"Лисичка та журавель".
— Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе?
— їду, — каже, — дідусю, світ за очі, шукати своєї жінки, вона десь у тридесятім царстві, у Баби-Яги— костяної ноги... Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?
— Чому не знати? Знаю.
— Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!
"Царівна-жаба".
Виділені слова записуються на дошці і використовуються в наступному завданні.
III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бібліотеку", "На перерві", "Ми робимо покупки" та інші. Дітям необхідно в парах скласти діалог з використанням ввічливих слів, виділених із казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-діяльнісного компонента поведінки.
Пропонуємо деякі види роботи з українською народною казкою "їжак та заєць".
1. Після прочитання казки дітям пропонуються запитання, які допоможуть розкрити моральне навантаження казки.
— Яке правило спілкування порушили їжачок і заєць?
— Як повівся зайчик?
— Чому поведінку зайчика не можна назвати культурною?
— Які почуття викликала в тебе поведінка зайчика?
— Чому їжачок та його жінка змогли перемогти?
— Що трапилось із зайчиком?
— Чому він був покараний?
— Які почуття викликала в тебе поведінка їжака та його дружини?
2. Добір прислів'їв, які відображають головну думку казки. Якщо діти знають недостатню кількість прислів'їв, то вчитель пропонує вибрати з тих, що записані на дошці.
3. Тестування.
а) Зайчик, зустрівши їжака:
— привітався з ним;
— почав насміхатися над їжачком;
— пригостив їжачка капустою.
б) їжачок придумав, як перемогти зайця, тому що був:
— сильний;
— кмітливий;
— хитрий.
в) їжачок та його жінка перемогли, бо були:
— дружні;
— хоробрі;
— сміливі.
г) Зайця провчили, бо він:
— повільно бігав;
— був не кмітливим.
д) Яке правило порушив заєць:
— не можна вихвалятися;
— не можна насміхатися з іншого;
— не можна брати чужі речі.
4. Складання продовження казки.
— Що було далі? Чи розумів заєць, чому його провчили?
— Могли б заєць і їжак потоваришувати? Скласти продовження казки, де їжачок і заєць помирились. Показати, як вони це зроблять. Для цього необхідно скласти діалог між їжачком і зайчиком з використанням ввічливих слів або мирилок.
5. Складання казки "навпаки".
— Що б могло відбутися у казці, якби з моменту зустрічі зайчик і їжачок поводилися культурно.
6. Гра-інсценізація: казка "навпаки".
Таку інсценізацію необхідно підготувати заздалегідь. Бажано, щоб вона містила вправу, яку на уроці можуть повторити інші учні. Діти отримують завдання додому: скласти аналогічну казку.
Продовжувати працювати над правилами культурної поведінки, а саме, над правилами спілкування з товаришами, можна також і на уроках фізкультури або під час прогулянок у групі подовженого дня. Для цього слід використовувати українські народні ігри. Вчитель має керувати грою таким чином, щоб вона . сприяла розширенню та накопиченню досвіду про форми та способи культурної поведінки під час спілкування з товаришами, про наслідки порушень певних правил, встановлених громадою (в даному випадку правила гри), виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед учнями. Організацію та керівництво грою можна умовно поділити на етапи:
І. Підготовка до гри.
1. Вчитель ознайомлює дітей з правилами та змістом гри. Обговорюються умови, за яких гра буде цікавою.
Умови (або правила) гри:
o Всі учасники дотримуватимуться правил.
o Команда буде дружною та дисциплінованою (якщо гра командна).
o У грі мають брати участь всі.
o Не можна насміхатися з невдач інших.
Кожну з умов учитель підкріплює прислів'ям:
Дружні сороки орла, заклюють.
Не смійся з іншого, щоб тобі не було того.
Добре роби — добре й буде.
2. Вивчення лічилок та мирилок.
Учитель пояснює, що для визначення ведучого можна використовувати лічилки. Це запобігає виникненню сварок.
Котилася торба
З великого горба,
Хліб, паляниця,
Кому доведеться —
Той буде жмуриться.
Вийшов зайчик погулять —
Раз, два, три, чотири, п'ять,
Як нам бути, що зробити —
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувать:
Раз, два, три, чотири, п'ять.
Мирилки вивчаються з дітьми для створення необхідного емоційного настрою, а також для набуття вміння миритися. Це зумовлено віковими особливостями молодших школярів, які часто сваряться, не вміючи поступатись один одному, а посварившись — не знають, як помиритися.
Мир — миром,
Пироги з сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні.
Поцілуймося!
II. Проведення гри.
Вчитель стежить за чітким виконанням правил гри. При порушенні останніх гра припиняється, проводиться аналіз порушення, з'ясовується, як потрібно діяти, гра продовжується далі.
III. Аналіз гри.
Аналізується хід гри в цілому. Обов'язково визначається; чи цікаво було грати? Що вдалося і чому? Що не вдалося (або чому програли)? Чому не вдалося?
Під час з'ясування цих питань учитель звертає увагу не на те, хто саме винен, а чому гра не вдалася, або була не цікавою. Кожну відповідь учні підкріплюють прислів'ями.
Ми з досвіду переконалися, що використання фольклору як засобу виховання учнів початкових класів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини, що у свою чергу сприяє формуванню культури поведінки.
2.3. Виховання усвідомлення краси слова засобами усної народної творчості.
Пригадаймо, як у давнину виховували І навчали дітей. За важкою роботою не було зайвої хвилину часу, щоб довго і докладно пояснювати правила поведінки. Тут на допомогу приходили маленькі прислів'я, ті ж правила, але подані з гумором, з долею іронії, до того ж мелодійні й легко запам'ятовувані. Вечорами вже сама молодь, збираючись, обмінювалась дотепами, жартами, перенизувала ними розповіді, ігри.
Та й зараз важко уявити собі хоч один підручник рідної мови або читання без прислів'їв. У цих витворах мистецтва прихована не лише мудрість, вивірена сотнями поколінь, багатовікові роздуми і спостереження, піклування про людей та взаємини між ними, а й чарівна привабливість рідної мови, поетичний геній народу.
Прикро те, що хоча в навчальних посібниках і відведено чимало місця цим творам-мініатюрам, та часто-густо вони просто нехтуються вчителем (він обмежується одним запитанням: «Що означ не це прислів'я?»). Ось тут і виникає суперечність, коли, з одного боку, існує незліченна кількість прислів'їв, а з іншого — діти мало обізнані як із жанром, так і з його зразками. І нерідко наприкінці 2 класу учні не можуть пояснити зміст багатьох прислів'їв.
Щоправда, такою ситуацією гріх не скористатися для розвитку дитячої фантазії, але все-таки на початку 1 класу, коли школярі ще не ознайомлені зі специфікою жанру, вони кожне прислів'я сприймають буквально. І скільки б учитель не говорив: «Під лежачий камінь вода не тече», учні дивитимуться на нього здивованими очима. Водночас таке нерозуміння породжує бажання розібратися, розв'язати проблему. Варто спробувати складати разом з дітьми казки, оповідання, різні фантастичні твори, нісенітниці, виходячи з тексту прислів'їв, наприклад, таких:
Пішов кіт спати, а миші танцювати.
Мертвого лева і заєць скубне (а раптом лев оживе?).
Любить кіт рибку, та в воду лізти не хоче.
І гуси вола з ніг звалять, як їх багато (а слона?).
Тут будуть доречними і створені дітьми малюнки, ілюстрації до прислів'їв або власних творів.
У мовленнєву практику першокласників термін «прислів'я» традиційно вводиться після читання спеціально дібраної або поміщеної у підручнику казки (оповідання) «Сім лозин», «Кіт і пес», «Котик і півник». Далі вчитель підсумовує:
— Так буває і в житті людей... В такому випадку так і говорять: «Щасливо там жити, де вміють дружити» («Друг пізнається у біді» тощо). Подібний вислів, що узагальнює схожі ситуації в житті, називають прислів'ям. Прислів'я — це народна мудрість.
Але можна спробувати ввести в активний обіг поняття «прислів'я» й інакше. Наприклад, враховуючи попередній життєвий досвід дітей, записати на дошці кілька речень, серед яких будуть і давно відомі прислів'я: «Друг пізнається у біді», «Лише того можна назвати своїм справжнім товаришем, хто в горі буде поруч», «Найкраще кілька разів подумати, перевірити, а потім тільки виконувати завдання», «Сім разів відмір, один раз відріж» тощо.
Як бачимо, серед перелічених речень є і прислів'я, і їхні тлумачення, що полегшить учням з'ясувати суть жанру. Для цього можна скористатися наступними запитаннями:
— Які з висловів ви чули раніше? Від кого ви їх чули? Навіщо їх говорили? Можливо, хтось знає, як називаються такі речення? Як можна пояснити значення першого прислів'я? Відшукайте на дошці речення, що розкриває зміст цього прислів'я? Яке з цих двох висловлювань вам більше подобається? Чому? Доведіть. Коли ми можемо так сказати? Які ще прислів'я ви знаєте? Що, на вашу думку, таке прислів'я?
Таким чином досягнемо усвідомлення дітьми того, що прислів'я:
1) відомі давно;
2) за їх допомогою повчають;
3) це народна мудрість, виражена в короткій формі.
Але не всі прислів'я легко аналізуються і пояснюються дітьми. Тому для полегшення вивчення цих творів-мініатюр варто дотримуватися послідовності від простого до складного, від відомого до невідомого.
Прислів'я розподіляються за ступенем складності на три групи:
1) прислів'я з прямим значенням («Без праці нe проживеш»);
2) прислів'я з прямим і переносним значенням («Дерево шанують, як добре родить, а чоловіка, як добре робить»);