціальної структури.
Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснюється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширення можливостей самореалізації, забезпечення високого рівня життя тощо.
Об’єктивність умов соціалізації не означає їх стихійність і некерованість. Навпаки, в сучасних умовах саме ті суспільні відносини визначають характер соціальних змін, які свідомо розвиваються і є фундаментом науково обґрунтованого регулювання соціального розвитку дітей та молоді. При цьому не йдеться про маніпуляцію свідомістю юних, не про волюнтаристський вплив на їх долю, а створення необхідних умов соціалізації, які забезпечать умови для їх реалізації, самоутвердження. Без цього суспільство не зможе продуктивно функціонувати, а отже, воно зацікавлене у створенні передумов для оптимальної соціалізації особистості[65,с.137].
Успіх даного процесу залежить не лише від об’єктивних причин, але обумовлюється низкою суб’єктивних обставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості у плані перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування і відокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів і переконань. Суб’єктивні обставини соціалізації особистості визначаються загальною спрямованістю конкретної особистості, її прагненням до знань, нового, мотивацією поведінки, індивідуально-особистісним змістом життєдіяльності.
У соціалізуючому процесі для ефективного використання вільного часу варто виділити два аспекти, які проявляються досить самостійно: змістовний і функціональний. При цьому змістовний аспект визначається тим, “що” і “які” якісні ознаки формуються у процесі соціалізації, а функціональний –– “як” і під впливом яких механізмів здійснюється це формування. Змістовний аспект більш тісно пов’язаний з суб’єктивними обставинами становлення особистості і може бути охарактеризований її діяльністю, спілкуванням і самосвідомістю[11,с.32].
Діяльність суб’єкта пов’язується з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини, з другого –– з виявленням для кожного суб’єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб’єкта діяльності.
З діяльністю тісно пов’язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних , малих і великих, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання[8,с.48].
Не менш важливим у змістовному аспекті соціалізації є розвиток самосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу її “Я”.
Діяльність, спілкування, самосвідомість, взяті разом, розкривають сутність соціалізації, її змістові аспекти. А функціональний аспект соціалізації характеризується на певному віковому етапі інститутами і механізмами соціалізації. Важливими інститутами соціалізації молодого покоління є сім’я, неформальні групи, навчальні групи, об’єднання, масова комунікація, спільноти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучається до системи норм і цінностей і які виступають своєрідними трансформаторами соціального досвіду.
Кожне суспільство, культура, спільнота виробляє свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятим моделям соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціолізованих формах соціалізації, котрі відображають домінуючі цінності. А отже є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді.
Нині демократизація механізмів соціалізації молодого покоління здійснюється на основі відходу від історично виробленої практики патерналістського регулювання його участі в усіх процесах і житті суспільства з боку державних і громадських структур, усунення директивних методів тиску на ініціативність, самостійність, самовираження[8,с.79].
Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацію їх покликань, здібностей, ініціативи, творчості. Спільна діяльність молодого покоління з фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань, досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально-активної особистості[56,с. 64].
Ставлення до дітей та молоді має базуватися на принципово новій концепції –– концепції самореалізації у процесі соціальної творчості, здійснення власних інноваційних проектів за наявності активної допомоги з боку державних та громадських соціально-виховних інститутів[22].
Отже, можна констатувати, що сутністю вільного часу є цілеспрямована творча поведінка молодої людини у вільному для вибору занять і ступені активності особистісно-організаційному та просторово-часовому середовищі, детермінованому внутрішніми потребами, мотивами, установками, зовнішніми факторами, які породжують відповідну діяльність.
1.3 Індивідуально-психологічні особливості старшокласників у контексті самоорганізації життєдіяльності
Дозвілля є сприятливим грунтом для випробування юнацтвом своїх творчих потреб і можливостей. В процесі дозвілля набагато простіше формувати поважне ставлення до себе, навіть особисті недоліки краще долаються завдяки дозвільневій активності.
Провідну роль у психічному розвитку старшокласників відіграють соціальні фактори. Вони визначають сутність тих змін, завдяки яким старшокласники наближаються до статусу дорослої людини. Ці зміни відбуваються під впливом суспільства, яке їх тією чи іншою мірою проектує, передбачає, готуючи нове покоління своїх членів. Вплив суспільства на становлення їх якостей здійснюється не безпосередньо, а через активність юнаків і дівчат, через різні види їх діяльності, в якій поєднується суспільне й індивідуальне. Такими видами є дальше загальноосвітнє й спеціальне навчання, громадська діяльність, спілкування тощо[46,с.144].
Перед старшокласниками постає проблема самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання першочергової життєвої важливості. Самовизначення є центральним новоутворенням раннього юнацького віку. Головною ознакою цього явища науковці виділяють потребу юнацтва зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе членами суспільства, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості поряд з розумінням свого місця і призначення в житті. У вільний час можна побачити свідоме керування старшокласниками своїми потребами і прагненнями, опанування свого внутрішнього світу, формування життєвих прагнень і перспектив, а це засвідчує досить високий рівень особистісного розвитку. Старшокласники починають серйозно замислюватись над питанням про те, чи зможуть вони працювати в тій галузі, яку для себе обирають. Питання такого типу свідчать про те , що школярі , вибираючи свій життєвий шлях, не ідуть в напрямі своїх безпосередніх інтересів, ф прагнуть вирішити проблему вибору, зважуючи на багато обставин і головним чином враховуючи свої здібності. Вони розглядають вибір професії як свого роду висновок з аналізу потреб та наявних здібностей, із зіставлення цих своїх особливостей з тими вимогами, які ставить до людини та чи інша професія. Не випадково старшокласники починають цікавитись питаннями психології здібностей, мислення, самовиховання[23,с.132].
Крім самовизначення, важливим новоутвореннями є новий рівень самосвідомості , а саме відкриття свого внутрішньго Я, виникнення цілісно ї концепції Я та цілісного, в основному науково і теологічно обґрунтованого, світогляду.
Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, неподібності до інших, приходить почуття самотності. Це призводить до двобічного взаємного зацікавлення хлопців і дівчат, яке стає загальним явищем. Настає певна стабілізація в стосунках молоді обох статей, які стають більш натуральними і врівноваженими. Виникають і усталюються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатії, приязні, флірту, залицяння, закоханості ). У вільний час збільшується зацікавленість танцями, вечоринками, побаченнями і т. п. Старшокласники навчаються звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки і уподобання іншої сторони і намагаються пристосуватися до них[ 1, с.45].