Нетрадиційні форми навчання можна визначити як такі, які відрізняються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв’язання навчально-виховних завдань [26, 30]. У сучасній дидактиці вживається поняття « нетрадиційний урок », «нестандартний урок ».
Поняття « нестандартний урок » введене в методику майже всіх навчальних предметів педагогами-новаторами наприкінці 80-х років ХХ століття. Воно означає імпровізаційне навчальне заняття, яке має нетрадиційну (невстановлену) структуру і специфічну цільову установку [39, 8 ].
Аналіз педагогічної літератури дає можливість розкрити значення нетрадиційних форм навчання, яке полягає в тому, що вони:
- урізноманітнюють форми роботи з учнями;
- сприяють вихованню творчої особистості школярів;
- дозволяють повніше врахувати особливості навчального матеріалу;
- вимагають розробки технології застосування нових освітніх форм;
- сприяють раціональному використанню навчального часу;
- підвищують продуктивність роботи учнів на уроці;
- розширюють функції вчителя [ 19, 344 ].
Уперше спроба класифікувати нетрадиційні форми навчання, залежно від їх способу спілкування суб’єктів навчання була зроблена у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Н.Стяглик у 1994 році « Нетрадиційні форми навчання і їх вплив на якість навчального процесу в школі » [ 52 ].
Залежно від історії їх розвитку, Н.Стяглик визначає дві групи:
- « пульсуючі», тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна;
- « нестандартні форми» - це форми, які раніше не застосовувались і відрізняються оригінальністю їх організації. Вони в основному виникли в останні роки під впливом засобів масової інформації.
Відповідно до реалізації основних компонентів навчання під час розв’язання дидактичних завдань освітнього процесу дослідниця виділяє такі групи:
- нетрадиційні форми цілісного розв’язання завдань навчання (прийняття мети, організація сприйняття, осмислення, закріплення, застосування змісту того, що засвоюється, контроль та самоконтроль);
- « пролонговані» форми, які не реалізують дидактичних завдань під час проведення, вони потребують тривалої підготовки.
Для ефективної організації навчально-виховної діяльності школярів необхідно враховувати способи взаємодії суб’єктів навчального процесу, що дозволяє виділити такі моделі нетрадиційних форм навчання:
Модель А. Нетрадиційні форми, що забезпечують однобічну дію на учня (учитель – учень, учень – учень). Організація спілкування за даними схемами робить дитину об’єктом дії, а вчителеві належить провідна роль. Дана модель застосовується тоді, коли необхідно подати інформацію, якої немає в навчальних посібниках, для її наступної поглибленої переробки.
Модель В. Нетрадиційні форми навчання, які забезпечують взаємодію у процесі спілкування суб’єктів навчання в умовах парної роботи, роботи малих груп, між групової роботи. У даній моделі організації спілкування учень є одним із рівноправних суб’єктів. Між учителем і школярем (учнем і учнем) виникає співтворчість. Організовуючи взаємодію, учитель керує пізнавальною діяльністю, творчим пошуком дітей.
Модель С. Нетрадиційні форми навчання, які передбачають, як однобічну дію, так і взаємодію суб’єктів навчання.
Ця класифікація нетрадиційних форм представлена в таблиці [52 ].
Таблиця 1.1
Класифікація нетрадиційних форм відповідно
до способу взаємодії суб’єктів навчального процесу
| Модель А | Модель В | Модель С |
| Інтегрований урок Урок - лекція Урок - мандрівка Урок - екскурсія Урок - новела Урок - парадокс Урок - семінар Урок - есе Урок - залік Урок - суд | Урок - лото Урок - композиція Урок - огляд знань Урок - аукціон Урок - казка Урок - диспут Урок - діалог Урок - «круглий стіл» Урок - турнір Урок - КВК Урок - Брейн-ринг Урок – Що? Де? Коли? Урок - форум Урок - телеміст | Залежно від змісту, форм і методів у рамках даної моделі може бути як одностороннє діяння суб’єктів, так і взаємодія, тобто може бути або Модель А, або Модель В; або обидві моделі разом. |
Багато вчених і педагогів замислювалися над визначення поняття «нестандартний урок». На думку науковців (О.Антипової, В.Паламарчук,
Д.Румянцевої), сутність нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форми навчання, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню [1 ]. Л.Лухтай (м. Дніпропетровськ) називає нестандартним уроком такий урок, який не вміщується (повністю або частково) у рамки сформульованого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи [27 ]. Е.Печерська (м. Одеса) вбачає головну відміну нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності [43]. О.Митник і В.Шпак (м. Київ) наголошують на тому, що нестандартний урок народжується завдяки нетрадиційній педагогічній теорії, поміркованому самоаналізу вчителя, психологічному передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше – завдяки відсутності штампів у педагогічній технології [28 ].
Класифікація нестандартних уроків ще не склалася, але « бібліотечка » їх уже досить різноманітна. На сучасному етапі для початкової школи можливе таке групування нестандартних уроків (за формами проведення) [39, 11 ]:
1. Бінарні уроки (І – ІV клас; 2 рази на семестр).
Бінарними називаємо заняття, на яких матеріал даної теми уроку подається блоками різних предметів. При цьому такий нестандартний урок готується вчителями - предметниками, кожний із яких проводить етапи (блоки) уроку стосовно того предмета, що викладає. Тому проведенню таких занять передують етапи підготовки:
- ознайомлення вчителів – предметників з діючими програмами;
- знаходження сумісних програм з різних предметів;
- складання структури майбутнього уроку;
- написання спільного плану – конспекту [34, 50 ].
2. Віршовані (римовані) уроки (І – ІV клас; 1 раз на місяць):
Віршовані (римовані) – це такі нестандартні уроки, що проводяться у віршованій формі. Всі етапи такого заняття, всі завдання, задачі, пояснення – римовані тексти. Як правило, ці уроки підсумовують вивчені теми, тобто є узагальнюючими (систематизуючими), і за своєю структурою нічим не відрізняються від традиційної форми організації навчання. Римовані уроки максимально зосереджують увагу школярів, бо матеріал подається стисло – віршами, і не можна пропустити основне, треба зуміти виділити головне й зробити певні висновки [51, 52 ].
3. Інтегровані (міжпредметні) уроки (І – ІV клас; 3 рази на семестр).
У сучасному педагогічному процесі значного розвитку набула ідея між- предметної інтеграції – поповнення, відновлення; об’єднання в ціле будь-яких окремих частин. Такі нестандартні заняття дають можливість учителеві опанувати з учнями значний за обсягом навчальний матеріал, домогтися міцних, усвідомлених міжпредметних зв’язків, усунути дублювання у вивченні ряду питань, досягти цілісності знань.
Підготовка інтегрованих уроків включає:
- аналіз річного календарного планування;
- зіставлення матеріалу різних предметів для виділення тем, близьких за змістом або метою використання;
- « конструювання » занять;
- визначення завдань уроку.
О.Савченко у праці « Дидактика початкової школи » розробила класифікацію цих нестандартних уроків [47, 243 ]. На думку науковця, інтегровані уроки можуть поділятися залежно від:
1). навчального предмета, з яким інтегруються:
- урок української мови і мовлення з уроком образотворчого мистецтва;
- урок української мови і мовлення з уроком курсу « Я і Україна »;
- урок української мови і мовлення з художньою працею;
- урок української мови і мовлення з народознавством;
2). постановки мети уроку:
- урок з автономними цілями;
- урок з домінуючими та супровідними цілями;
3). форми проведення уроку:
- класна форма;
- позакласна (урок у залі музею, на виставці; урок творчості серед природи);
- комплексна форма;
4). часу:
- академічний урок;
- спарений (2-3 45-ти чи 30-хвилинних уроки);
5). кількості інтегрованих уроків:
- подвоєні (інтегрування змісту двох навчальних предметів);
- потроєні (інтегрування змісту трьох навчальних предметів).
4. Уроки – дискусії (урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і відповідей, урок-засідання, урок-круглий стіл, урок-конгрес, урок-конференція, урок-семінар, урок-телеміст) (ІV клас; 2-3 рази на семестр).
Уроки –дискусії проводяться після вивчення певної теми, розділу програми. Мета таких занять – поглиблення і систематизація знань школярів з предмета.
Обов’язково такі нетрадиційні уроки мають підготовчий етап. Учням повідомляється тема діалогу (диспуту, засідання), основні питання теорії, за якими буде проведено опитування, вказуються номери завдань підручника. Діти повинні показати на уроці різні раціональні способи їх виконання.
Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або суперечного питання та залучити дітей до активної роботи, сприяє розвитку пізнавальних інтересів школярів, збагаченню учнівського лексичного запасу, необхідного для висловлювання своїх думок як в усній, так і в письмовій мовах. О.Митник та В.Шпак зауважують, що такі уроки розширюють також досвід спілкування, бо особлива увага під час їх проведення приділяється саме формуванню умінь запитувати і відповідати [28, 19 ].
5. Уроки – дослідження (урок-знайомство, урок-панорама ідей, урок-пошук, урок-самопізнання, урок «Слідство ведуть знавці», урок-усний журнал) (І ІІ – ІV клас; 3 рази на семестр).