К.Роджерс сформулював дев’ять основних принципів значущого навчання: 1) учитель має достатньо поваги до себе й до вихованців, щоб зрозуміти, що вони, як і він сам, думають про себе, вчаться для себе; 2) учитель поділяє з іншими відповідальність за навчання й виховання; 3) учитель керується власним досвідом; 4) учень вибудовує свою програму самостійно чи разом з іншими й обирає напрям свого навчання, сповна усвідомлюючи відповідальність за наслідки свого вибору; 5) учитель поступово створює в класі клімат, що полегшує навчання, а далі цей клімат створюють і підтримують самі учні. Таким чином взаємне навчання стає домінуючим; 6) усе спрямовано на підтримку постійного навчально-виховного процесу. Зміст навчання, хоча він і важливий, відступає на другий план. Результат вимірюється тим, чи зробив учень помітний крок уперед; 7) самодисципліна замінює зовнішню дисципліну; 8) учень сам визначає рівень своєї навченості й вихованості, збираючи інформацію від інших членів групи й педагога; 9) за таких сприятливих умов навчально-виховний процес має тенденцію до заглиблення, швидкого просування і зв'язку з життям. Це відбувається тому, що напрямок навчання вибирає сам учень, навчання є власною ініціативою, а особистість (з її почуттями, схильностями, інтелектом) повністю зорієнтована на саморозвиток [3].
Процес удосконалення навчання К.Роджерс розглядає як прояв нового мислення, як істинну реформу освіти, яку не можна забезпечити лише набуттям навичок і вмінь, знань і здібностей учителя, ні розробками і впровадженням у навчальний процес нових експериментальних програм і найсучасніших технічних засобів навчання [3]. Завдання вчителя – створити атмосферу в класі, яка допомагає виникненню учіння, значущого для учня, тобто справжня реформа освіти має базуватися на перебудові певних особистісних настанов учителя, що реалізуються в його міжособистісній взаємодії з учнями.
Результати наукового дослідження свідчать, що ефективність організації педагогічного управління навчально-виховним процесом значною мірою залежить від рівня творчої підготовки педагогічного колективу у процесі управління та управлінської діяльності. Систему педагогічних критеріїв, приміром результативності навчання, можна розділити на такі блоки: навчальний (знання, уміння та навички), виховний, соціального досвіду (знання, навички, вміння); здібностей (психічні та соціальні якості); схильностей (мотиви внутрішнього та зовнішнього характеру), розвиваючий (розвиток особистості учня).
Ми вважаємо, що для подальшого педагогічного аналізу та отримання більш ґрунтовної інформації про процес наукового дослідження необхідна комп’ютерна обробка даних навчально-виховного процесу, розробка моделі особистості вчителя середньої та старшої школи, моделі організації діяльності учнів школи при вивченні навчальних предметів та моделі інтелектуального розвитку учнів різного шкільного віку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бондар В.І. Дидактика. – К: Либідь, 2005. – 264с.
2. Полякова Г. Показники педагогічної творчості вчителя // Психолог. – 2006. – №35 (227). – С.3-5.
3. Rogers C., Freiberg H.I. Freedom to learn. 3-rd ed. – N.-Y.; Oxford; Singapore; Sydney: Maxwell Macmillan Inter., 1994.