1.2 Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису
Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним. Але для початку слід визначити, які види ремесел і народного мистецтва найбільш придатні для впровадження у навчально-виховний процес, у якому віці доцільно займатися певним видом творчості, як узгоджується зміст традиційних ремісничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів.
Розібратися в цих питаннях допомагають публікації з питань історії, технології і методики організації занять народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед вітчизняних авторів, що зробили помітний внесок у розробку даних проблем, можна назвати С.А. Антоновича, О. Боряка, В. Горленка, Р.В. Захарчук-Чугай, М. Станкевич, серед зарубіжних – К.П. Духаніна, В.О. Барадуліна, С. Газаряна, Ф.І. Єгорова, Л.Д. Ронделі, К.М. Сєдова, О.С. Хворостова, Я.Я. Чарнецького, Я. Федотова та багатьох інших. Для подальшого аналізу потрібно мати достатньо повний перелік видів ремесел і народного мистецтва. Оскільки загальна їх кількість у період найбільшого розквіту сягала 300, то доцільно розглянути лише найбільш уживані види. Щоб цей розгляд носив обґрунтований і системний характер, необхідно спочатку визначитися з термінологією, що описує традиційні види виробничо-мистецької діяльності нашого народу.
Зокрема, під декоративно-прикладним мистецтвом розуміється індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення – токарний верстат, гончарний круг тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва є ремесло – виробництво ужиткових речей з відсутньою або мінімальною декоративністю, а також декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової направленості.
| декоративно-прикладне мистецтво | ||
| ремесло | декоративне мистецтво | |
| Ковальство Гончарство Гутництво Теслярство Столярство Стельмаство Бондарство Обробка шкіри Шевське ремесло Плетіння | Художня обробка металу Художня обробка деревини Художнє скло Художня кераміка Художнє ткацтво Вишивка ••• | Живопис Художній розпис Писанки Витинанки Оформлювальні й декораційні роботи ••• |
Народні промисли – це колективне виробництво певного виду товарної продукції з обов'язковим розподілом праці всередині гурту (стародавній тип колективної організації), цеху (середньовічний тип), мануфактури (організація періоду промислової революції чи бригади (сучасний тип) та максимально можливим рівнем механізації формотворчих і обов'язковою присутністю ручних оздоблювальних робіт.
| Народні промисли | |
| Виробничі | Художні |
| Металургійний Каменотесний Цегельний Скловарний Лісохімічний Солеварний Миловарний | Металообробний Деревообробний Кераміка Плетіння Обробка тканин і волокнистих матеріалів |
Заснований на таких визначеннях перелік видів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів не має внутрішніх протиріч, а значить, і багатозначності.
Щоб детально охарактеризувати можливості кожного з означених видів діяльності у вдосконаленні трудового навчання, виховання і національно-культурного розвитку школярів, слід встановити критерії дидактичної цінності занять народними ремеслами чи декоративно-ужитковим мистецтвом. Такими критеріями можуть бути:
1. Пізнавальна цінність занять окремим видом народного мистецтва. Вона визначається тим об'ємом теоретичних відомостей про предмети, явища і закономірності оточуючого світу, який засвоюється дітьми в процесі нової діяльності, а також їх важливістю для повноцінної підготовки молоді до трудового життя, їх зв'язками з системою знань, що формуються під час вивчення предметів загальнонаукового, художньо-естетичного і практично-трудового циклів.
2. Практична цінність, яка визначається кількістю і досконалістю нових трудових операцій, що засвоюються учнями в процесі занять, їх поширенню на виробництві і в побуті.
3. Розвиваюча цінність, котра тісно пов'язана із багатством і варіативністю технологічних процесів, на яких грунтується даний вид ремесла чи декоративно-ужиткового мистецтва, можливістю удосконалення окремих прийомів роботи, в тому числі й за рахунок використання різноманітних пристосувань.
4. Профорієнтаційна цінність, що зумовлюється поширеністю даного виду занять у сучасному виробництві та системі художніх промислів.
5. Художньо-культурна цінність – можливість вивчення учнями основ художнього конструювання, композиції і колористики, а також знайомства на цій основі з культурною спадщиною свого народу.
6. Відповідність розумовим та фізичним можливостям дітей шкільного віку, відсутність потенційної загрози їх здоров'ю.
7. Доступність матеріалів, технологічного оснащення й інструментів.
8. Узгодженість з діючими програмами трудового навчання [34, с. 20–22].
Розглянемо тепер з цих позицій практичну придатність до використання з навчально-виховною метою декоративного мистецтва художнього петриківського розпису.
Одним з поширених видів народного мистецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.
Декоративні розписи надзвичайно різноманітні. Споконвіку вони побутують на сільських будівлях, домашній утварі, речах домашнього вжитку – меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.
Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декоративного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малюнок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова сторона будинку [52, с. 26].
Але найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було відрізнити мальовані килими від справжнього тканого [35, с. 87].
У селі Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання.
Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).
Акварель – це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками».
Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими і легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.
Для опанування технології петриківського розпису та його елементів слід тренуватися на таких вправах:
Вправа 1 (дод. 1). Мета – навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки – «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.
Вправа 2 (дод. 2). Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки – «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.
Вправа 3 (дод. 3). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.
Вправа 4 (дод. 4). Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.
Вправа 5 (дод. 5). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.
Вправа 6 (дод. 6). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.
Вправа 7 (дод. 7). Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.
Вправа 8 (дод. 8). З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку – «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.