МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
з дисципліни “Педагогіка вищої школи”
на тему ''Освіта України як складова світового і європейського простору''
Харків 2011
ВСТУП
Двадцять перше сторіччя актуалізувало перед людством стратегію нової світової системи розвитку, яка орієнтована на демократію, толерантність і ринкові відносини. У цих умовах значно зростає роль освіти - однієї з пріоритетних галузей сучасного духовного виробництва.
У «Національній доктрині розвитку освіти України» позначено, що освіта є стратегічною основою розвитку особистості і суспільства, нації і держави. У книзі Міністра освіти і науки України В.Г. Креміня “”Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи), що сконцентрувала виступи автора на сесіях Академії педагогічних наук, наукових конференціях, перед науковцями, вчителями, бесіди з журналістами так підкреслена ця думка: «Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та державі, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальній, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, змінення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.
Система освіти кожної країни є унікальним явищем, пов’язаним з матеріальним і духовним життям суспільства, тому ініціаторами змін у системі освіти виступають зміни, що стосуються загальноцивілізаційних тенденцій: зміни у виробництві, культурі, поведінці. І хоча в окремих країнах були часи, коли на розвиток освіти впливали певні власні, групові або ідеологічні інтереси та критерії, в стратегічному плані вони вимушені рахуватися з реальними суспільними процесами.
Суттєві зміни в освіті
В результаті посилення процесу глобалізації економіки, політики, культури, взаємозв’язку й взаємозалежності держав світу:
· освіта стає ключовим фактором сталого розвитку демократії та миру в кожній країні й між країнами;
· освіта забезпечує світову соціальну інтеграцію, позитивно впливає на усунення гендерних, класових, національних відмінностей;
· освіта допомагає долати соціальні, економічні, політичні бар’єри в суспільстві, забезпечувати рівний доступ для набуття певного соціального статусу;
· освіта готує фахівців за певними міжнародними стандартами;
· освіта є однією з послуг, тому ринок освіти поширюється, мобільність студентів за останні 25 років зросла на 300%.
Побудова «суспільства знань» (Knowlege-society або суспільство), яке формує новий освітній рівень громадян, впроваджує інтелектуальну складову у виробництво та соціальну інфраструктуру, підтримує інноваційний розвиток. Концепція «суспільства знань» заснована на тому, що його основними характеристиками є створення нових міждисциплінарних знань, які генерують наукові інститути; підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта; створення додаткових багатств за допомогою економіки знань. «Суспільство знань» перетворює масове виробництво і ринкове використання знань на самостійний вид діяльності, приводить до формування нових інститутів державного управління, суттєво змінює структуру праці, трудових відносин, соціального захисту і зайнятості населення.
Нова освітня парадигма «суспільства знань» передбачає доступність інформації та знань, зростання особистої участі громадян у продукуванні різноманітних змін в роботі, стилі життя, власному розвитку, а масовість вищої освіти створює умови для того, щоб кожна людина змогла через освіту бути креативною, готовою до будь-яких змін. Нова освітня парадигма пропонує розглядати вищу школу як структуру, що пов’язує між собою економіку, соціальну сферу, духовне виробництво, готуючи суб’єктів цих процесів, наділяючи їх відповідними інтелектуальними, професійними, соціальними і духовними якостями. Бажаною моделлю сучасної освіченої людини стає творча особистість, здатна самостійно мислити на основі здобутих знань, впроваджувати інновації й здійснювати організацію власного життя, керуватися пріоритетами відповідальності в своїй діяльності, життєвому виборі. Про важливість такого розуміння місії вищої освіти в побудові суспільства свідчать, зокрема, освітні реформи в провідних країнах світу, перехід на обов’язкову вищу освіту в Японії. Пошуки нових векторів розвитку вищої освіти, яка відповідатиме новій освітній парадигмі, знайшли відбиття у Великій хартії університетів (1988).
Побудова і функціонування суспільства означає необхідність високого рівня взаємодії між державним, комерційним і громадським секторами та перетворення їх на надійних партнерів, спроможних розв’язати будь-які проблеми та провести в вищій освіті необхідні реформи. Їх можна узагальнити за такими основними напрямами:
1) організаційна й інституціональна диверсифікація вищої освіти і перехід в обмежений термін від концентрованої освіти до моделі «освіти протягом життя», в якій використовуються модульні технології, простежується зв’язок між усіма ступенями освітньої системи, декларується доступність освіти для всіх бажаючих;
2) адаптація до потреб економіки і ринку праці через радикальне оновлення навчальних програм, підвищення ролі наукових досліджень у вищих навчальних закладах з запровадженням їх результатів у навчальний процес, застосуванням міждисциплінарних програм, зростанням ролі міжнародних освітніх програм;
3) формування ціннісних орієнтирів, що можуть об’єднувати учасників освітнього процесу, через впровадження академічного етносу виховання студентів на основі громадянськості, захисту суспільних цінностей, розуміння, інтерпретації, збереження і розвитку національних, регіональних, світових культур в умовах плюралізму;
4) взаємозв’язок з ринком праці на принципах партнерства та активної взаємодії академічного співтовариства з економічними партнерами в технічному розвитку, викладанні, організації навчання, створенні нових освітніх установ, формуванні нової професійної структури;
5) рух від поняття кваліфікації до поняття компетенції та розгляд якості освіти як загального чинника всіх освітніх реформ.
Розширення умов для індивідуального розвитку особистості, її самореалізації у світі.
Модель освіченої людини у ХХІ ст. була запропонована ЮНЕСКО:
Вміти жити. Вміти діяти. Вміти жити разом. Вміти бути.
Освічена людина – це творча особистість, яка на основі здобутих знань здатна самостійно мислити, здатна до інновацій і організації власного життя, яка керується у своїй діяльності мотивами відповідальності.
Нова професійна структура, зміни сучасного ринку праці
Характерні ознаки вищої професійної освіти ХХІ ст.:
· демократизація, рівний доступ до освіти, її безперервність, співучасть викладача і студента в освітньому процесі;
· диверсифікація – наявність широкої мережі різнорівневих навчальних закладів, які забезпечують багатоваріантну за змістом, методами, формами, термінами особистісно зорієнтовану освіту;
· інтернаціоналізація – академічна мобільність студентів і викладачів, міжнародне визнання документів про освіту, вчені звання і ступені;
· прогресивність – перетворення освіти на ключовий компонент діяльності з розвитку науково-технічного прогресу, економічного зростання та забезпечення зайнятості населення;
· інформатизація – широке впровадження ІКТ.
Розвиток України у третьому тисячолітті визначається в контексті європейської інтеграції з орієнтацією на побудову громадянського суспільства, що передбачає:
1) у соціально-політичній сфері – перехід від тоталітаризму до демократії;
2) в економіці – від адміністративно-командної системи планового господарства до соціально зорієнтованої ринкової економіки;
3) у житті кожної людини – від споживацьких, споглядальних позицій до функцій самодостатнього суб’єкта господарської діяльності.
Такі зміни в суспільстві, економіці, життєвому устрої потребують відновлення соціальних пріоритетів самої особистості, формування особистістю нових життєвих стратегій, компетентності. Чим могутніший життєвий потенціал людини, тим легше їй перебороти кризові ситуації, опанувати конструктивно-перетворювальну позицію. Виникають нові вимоги до інтелектуального рівня суспільства, його вдосконалення шляхом освіченості, професіоналізму, багатосторонності, комунікабельності. Високий рівень освіченості нації сприяє більшій сприйнятливості та дієвості економічних і соціальних реформ, формуванню правової й екологічної культури під час проведення соціальної та технологічної діяльності, створює умови для прогресивної індивідуальної активності особистості в суспільстві.
Високоосвічена молодь – головний стратегічний резерв соціально-економічних реформ в Україні, без якого неможливий подальший розвиток суспільства. Прагнучи набути статусу розвиненої країни, Україна підтримує розвиток багатоступеневої системи освіти, зростання інтелектуального потенціалу суспільства: адже, за прогнозами ЮНЕСКО, рівня національного добробуту, що відповідає світовим стандартам, досягнуть лише ті країни, працездатне населення яких на 40-60% будуть становити особи з вищою освітою.
Вектор сучасної політики і стратегії держави в розвитку національної системи освіти спрямований на її подальшу адаптацію до умов соціально зорієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське й світове співтовариство.
Концептуальні основи і державні пріоритети розвитку освіти в Україні розглядаються передусім з позицій її ролі й місця в забезпеченні життєдіяльності суспільства, безпосереднього взаємозв’язку зі сферою праці. З цією метою проводиться активна системна робота: