Смекни!
smekni.com

Зміст освіти в національній школі (стр. 3 из 4)

Більшість шкільних підручників складається з текстів емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методоло­гічні знання).

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, комплекс­ні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням поясню­вально-ілюстративного навчання. Проблемні — це здебіль­шого проблемний монолог, у якому для створення про­блемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують

проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програ­мованому підручнику зміст подається частинами, а засво­єння кожного «кроку» інформації перевіряється контроль­ними запитаннями. Комплексний текст містить певний об­сяг інформації, необхідний учням для розуміння пробле­ми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких — розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.).

Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за сту­пенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на ре­продуктивні та продуктивні. Репродуктивні потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктив­ні — передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

Одна з вимог до підручника — використання ілюстра­тивного матеріалу — зображень, які реалізують науковий педагогічний принцип підручника специфічними засоба­ми наочності. Ілюстрації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони або рівнозначні тексту, або доповнюють його, або є об'єктом для запитань, завдань.

Працюючи з підручником, учитель повинен доповню­вати його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Важливо використовувати на уроці як додатковий місце­вий, краєзнавчий матеріал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомами під час викладу матеріалу під­ручника з огляду на те, що для одних учнів він може бу­ти надто складним, а для інших — легкодоступним, за­надто простим.

Взаємозв'язок загальної, політехнічної та професійної освіти

Загальна освіта — сукупність знань основ наук про природу, сус­пільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь І навичок, необхідних кожній людині.

Загальна середня освіта має три рівні: початкова, ос­новна, повна.

Початкова освіта. Забезпечує загальний розвиток ди­тини, вміння добре читати, писати, знання основ арифме­тики, первинні навички користування книжкою та інши­ми джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта. Передбачає досконале оволо­діння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяль­ності або набуття кваліфікації через різні форми профе­сійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта. Забезпечує поглиблене оволодін­ня знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнта­цію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа-інтернат) — загально­освітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III сту­пеня з профільним навчанням і допрофесійною підготов­кою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-ес­тетичного профілю;

— загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за ра­хунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують трива­лого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчаль­ний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають мож­ливості навчатися в школах з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної се­редньої освіти належать:

— позашкільний навчально-виховний заклад — нав­чальний заклад для виховання дітей та задоволення їх по­треб у додатковій освіті за інтересами (науковими, техніч­ними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загаль­ноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

— професійно-технічний навчальний заклад — нав­чальний заклад для забезпечення потреб громадян у про­фесійно-технічній і повній загальній середній освіті;

— вищий навчальний заклад І—II рівнів акреди­тації — навчальний заклад для задоволення потреб грома­дян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спе­ціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Учні здобувають загальну освіту в процесі вивчення навчальних предметів.

Навчальний предмет — педагогічне обґрунтована система науко­вих знань І практичних навичок та вмінь, що втілюють основний зміст І методи певної науки.

Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що до нього входять тільки основні положення тієї чи тієї галузі знань, доступних для засвоєння учнями на певному ступені навчання. Навчальний предмет містить

також дидактичні матеріали, що допомагають учням ово­лодіти комплексом навичок і вмінь, необхідних як для по­дальшого навчання, так і для активної участі в суспільне корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).

Зміст навчального предмета охоплює фактичний мате­ріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ; узагальнені результати суспільно-історичного пізнання сві­ту — поняття, закони, принципи, основні світоглядні по­няття, ідеї, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеа­ли, правові норми; методи дослідження і наукового мислен­ня (загальні, особливі, часткові), з якими людина вступає у взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення).

Поняття — основна форма знань, що відображає істот­ні, необхідні ознаки і відношення предметів та явищ.

Зміст поняття — сукупність істотних ознак, власти­востей і відношень предмета думки, відображених у понят­тях. Обсяг поняття — розмаїття предметів, кожний з яких має ознаки, відображені у змісті поняття (напри­клад, кінематика — розділ механіки, який вивчає рух тіл, незалежність від часу величин, що характеризують рух і взаємозв'язок між ними).

Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відно­шення між явищами об'єктивної дійсності (властивості хі­мічних елементів перебувають у періодичній залежності від заряду атомних ядер (закон Д. Менделєєва).

Закономірність — упорядкованість подій, відносна по­стійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Теорія — система знань, що описує і пояснює сукуп­ність явищ окремої галузі дійсності й зводить відкриті в ній закони до загальної основи (теорія пружності, теорія пластичності та опору матеріалів, атомно-молекулярна теорія у природознавстві).

Ідея — вища форма пізнання зовнішнього світу, яка ві­дображає об'єкт і спрямована на його перетворення (фізи­ка — важлива складова духовної культури людства).

Навчальні предмети поділяють на гуманітарний (укра­їнська мова і література, іноземна мова, історія) та при­родничо-математичний (математика, фізика, хімія, біоло­гія, географія, креслення) цикли. У процесі їх вивчення здійснюються внутріпредметні та міжпредметні зв'язки.

Внутріпредметні зв'язки — вибір аспектних проблем, які є наскрізними для конкретної навчальної дисципліни і застосовуються у процесі аналізу більшості явищ, які вивчає дана наука, їх здійснення дає змогу спиратися на

попередні знання в процесі засвоєння нового матеріалу, що активізує навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Міжпредметні зв'язки — узгодженість між навчальни­ми предметами, що дає змогу розглядати факти і явища реальної дійсності з різних точок зору, з позицій різних навчальних предметів.

Сукупність знань з різних навчальних предметів роз­криває зв'язки, що виявляються в дійсності. Нерідко од­ні й ті самі факти, явища різні науки вивчають з різних точок зору, в різних аспектах. Пізнання цих зв'язків важ­ливе для формування наукового світогляду школярів.