Курсова робота з педагогіки
Використання фольклору у морально-естетичному вихованні школярів
ЗМІСТ
Вступ
І. Теоретичні основи морально-естетичного виховання школярів.
1.1. Моральне виховання.
1.2. Естетичне виховання.
ІІ. Фольклор – джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень школярів.
2.1. Дитячий фольклор та його жанри.
2.2. Фольклор у вихованні культури поведінки школярів.
2.3. Виховання усвідомлення краси слова засобами усної народної
творчості.
ІІІ. Можливості використання фольклору як могутнього засобу морально-естетичного виховання з точки зору педагогічного та наукового досвіду.
3.1. Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованні школярів.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
ВСТУП
Процеси перебудови у сучасній школі, утвердження нової гуманістичної парадигми освіти ведуть до посилення культурологічної спрямованості, переорієнтації на формування духовності, ціннісних орієнтацій особистості, її творчий розвиток. Реалізація культуротворчої функції освіти передбачає цілеспрямоване використання надбань національної культури у навчанні і вихованні молодого покоління, а також у професійній підготовці вчителя до цієї діяльності.
Оптимізувати даний процес, на нашу думку, можливо за умови вирішення завдань:
- педагогічно обґрунтованого добору фольклористичного матеріалу (теоретичного й народнопісенного) на основі критеріїв науковості, професійної значущості та методичної доцільності;
- систематичного використання його як основи для навчальних вправ, інформативного та ілюстративного дидактичного матеріалу у навчально-пізнавальній, практичній, пошуково-дослідницькій та художньо-творчій діяльності з метою формування їхніх художньо-соціальних і професійних установок, спрямованості на педагогічну діяльність на основі пісенного фольклору, а також здобуття необхідних знань, умінь і навичок;
- методично доцільного добору організаційних форм і методів підготовки, які б відповідали її меті й змісту, ґрунтувались на матеріалі народнопісенної творчості.
З цією метою доцільно визначити комплекс навчальних дисциплін, викладання яких на міжпредметній основі сприятиме формуванню готовності вчителів та учнів до навчально-виховної роботи народнопісенними засобами і досягти координації й послідовності їх викладання. Можливість збагачення навчального процесу фольклористичною інформацією, раціонально дібраним і узгодженим теоретичним та ілюстративним дидактичним матеріалом фольклористичної спрямованості.
РОЗДІЛ І
1.1. Моральне виховання
Роль морального виховання в розвитку і формуванні особистості усвідомлювалася з давніх-давен. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку. І на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. Відомий давньоримський філософ Сенека радив: “Навчи спершу добрим правилам моралі, а потім – мудрості, бо без перших важко навчитися останній”.
Важливо забезпечити єдність моральності і знань, духовної культури і освіченості. Мораль є найдавнішою формою людської свідомості, яка становить сукупність норм, правил, принципів, що визначають поведінку людей, їх обов’язки один до одного перед суспільством, державою.
Наука про суть і зміст моралі, закони її виникнення. Розвитку та функціонування називається етикою. Етика є науковою про правильну поведінку людини або про добро і його здійснення як окрема наука вона вперше розроблена Аристотелем. Питання етики охоплюють поняття добра, етичних норм та ідеалів, мотивів етичних вчинків. З питаннями моралі тісно пов’язані поняття моральності та духовності.
Моральність – це відповідність поведінки людини нормам моралі. Духовність, або вища моральність, це те, що зв’язане з внутрішнім світом людини, її настроями, переживаннями, почуттями.
Зміст морального виховання складається з окремих напрямів морального виховання. Такими напрямами морального виховання є:
1) формування національної самосвідомості та патріотизму ;
2) виховання гуманності, доброзичливості, чуйності, ввічливості та тактовності;
3) виховання свідомої дисципліни, дисциплінованості, обов’язку та відповідальності;
4) виховання культури поведінки – це сукупність вироблених і перевірених досвідом способів організації повсякденного життя та спілкування людей. Культура поведінки включає:
а) виховання культури спілкування між людьми.
До уваги беруться такі якості людини як: ввічливість, тактовність, простота, скромність, точність, відповідальність, культура мовлення і жестів.
б) виховання культури поглядів, що включає виховання розумних потреб, виховання вміння поводитися вдома; повага до батьків, слухняність, участь у домашній праці.
в) виховання культури організації вільного часу, правильне поводження за столом, в гостях, чистота та охайність, вміння вибирати і дарувати подарунки.
г) культура зовнішнього вигляду – вироблення санітарно-гігієнічних навичок і звичок.
5) здійснення правового виховання.
6) екологічне виховання.
1.2. Естетичне виховання
Естетичне виховання школярів – це формування здатності сприймати, розуміти і оцінювати прекрасне в житті, природі, мистецтві.
Естетичне виховання передбачає також формування вміння розуміти і сприймати комічне, трагічне, фальшиве, правдиве.
Складовими елементами естетичного виховання є: художня освіта, що являє собою процес засвоєння школярами певних знань, вмінь в галузі мистецтва. В тому числі і самодіяльного мистецтва. Художня освіта передбачає ознайомлення з творами мистецтва, з історією того чи іншого виду мистецтва. Вона допомагає краще сприймати та розуміти мистецтво. Другий важливий елемент естетичного виховання – художнє виховання, який являє собою процес формування у дітей художніх смаків, поглядів, уявлень, що дає змогу оцінювати, розуміти і любити мистецтво. Художнє виховання формує потребу в художньо-творчій діяльності, яка може реалізуватися в умовах школи, через участь дітей в спеціальних гуртках.
Естетичне виховання в своїй організації опирається на науку, що називається естетикою. Естетика 0 наука про прекрасне, яка використовує надбання національної і світової культури.
Важливими завданнями естетичного виховання є:
- виховання естетичних почуттів, смаків, художньо-естетичної культури;
- формування у школярів вмінь та навичок самостійної художньо-естетичної діяльності;
- розвиток мистецьких задатків, нахилів, інтересів;
- виховання любові і поваги до національної культури, мистецтва, традицій і звичаїв свого народу;
Засобами естетичного виховання є:
1. мистецтво та його різноманітні види.
2. природа.
3. праця.
4. побут та навколишнє середовище. Під якими ми розуміємо архітектуру, парки, заповідники, оформлення житлового приміщення та школи.
5. фольклор.
Естетичне виховання здійснюється двома важливими шляхами:
1) процес навчання;
2) поза навчальна діяльність школярів.
Естетичне виховання здійснюється двома важливими шляхами:
1) процес навчання;
2) поза навчальна діяльність школярів;
Естетичне виховання в процесі навчання забезпечується вивченням всіх навчальних дисциплін, але серед них особливо важливе значення мають предмети художньо-естетичного циклу. До якого належать література, музика, образотворче мистецтво, хореографія, народознавство, українознавство, історія культури. В ході вивчення цих предметів учні знайомляться з творами мистецтва, отримують знання з різних видів мисте3тва і оволодівають вміннями і навичками художньо-естетичної діяльності, включаються в самостійну творчу діяльність.
Естетичне виховання в поза навчальній роботі спрямоване на розвиток і формування естетичних поглядів, смаків, розвиток мистецьких нахилів, здібностей, а також організацію вільного часу школярів.
РОЗДІЛ ІІ
Фольклор-джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень школярів
2.1. Дитячий фольклор та його жанри.
Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.
Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складеш дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.