Виховання дитячого колективу за ВО Сухомлинським (стр. 6 из 6)

Афективний стан дiтей і пiдлiткiв як першої, так і другої групи посилюється вiдсутнiстю успiхiв у основнiй їхнiй дiяльностi - навчаннi. В зв’язку з цим у колективi вони посiдають невiдповiдне своєму прагненню мiсце, їхнi стосунки з учителями й учнями стають емоцiйно напруженими, все бiльш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведiнки з переважанням агресивностi і негативiзму [6].

Щоб змiнити поведiнку учня, педагоги продумують план iндивiдуальної роботи з ним, маючи на увазi:

а) забезпечення учневi такого мiсця в колективi, яке б задовольняло його прагнення до спiлкування з товаришами,

б) створення умов для появи і змiцнення здорових емоцiй, пов’язаних з навчанням, суспiльно-корисною працею, громадським життям,

в) роз’яснення учневi етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведiнки [2].

Перевiреним і виправданим практикою способом залучення всiх без винятку дiтей і пiдлiткiв до активної участi в життi учнiвського (класного, а потiм і загальношкiльного) колективу є органiаація товаришування та виконання громадських доручень. Учневi, який так чи iнакше випадає iз норми, учитель i колектив спецiально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успiшно виконати і з максимальною доброзичливiстю оцiнюють зроблене.

Враховуючи надмiрну емоцiйнiсть та iмпульсивнiсть важковиховуваних учнiв, їм слiд доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразнi, помiтнi і важливi для колективу наслiдки. Хорошою оцiнкою виконаної роботи учнiвський колектив висловлює довiру до свого товариша, морально пiдтримує його, викликане в нього задоволенн (спочатку, можливо і мало помiтне) бажання ще краще виявити себе. Пiдозрiле і вороже ставлення "важкого" учня до колективу змiнюється на терпиме, а далi й на позитивне, вiн поступово навчається поважати думку товаришiв і дорожити нею.

У роботi з важковиховуваними дiтьми виняткову роль вiдiграє формування в них почуття "завтрашньої радостi", перспектива здобути успiх і саме цим завоювати собi авторитет серед товаришiв. Збудження позитивних емоцiй В.О. Сухомлинський вважав запорукою реальних змiн у громадськiй позицiї вихованцiв.

Важковиховувані дiти вчаться, як правило, погано, двiйка є постiйним супутником їхнього життя. Ця вiдсутнiсть успiху породжує у цих надмiрно емоцiйних дiтей протест. Переживання ж успiху змiнює позицiю учня. Вiдомий радянськии фiзіолог В.М. Введенський переконливо довiв, що успіх у дiяльностi є потребою людини. Почуття успiху вiдкриває шлях до самоутвердження учня в колективi, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання вад і докорiнної змiни своєї поведiнки.

Але для цього потрiбна, крiм усього iншого, правильна система вимог до дiяльності учня. Нервознiсть та руховий "неспокiй", властивий важковиховуваним дiтям та пiдлiткам, не дозволяеє їм ритмiчно організовувати свою працю i послiдовно виконувати її частинами, а прогалини в знаниях та вiдсутнiсть навичок правильної органiзації роботи не дають можливостi успiшно доводити її до кiнця. Тому вчитель розподiляє роботу кожного такого учня на чiтко визначені елементи i оцiнює спочатку лише ту її частину, яку взято пiд особистий контроль.

Варiантiв індивідуальних завдань може бути дуже багато, але їх завжди треба добирати з орiєнтацiєю на поступове просування учня вперед і до цього визначати поетапнi контрольні вимоги. Тодi, коли одна iз таких вимог виконана учнем, встановлюється спецiальний контроль за реалiзацiєю нової, бiльш складної вимоги. Виконуючи пiд керiвництвом учителя та при дружнiй пiдтримцi товаришiв i цю вимогу, учень переконується: варто лише докласти певних зусиль і успiх буде забезпечений. Так поступово в учня формується вiра в свої сили, почуття своєї повноцiнностi. Це приводить врешті до нормалiзації всiєї його поведiнки в колективi.

У поведiнцi окремих учнiв все ще мають мiсце вiдхилення вiд норм і правил соцiалiстичного спiвжиття. Вони можуть виявляти суперечностi мiж "мій" і "наше", у несумлiнному ставленнi навчання і праці, у споживацькому відношенні до життя, в неповазi до громадської думки, небажаннi пiдкорятися вимогам колективу, проявах утилiтарного iндивiдуалiзму, в нечуйному ставленнi долюдини, в лицемiрствi, розходженнi мiж словом і дiлом та iнших глибоко закамуфльованих негативних якостях.

Вiдхилення вiд норм і правил поведiнки можуть мати характер хибних переконань. Такi переконання мають мiсце тоді, коли людина формує свої iнтереси, не враховуючи громадських, вважає хибнi переконання позитивними, наслiдує негативному прикладовi, сприймаючи його як зразок для поведiнки і т.д.

Виховання у колективi - основний шлях подолання тих чи iнших аномалiй у поведiнцi учнiв, оскiльки колектив є сферою вираження учнем самого себе, засобом розвитку у кожного учня громадянського сумлiння громадянської вiдповiдальностi за самого себе, за iнших, за все, що робиться навколо. У цьому фондi виховних засобiв, якi використовуються з даною метою, особливе значення мають включення кожного учня в громадсько-корисну працю, приклад, критика і самокритика, здорова громадська думка, інші засоби, спрямованi на удосконалення моральних вiдносин в учнiвському колективi. Важливе значення у боротьбi за втрачені моральні вiдносини в учнiвському колективi має те, що В.О. Сухомлинський назвав мудрою владою педагога над дитиною. Безпосереднiй вплив вихователя на душу вихованця: самий необхiдний i важливий елемент комунiстичного виховання, як і виховна сила колективу [7].

Висновок

Технологія творчості та виховання дитячого колективу В. Сухомлинського набагато років випередила свій час. Тому аналіз його праць, на сучасному етапі, становить великий інтерес для педагогічної науки. Нами було розглянуто широке коло питань, що стосувалося процесу виховання дітей у колективі та його особливостей. Складена структурно-логічна схема педагогічної системи В.О. Сухомлинського. (див. Додаток 1)

По даній роботі можна зробити такий висновок:

Здійснено історико-теоретичний педагогічний аналіз і синтез поглядів відомих педагогів про виховання дитячого колективу. Зокрема погляди А.С. Макаренка на сутність виховання дитячого колективу та І.П. Іванова. Автори розглядали дану проблему, як уміле здійснення педагогічно-продуманого навчально-виховного процесу в школі. Кожному вчителеві, вихователеві, організатору педагогічної роботи слід мати чітке уявлення про основні принципи функціонування шкільного колективу. Виховання шкільного колективу, на їхню думку, полягає в тому, що ідейно-стійкі, духовно-багаті, мудрі життєвим досвідом люди-вчителі, представники старшого покоління, вчать молоде покоління жити. Вчити жити, як вважає А.С. Макаренко, - найскладніша й найтонша наука. Її азбучні істини: знати, що робитиме кожен вихованець не тільки завтра, а й через рік, через 5 років, знати, що лежить в основі спілкування людини з людиною, які духовні багатства здобуде людина в колективі і принесе у колектив.

Висвітлено особливості функціонування дитячого колективу. Колектив складна багаторівнева структура людських взаємин. Вона має пройти ряд етапів перетворень та змін перш ніж стати справжнім колективом.В.О. Сухомлинський виділяє 4 етапи розвитку колективу та кілька принципів цього розвитку.

З’ясували погляди В.О. Сухомлинського на спілкування з підлітками в умовах колективу, типові помилки батьків та вихователів у спілкуванні з підлітками, особливості спілкування з педагогічно-занедбаними підлітками. В.О. Сухомлинський виявив велику кількість характерних суперечностей у розвитку дітей підліткового віку і ранньої юності. Суперечливий характер думок, вчинків, поведінки і зумовлює складність виховання дитини, особливо в переломний, чи, як інколи називають, перехідний вік її розвитку. Це підлітковий період і період ранньої юності, це період народження соціально-зрілої людини. Сутність і проблеми цього періоду розвитку дитини В.О. Сухомлинський розкриває у своїх працях.

Матеріал даного дослідження може бути використаний студентами, абітурієнтами, вчителями, батьками в процесі виховання підростаючого покоління. Опорні схеми можуть бути використані на методичних заняттях з історії педагогіки та в процесі підготовки майбутніх спеціалістів з виховної роботи.

Лiтература

1. Дзеверiн О. Видатний радянський педагог. - У кн.: Сухомлинський В.О. Вибр. тв.: В 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1976. - Т.1.

2. Iсторiя педагогiки / За ред. М.В. Левкiвського, О.А. Дубасенюк. - Житомир, 1999.

3. Кравець В.П. Iсторiя української школи педагогiки: Курс лекцій. - Тернопiль, 1994.

4. Левківський М.В. Методичнi рекомендацiї з використання творчої спадщини В.О. Сухомлинського. - Житомир, 1980.

5. Любар О.О. та ін. Iсторiя української педагогiки / За ред. М.Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

6. Менчинская Н.А. Проблемы воспитания и умственного развития школьников. - М.: Педагогика, 1989. - 218 с.

7. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. К.: Вища школа., 2001. - 487 с.

8. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогiки у схемах, картах, дiаграмах:

Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

9. Сухомлинський В.О. Вибр. тв.: В 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1976 - 1977. - Т.

1--5.

10. Соловейчик С. Воспитание по Иванову. - М.: Педагогика, 1989. - 346 с.

11. Ярмаченко. Н.Д. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1986. - 515 с.

Додатоки

ДОДАТОК 1

ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ СУХОМЛИНСЬКИЙ (1918 - 1970)

ДОДАТОК 2

АНТОН СЕМЕНОВИЧ МАКАРЕНКО (1888 - 1939)